Горе, утрата

Добрый вечер, две недели назад скоропостижно умерла моя мама, мне очень ее не хватает, жизнь остановилась, жили мы с ней вдвоем, друзей и родственников у меня нет, я со своим горем одна, так уж вышло что создать свою семью у меня не получилось и мама заменила мне все и всех. С каждым днём мне все труднее и труднее, плачу каждый день, мне не хочется жить, я не знаю как мне жить дальше. Так же присутствует чувство вины, что мало уделяла внимания, может не досмотрела, мы с мамой жили дружно, но иногда были и ссоры, я бывало грубила, мне очень тяжело. Я понимаю, что нужно жить дальше, но не могу, иногда хочется просто не проснулся, помогите мне пожалуйста справиться с моим состоянием.

Коханий чоловік помер. Онкологія. Лікувався більше 1,5 року: операція, хімія, опромінення, і потім знов хімія. Увесь цей час я була поруч і мені здавалось що ми все подолаємо. Але ні. Його нема.
Коли він помер в мене було відчуття, що мене виключили. Якісь люди, щось ходять, питають мене про щось, родичі прибирали, привезли труну, а я могла хіба просто спостерігати за тим, я майже не плакала на похороні, в мене майже не було ніяких відчуттів. Мені хіба хотілось когось міцно триматись за руку, бо то відчуття руки то було єдине реальне в тому всьому, а все інше наче я фільм дивлюсь. А тепер пройшов місяць і приходить усвідомлення реальності. Його реально нема. І вже ніколи не буде... А мені все нагадує про нього: всі кімнати, всі меблі він скручував, він клав плитку і ламінат. Наші діти мені нагадуть про нього. І це так якби мені щось відрізали. Я працюю і це єдине, що мене рятує. І хоч ненадовго відволікає. А так мене майже нічого не тішить. Мені не хочеться доглядати за дітьми, але це наспарвді єдине що має сенс, і єдине цінне що він залишив мені. Діти вже не маленькі і їм тепер теж боляче. Вони плачуть і скандалять неконтрольовано, хочуть постійно моєї уваги. А я задаюсь питанням як я помру я зустрінусь з ним? Мені треба психологічна допомога? Мені буде коли небудь легше?

У нас в семье всего было шесть кошек, однако в середине июне умерла наша первая кошечка, прожила с нами 12 лет, очень долго отходили, но все равно не до конца отпустили, очень скучаем по ней. Сегодня решили взять нового котика, с улицы. Он раньше был домашним, но потом стал жить на улице. Заходил к нам в подъезд, просился домой к соседке, решили забрать его мы. Он неплохо освоился, полюбил очень папу и он его тоже. Но я почему-то чувствую какую-то тоску что-ли? Думала так и будет пять кошек, но теперь снова шесть и расстраивает тот факт что это уже другая кошка, не могу понять почему именно чувствую грусть, хочу попросить помощи, разобраться в этом