Чи говорити на тему майдану з дітьми?

Чи говорити з дітьми на теми війни і майдану?
(Психологи не дають однозначної відповіді: одні стверджують що дітей треба максимально відгородити від теми війни, бо це зруйнує їхню психіку, інші – що дитяча психіка гнучка і набагато швидше відходить від пережитого стресу, а от кому дійсно потрібна реабілітація так це дорослим. )
Як говорити з дітьми так щоби не травмувати їх психіку?
Як говорити з дітьми молошого та старшого віку?
Як поводитися з дітьми що вже стали жертвами війни (наприклад, діти з родин біженців)?
Цьогоріч в школах рекомендують проводити «уроки мужності» на основі подій АТО і Майдану. Як думаєш, наскільки це потрібно? (Особливо в східних регіонах де безліч родин і досі не розуміє, що сталося на Майдані й боіться бандерівців більше ніж російських окупантів?)

Говорити із дітьми потрібно. Батьки не зможуть огородити дітей від інформації яка оточує суспільство, а якщо навіть і зможуть -то на деякий час, і це буде уже ізоляція, що в даному випадку буде мати негативний характер як на даному етапі життя дитини, тай можливо у розвитку вцілому. Інше питання яке постає-як саме говорити…
Насамперед потрібно враховувати вік дитини, провідну діяльність, щоб знати - на що вона орієнтується і врахувати цей аспект як ключовий, для «неодноразового а повсякденного спілкування», спілкування яке повинні здійснювати як рідні, тай і кваліфіковані спеціалісти. Застосування придч, метафор, казок, історій також доречне для дітей, але конкретніше – згідно віку .
Модший шкільний вік, провідна діяльність учіння(навчання). Вагомою особою на даному етапі(деколи навіть приорітетнішою) є вчитель. Стимулом до навчання, як і взагалому до розвитку, є мотив підкріплення збоку вчителя, батьків. Подання інформації має бути насамперед від вчителя, який повинен чітко насамперед розібратися у своїй позиції, оскільки вона буде переплітатися як із самою працею у навчальному закладі. Можливий розказ я історій, новин, які мають як загальний, а ще краще, особистісний характер, виховання і розуміння у дітей патріотизму, і в доречних випадках(не перебільшено) підкріплювати його. Тобто, вчитель є взірець якого діти наслідують, а от який взірець таке і розуміння і бачення «нашої» картини буде для дітей. Саме спілкування може бути у вигляді казок, притч, легенд, історій, які мають пом’якшений характер, і бажано «щасливий кінець» або позитивний висновок.
Щодо дітей старшого віку, тут ситуація більш складніша, бо провідною діяльністю є інтимне спілкування з ровесниками, а не з вчителем, чи з батьками. Але це не означає, що батьки і вчителі не впливають на дітей, просто їх вплив менш важливий, точніше «їм потрібні зараз такі як вони самі, «старші» їм уже були потрібні на минулих вікових етапах;звичайно і зараз, але не приорітет»Можливо доречним буде наводити приклад про однолітків, які брали, беруть участь, які займають активну, чи взагалі позицію яка стосується України. Старатися, наскільки можливо, контролювати :із ким спілкується, де перебуває у вільний час, чим займається мій син, дочка. Потрібний контроль- обов’язковий, і краще щоб він мав більш підтримуючий, позитивний характер. Доречним буде входження батьків в позицію однолітка і спілкування на гендерному рівні, хоча і не виключення протилежної статі.
Вони здобули досвід, який здебільшого має негативний характер. Потрібно показати і позивну сторону життя вцілому: включення у діяльність, тренінги, ігри, прогулки, спілкування, творчість, і т. д. В даній ситуації, як і у попередніх, можливе включення експертів(психологів, соц. працвників. та ін.. )
Врахування наскільки дитина є жертвою, і як глибоко. Проведення індивідуальних групових, бесід, консультації, тренінгів, терапій. І важливим фактором тут буде уже дотримання професійного кодексу, не залежно чия це дитина (біженець чи ні), виконання своєї роботи кваліфіковано і повноцінно(психолог, вчитель, чи навіть мати як взагальному мати, а не конкретної дитини). Хірург не вибирає кого оперувати. він просто робить свою роботу.
Потрібно, але не досить масштабно. Краще удосконалити ті дисципліни які є (якщо вони є)- ДПЮ, основи медицини, історії як взагалом. І вагомим фактором буде все одно викладач…Навіть якщо він буде досить кваліфікованим і освідченим, але буде займати, наприклад, проросійську позицію, навіть на підсвідомому рівні він буде навчати «не так і не того». Тобто підбір кадрів також має велике значення. І звичайно прислухатися батькам, вчителям чого хоче дитина, можливо вона не хоче на бойові мистецтва, але хоче на гурток стрільби і т. д.

Можна зробити певний висновк, що ситуація яка є на Україні, стосується кожного громадянина, який проживає на цій землі. Її неможливо скрити, а потрібно прийняти, опри ділитися із свою позицією, і діями. І також важливо- звідки ми будемо брати ресурс для життя, як нашого так і наших близьких. Життя у якому ми живемо, поки ми живі. А жити важко усім, якщо жити і не жити(не відчувати смак життя…)
Руслан Анчаков
Студент психолог, психолог-консультант.

» Батьки й діти » Чи говорити на тему майдану з дітьми?

Підберіть дитячого психолога онлайн або в містах України.

Опубліковано на сайті 29-11-2014

» Батьки й діти » Чи говорити на тему майдану з дітьми?