Горе, утрата

Доброї ночі. В мене померла мама.
03.01.23 мама зранку почувала себе добре. Потім почалось гірше, подумали захворіла. Десь в 2 години ночі ми почули хрипіння і піну з роту. Вона тоді вже померла. Папа викликав швидку. Ми з моїм хлопцем сиділи біля неї, бо думали що вона ще жива. Вона була блідою, опухшою та вже не дихала. Потім я бачила те як медики намагались привести її до тями аж 40 хвилин. Через комендантську годину вона пробула мертвою на підлозі(батько їй робив штучне дихання коли вона вже була мертвою) приблизно 4 години. Коли приїхали ритуальні послуги, їм довелось їй зв\'язувати руки бо вони не сходились. Я це все чула та бачила. Батько плакав, мій хлопець теж. Я це розповіла своїй старшій сестрі, яка відмовилася від спілкування з мамою ще 2 роки тому. Я постійно бачила як мама плакала через це. Вона намагалась мене підбадьорити. Я , хлопець та батько не спали цілу добу. Потім виявили причину смерті. Рак яєчників з кровотечею. Мама була людиною, яка завжди казала що в неї ніколи нічого не болить і все віддала нам, а на собі економила. Я розумію що їй було боляче та погано, але вона нічого про це не казала. Я відчуваю образу на неї через це, бо зараз вона могла бути живою, але вона залишила мене без мами в 18 років. Мені дуже школа, бо вона навіть не знала про те, що вона помре. Мама сказала що відлежиться і завтра вже піде на роботу. Вона не була готова до цього, їй було всього 46 років. Я пам\'ятаю як вона постійно плакала через те що її мама померла в 54. Мама постійно думала що вона нікому не потрібна. Мені дуже боляче від цього. Я не знаю що робити.

Я звинувачую себе у втраті дитини. Антенатальна втрата на 26 тижні вагітності. Минуло вже близько 3 років.
Вагітність була не запланованою, я пізно стала на облік. Пройшла обстеження, які назначили і два узд. На першому узд виявилось, що в мене термін 17 тижнів і матка в тонусі. Лікарка була дуже стара, як потім виявилось їй було 90. Оглянула і сказала не сношаться. Ми бачились тоді востаннє, її через день провели на пенсію. Коли робили друге узд сказали, що маленький плід та матка в тонусі. Нової лікарки тоді ще не було, акушерка сказала, що все нормально. Пізніше почались болі, я звернулась в поліклініку. Мене перенаправили в лікарню у відділ патологій вагітності. Там у мене запитали чи плід рухається. Поьім повели на пристрій де чути серцебиття. Його не було. Те що я розцінювала як рухи дитини виявилось, плаванням мертвої дитини - так мені сказала лікарка. Вона вже почала в мені розкладатись. Мене залишили в лікарні, щоб я розродилась. Це було в часи ковіду і мої родичі дуже поривались мене відвідати (на щастя їх не пускали у відділення) та втішити словами все буде добре. В мене алергія тепер на ці слова. Я спілкувалась з психотерепавтом в лікарні і він сказав, що не з кожної квітки достигає вишня і так буває, що діти помирають і там було щось про те, що я ще молода і т.д. Коли я повернклась з лікарні мої родичі вирішили не залишати мене саму. Мама з братом на кілька тижнів переїхали до нас з чоловіком. Я не могла працювати і плакати чи робити те що потребувала. Почувала себе як у в\'язниці. Пізніше я змінила роботу, переконала себе, що зі мною все гаразд. Приблизно через пів року мені зателефонувала акушерка з лікарні і запитала де моя картка і чи я зробила аборт.. Коли я сказала, що нічим не можу допомогти вона почала давити на жалість, що вона ж доьре ставилась до мене. Я кинула слухавку і заблокувала її. Пізніше пішла в ту ж поліклініку до гастроентеролога, а там поряд стають вагітні на облік. Я розридалась, мене накрило. Потім ставалось, ще декілька ситуацій де мене проривало. Почуваюсь винною, що не помітила що щось не так, і не вчасно стала на облік, що не планувала вагітність, що нервувалась на роботі, що коли помітила, що маленький животик не забила на сполох, що не зрозуміла, що щось не так. Мені досі страшно пройти те бісове обстеження і я боюсь повторення.

3 роки назад померла бабуся, не можу відпустити плачу кожного дня та згадую