Батьки й діти

Деколи мені кажуть, що мені не повезло із батьком, але сам факт, що я маю з цим жити все життя мене засмучує і подавлює в собі.
Я із дитинства памʼятаю свого батька агресивного, холодного, який грубіянив всій родині, бив матір, зривав всю злість на неї, згодом дійшло до мене, постійні вказівки, що я товста, що я безтолоч і т.д, вже не пам’ятаю його слова, але я завжди плакала. Він ніколи не проявляв адекватну любов до мене, тільки через холод, тільки через критику, бо він бажає кращого. Він завжди був до всіх вимогливий, а коли щось не так, як він хоче, то всі повинні страждати і принижуватися, починаючи з мене, закінчуючи колегами. Я завжди ніби повинна була заслужити любов своїми досягненням, оцінками, хорошою поведінкою, він ніколи мною не цікавився, поки в мене щось хороше не вийшло. Він не хотів ніколи дітей, та й мені завжди каже, щоб я рано не заводила дітей і думала про себе, як він й робив, він був наче дорослою дитиною, який як розізлиться, то вдарить когось, розібʼє речі об стіну, бувало я з мамою в 4 ранку втікала на верхній поверх поки він заспокоївся, бо в нього була гарячка від алкоголю, він розбивав речі і техніку, бувало міг розбити все в хаті, навіть коли матір була вдруге вагітною, або штовхав маму, коли вона була мною вагітна, згодом казав, що я нагуляна. Я ніколи не відчувала щирої та доброї любові, і в мене постійна подавленність, недовіра до людей, бажання жити з абʼюзерами або нестабільні відносини. В нас дуже натягнуті відносини, і я себе дуже відчуваю винною, що я не хочу вступати у звʼязок з татом, що я його уникаю та не сприймаю його думку та пропозиції, що я не розмовляю з ним, і він завжди мені каже, що я ніколи його не поважала, і мені за це соромно, бо коли я намагаюсь з ним говорити, я одного разу посміхнулася, а він каже в тебе зуби жовті йди відбіли їх, або схудни ти поправилась. Я маю хлопця, ми на відстані, він закордоном, це єдина людина, з якою добре, але я не можу все кинути і з ним жити, та й батьки цього проти, кажуть що він мене зробить нереалізованою, він знецінює мої плани та потреби батько, каже що все що я хочу, це херня, роби у житті так, як я сказав, і я не зробила так, і тепер він не розмовляє зі мною, не дивиться і одразу йде мова типу я хочу тільки заміж та дітей, хоча до чого це, я просто хочу побути з людиною хоть на трохи, бо був скандал, що я до нього їду на місяць і що я досі роботу не знайшла, і не хочу так як він хоче.

Мені 21, а батьки і досі контролюють мене, як начє мені і досі 10.
Я зараз вчусь на 4му курсі і проходжу курси з веб-дизайну, але хочу зʼїхати від батьків. Не знаю як це зробити, бо не маю коштів аби арендувати квартиру. Не можу піти на роботу, бо багато часу займає навчання і розумію, що після цього не зможу знайти роботу на один-два, потрібен час. Шукаю вже роботу з дизайну, але хто зна чи візьмуть мене так скоро як хотілось би.
Але якщо не можу переїхати, то хочу встановити особисті кордони аби батьки розуміли, що я хочу бути самостійною і приймати свої рішення в житті, що я вже не маленька і хочу жити по своїм правилам. Інакше я постійно у розпачі, мої думки заповнені більше цією проблемою, з якої не можу вийти, відчуваю тиск в середині або ком у горлі після чого капають сльози…як начє я невдаха якась і ні на що сама не здатна.
Було, що я витворяла у житті раніше, бо не розуміла всієї серйозності ситуації, аби не батьки, то я б сама не вирішила б проблему. Але зараз я зважую всі + та - перед вчинками, розумію, що повинна брати на себе всю відповідальність за свої вчинки.
Але мабуть батьки мене сприймають несерйозною через попередній досвід і висліжують мене та контролюють кожен крок до сих пір. Як з цим впоратись?

Я хочу поменять работу, так как это работа не приносит много денег, хочется попробовать себя в другой сфере, сейчас я бариста. Страх возникает, что не знаю кем работать, по душе нечего нету. И страж в том что, когда я начала работать на этой работе (до этого работала на другой работе месяц) и вот когда начала тут работать, моя мама сказала, что я бегаю от другой работы до другой. Хотя это моя 3 работа (с первой работой ушла, так как переехала в город) и она сказала, что работала там где работаю и не морочила себе голову. И теперь боюсь, что скажет она когда поменяю ещё одну работу