Батьки й діти

Доброго вечора.
Моїй доньці 5,5 років.
Вже ходить до школи (ми в Англії, тут нульовий клас з 4х років).
Донька дуже розумна і кмітлива, в школі навчається гарно, вчителі її хвалять і сама я помічаю, що вона розумна.
Також вона дуже комунікативна, легко йде на контакт, не сором'язлива.
Донька гарна і вона про це знає, бо і ми з чоловіком і оточуючі постійно їй говорими, що вона вродлива.
Але є одне велике АЛЕ, вона постійно з усіма змагається, наче її життя це суцільне змагання і вона обов'язково має бути всюди першою.
Я гадки не маю чому так.
Вона така егоцентрична, вимагає всю увагу на себе, постійно очікую від оточуючих схвалення.
Самооцінка в неї, я б навіть сказала б, завищена. Вона так і говорить, що вважає себе найгарнішою, найрозумнішою і т.д.
І ці її постійні змагання: ходить на гімнастику і якщо нагороду отримує не вона, то істерика. Якщо комусь зробили комплімент, а не їй - істерика .
Змагання з усіма: друзі, одноклассники і навіть ми з чоловіком.
Я була збільшила губи, так вона ридала, що тепер я гарніша ніж вона.
Чоловік швидше з'їв вечерю, то психує, що не вона.
Вона має перша зайти в ворота школи, в неї має бути найгарніший одяг і т.д.
Я розумію, що йде від сім'ї, але, мені здається, ми робимо по максимуму, щоб такого не було.
Ми не говоримо, що вона найгарніша, ми просто говоримо, що вона гарно, розумна і т.д.
Я завжди кажу їй, що вона не краще і не гірша інших, вона просто ІНША, бо всі люди різні.
Я говорю їй, що бути всюди найкращою не обов'язково, достатньо знайти, щось одне, в чому ти сильний.
Я говорю не порівнювати себе з іншими, а порівнювати тільки з собою раніше (раніше ти не могла читати, а зараз гарно читаєш і т.д.).
Ми не порівнюємо її з іншими, не вимагаємо гарно навчатися, не очікуємо якихось висот на гуртках (вона відвідує гімнастику і театрального).
Ми говоримо що любимо її дуже дуже часто, і що любимо просто так, а не за щось і що завжди любитимемо.
Але чим далі тим гірше.
Це помічаю я, мій чоловік, оточуючі.
Вона справді дуже егоїстична, самозакохана, але в той же час, дуже залежить від думки оточуючих.
Їй постійно треба схвалення.
Треба щоб на неї дивилися, її слухали, нею захоплювалися.
Вона одна дитина в нас, ми її любимо, піклуємося про неї, але в той же час можу сказати, що я сувора мама.
Не в плані навчання і бути найкращою, а в плані поведінки, здоров'я і виховання.
Я люблю свою дитину, але порушувати чужі кордони їй не дозволяю.
Чому так склалося, чому вона так себе поводить?

Добрый день
У меня плохие отношения с матерью, но проблема в том что живем в одной квартире, но мы не близкие люди, и мама часто давит на то что она мать и я ей обязана, хотя она обязанной мне себя ничем не считает
К примеру, я пока не замужем, но очень хочу, мечтаю о свадьбе, что мужчина наконец-то сделает предложение
Говорили о свадьбах, поделилась с мамой что не нравилось на свадьбах у одной из бывших подруг. Она сразу начитает эту подругу будто защищать
И говорит: а у тебя есть круг общения чтобы можно было приглашать кого-то?
У меня подруг действительно нет и родственники тоже не общительны, чувствую из-за этого себя немного одинокой, поэтому но зато и лишних людей не держу
Мне комментарии мамы неприятны, она никогда не поддержит, хорошое слово не скажет, только цепляется за то что не так со словами ну ты же сама сказала
Отношение к мужчинам у нее негативное
И я вообще хотела бы не знакомить ее с мужчиной и не приглашать на свадьбу из за ее неадекватности
Или правильно пригласить и познакомить?
Меня не реакция постоянно расстраивает и внушает неуверенность

Добрый день
Помогите разобраться в проблеме : в браке 3 года , у жены ребенок от первого брака 13 лет , совместных детей пока нет . Начал наблюдать маниакальное отношение жены к ребенку :
1.Вседозволенность и попытки жены во всем угодить ребенку , боязнь обидеть . Ложится ребенок спать в 3 ночи - ничего страшного . Не выучил уроки , ни беда в следующий раз выучит . Хочет новую кофту , футболку , штаны - пожалуйста последние деньги отдаст дабы угодить , при этом у самой денег не останется , но главное угодить ребенку .
2. Любого рода замечания ребенку жена воспринимает как личную обиду ( почему не убрана кровать , раскиданы вещи- говорит не трогай ребенка ) Невозможно сделать замечание . Питание как в ресторане , то хочу то не хочу и жена угождает во всем .
3. Такое ощущение что цель всей жизни жены - угодить ребенку во всем . Она для нее как центр вселенной при этом сам ребенок не благодарит за это , воспринимает как должное , хамит , грубо общается с женой . все попытки разговоров заканчиваются - не трогай ребенка .
Помогите разобраться почему у жены такое отношение и что с этим делать мне