Кохання - щастя чи хвороба?

Кохання хвороба залежність

Недавно вирішила перебрати стареньку теку з вирізками та ксерокопіями статей, які, можливо, зараз вже для мене не актуальні. І майже одразу натрапила на ксерокопію статті психолога Єлени Лобачової «Отверженные», в якій йшлося  про любовну залежність та способи справлятись із нею. Я подумала, що на носі День Валентина, і вирішила присвятити і свою статтю темі кохання й закоханості, зважаючи на те, що багато молодих і не дуже людей не мають пари, і для декого з них святкування Дня закоханих обертається депресивними переживаннями, подібно до того як страждають самотні люди в Новий рік та інші родинні свята.

Лєна Лобачова стверджує, що любовна залежність має ті ж самі корені, що й нікотинова, алкогольна, наркотична – словом, будь-яка інша залежність. Але що це за корені, не пояснює. Слід думати, що вона має на увазі відчуття внутрішньої порожнечі, притаманне в тій чи іншій мірі більшості людей, яке штовхає на пошуки способів її заповнення. Більшість психологів зараз сходяться на тому, що це відчуття зумовлене недостатньою кількістю любові, отриманої від батьків у дитинстві. Вони стверджують, що діти, які росли в часи СРСР з його системою дитсадків та раннього виходу матерів на роботу після народження дитини, практично стовідсотково стали такими «недолюбленими» людьми. Звісно, і в інших країнах існує ця проблема, суть якої в тому, що в дитинстві кожен потребує наповнитись теплом і безумовною любов’ю, щоб відчути сам факт свого існування, своє право на існування, право на помилки, свою цінність, відчути,  що його життя для близьких – радість і щастя. Такі люди не мають потреби доводити все це в подальшому дорослому житті і почуваються більш щасливими, хоча й у них, звичайно, бувають об’єктивні причини для суму.

Інші, яким пощастило менше, заповнюють себе різноманітними присрастями – до певних речовин, певних занять. Спільним між цими пристрастями є те, що вони викликають сильне коливання емоцій від позитивних до негативних і назад. Тривалу відданість одній із таких пристрастей і прийнято називати залежністю. До речі, цікавий фокус -  встановлено, що глибоко віруючі люди менше піддаються таким залежностям, начебто їх потреба у любові цілком задоволена, оскільки вони щиро вірять, що Бог любить їх і пробачає, що б вони не зробили і якими б не були (вседобрий великий Батько).

Але повернімося до теми. Світова література рясніє описами історій любовного страждання – візьмемо для прикладу Татьяну Ларіну, Анну Кареніну або кохання Ромео та Джульєтти (не обов’язково, щоб кохання було не взаємним, воно може бути недоступним з інших причин, як то незгода батьків).

Встановлено, що саме перешкоди розпалюють вогонь пристрасті, роблять її такою бажаною. Очікування, страждання, терпіння, недосяжність – ось складові рецепту цієї «страви». Цікаво, що в багатьох іноземних мовах вживається слово, що пішло від лат. «passionis», і означає і любовну пристрасть, і страждання, і терпіння водночас.  Та й корінь «страсть» - теж про страждання.

Що ж таке пристрасть?

Вікіпедія визначає це поняття як це сильне, стійке, довготривале почуття, яке захоплює людину, володіє нею і виявляються в орієнтації всіх прагнень особистості в одному напрямі, в зосередженні їх на одній меті; це суттєву силу людини, що енергійно прагне до свого предмета, яка породжує неослабну енергію в прагненні до мети і виявляється не лише в емоційній, а й у пізнавальній, вольовій сферах, у наполегливості.

Одна із історій пристрасного почуття кохання, що започаткувала інтерес медицини до цієї проблеми, - історія Аделі Гюго. Рідна донька великого французького письменника пронесла своє неземне почуття через все життя, закінчивши його у психлікарні з іменем свого коханого Альберта на вустах. Може, Адель була більше нікому не цікава? Можливо, герой її роману був вартим такого всепоглинаючого кохання? Ні, все з точністю до навпаки. Адель отримала блискучу освіту і володіла визнаним критиками літературним талантом. Її коханий Альберт – звичайний англійський офіцер, заядлий гравець в карти, транжира і ловелас. Чи відомо було Аделі про це? Так, але це жодним чином не охолоджувало її запалу. Навпаки, вона часом купувала зустрічі з Альбертом, погашаючи його картярські борги. По її смерті було знайдено тисячі любовних листів, в кожному рядочку яких читався Альберт. Пацієнткам із схожими симптомами психіатри минулого почали ставити лаконічний діагноз «синдром Аделі Г.». Одна із найвідоміших знаменитостей Голівуду, Мерилін Монро, була безтямно закохана у президента Кеннеді, і їй не зуміли допомогти найкращі психоаналітики того часу: всі їх зусилля розбивались об її тверду переконаність, що президент все-таки розлучиться із Жаклін та одружиться з нею.

Вищезгадана психолог Лобачова звертається до переживань дівчини, яка закохана без взаємності: «Тобі потрібен всього лиш один його погляд! Очі в очі – і ти на сьомому небі від щастя! Ти знаєш, що потім тобі буде погано. Але знову шукаєш зустрічі заради нетривалої ейфорії. То чим же ти відрізняєшся від наркомана, що біжить у свій вигаданий світ, а потім знову страждає від ломки. Ти скажеш, у тебе не може бути передозування… Ще й як може! Одержимі коханням часто не витримують своїх сильних переживань і покінчують з собою. Це не про тебе? Ти завжди зможеш зупинитися? Взагалі-то, це найпоширеніший міф серед людей, що перебувають у будь-якій залежності. Всі вони рухаються по однаковій траєкторії: ейфорія – страждання – ейфорія – страждання – повне руйнування особистості. Якщо ти постійно кидаєшся із однієї крайності в іншу  - то заливаєшся сльозами («він мене ніколи не покохає»), то по твоєму обличчі блукає мрійлива посмішка («коли-небудь він обов’язково розгледить, що лиш я можу зробити його щасливим»), - будь-який лікар-психіатр скаже тобі, що у тебе серйозні проблеми. Твоє почуття заповнює все твоє життя. Чоловік чи хлопець, що не бажає відповідати взаємністю, стає центром всесвіту. Його недоліки у твоїй уяві легко перетворюються у милі особливості, його достоїнства набувають воістину гротескних обрисів. Будь-які вчинки стосовно тебе переносяться покірно і тут же вибачаються. Причому часто об’єктом пристрасті стає той, хто явно тобі не пара, що помічають всі, крім тебе самої. Якщо ти знаходиш у себе ознаки «синдрому Аделі Г.», спробуй зрозуміти одну очевидну річ: ти любиш не його, а свою любов, ту гаму емоцій, яку дає тобі почуття без відповіді. І якщо ти доб’єшся свого, дуже ймовірно, що реальна людина із своїми реальними проявами швидко тобі набридне, і ти знову шукатимеш «пристрасті без взаємності».

Психолог зазначає: «Як би не тішило чоловіче самолюбство упадання хоч би й найпершої красуні світу, все-таки настирливість її пристрасті лякає. Іноді позбутися її не так і просто. У важких випадках «Аделі» можуть зайти дуже далеко, перетворивши життя свого коханого у справжнє пекло – мучити його нічними дзвінками, слізними благаннями про зустріч і навіть зважитись на самогубство. Тут і бажання припинити нестерпні душевні страждання, і  підсвідома надія на порятунок, на те, що коханий нарешті зрозуміє, наскільки сильна вона любить його, і буде з нею».

Явище закоханості протягом віків привертало до себе увагу не лише письменників і поетів, а й вчених мужів. На даний час існують найрізноманітніші обґрунтування механізму закоханості – біологічні (кохання – наслідок порушення обігу гормонів), етологічні (кохання потрібне для виживання і еволюції), психологічні (кохання – це перенос на дорослу людину нереалізованого почуття до батька чи матері, сестри чи брата). І думаю, кожна з цих теорій має раціональне зерно. 

А протягом останніх років популярні ЗМІ, в тому числі й Інтернет голосно (хто з обуренням, хто для застереження «жертв») заявляють: кохання визнано сучасною медициною… психіатричним розладом. І посилаються при цьому на  п. F.63.9 існуючої «Міжнародної статистичної класифікації хвороб і споріднених проблем охорони здоровя десятого перегляду (МКХ-10)», прийнятої на Міжнародній конференції у Женеві восени 1989 року, на яку в Україні здійснено перехід у жовтні 1998 року. У розділі F даної класифікації «Розлади зрілої особистості та поведінкові розлади» є підкаталог F.63. «Розлади звички та потягів»

Щоб не бути надто довірливими до ажіотажних заяв, давайте почитаємо, що входить у цей підкаталог:

F.63.0 Патологічна пристрасть до азартної гри

F.63.1 Патологічне бажання здійснювати підпали (піроманія)

F.63.2 Патологічна манія крадіжок (клептоманія)

F.63.3 Трихотіломанія (нав'язливе висмикування волосся)

??? (частина пунктів чомусь пропущені)

F.63.8 Інші розлади звичок та спонукань

F.63.9 Розлади звичок та спонукань, не уточнені.

Не знаю, як вам, а мені формулювання «не уточнені» не дуже до вподоби, адже дає змогу віднести туди що завгодно, а вірніше – все, що не підлягає простій, конкретній і зрозумілій класифікації. (До речі, повеселила мене суть розділу «О» цієї ж класифікації, під назвою «Вагітність, пологи та післяпологовий період». Це тепер, виявляється, теж хворобливі стани… )))

Загальними симптомами розладу «закоханість» вважаються:

  1. нав’язливі думки про іншу людину;
  2. різкі перепади настрою;
  3. завищене почуття власної гідності;
  4. жаль до себе;
  5. безсоння, переривчастий сон;
  6. розлади апетиту (заїдання туги або навпаки – повна втрата апетиту);
  7. необдумані, імпульсивні вчинки;
  8. перепади артеріального тиску;
  9. головні болі, алергічні реакції або інші соматичні прояви;
  10. синдром нав’язливої ідеї (бажання неодмінно зробити щось незвичне);
  11. зниження здатності до концентрації аж до повної неможливості зосереджено займатись будь-якою діяльністю;
  12. нездатність до повноцінного спілкування з людьми (у випадку, якщо всі розмови зводяться виключно до предмету пристрасті).

Вцілому, це схоже на правду, думаю, з цим погодиться кожен і кожна, хто хоч раз був закоханий. Але я не дуже люблю психіатрію із її заплутаними, а то й відверто ухильними діагнозами. І взагалі не люблю ділити людей на хворих та здорових. Натомість, вважаю, що мудра природа нічого не придумає просто так, без певної доцільності, можливо, нам і не видимої. Можливо, скажімо, повна концентрація на об’єкті своєї пристрасті означає, що на даний час для людини те, що з нею відбувається – найголовніше, і на це мобілізовані всі ресурси її організму, душі і тіла.

І цікаво, що ця «хвороба», на відміну від інших, викликає у оточуючих крім співчуття, значну підтримку, симпатію, бажання допомогти досягти взаємності. І цьому є теж немало прикладів як у літературі та фільмах, так і серед ваших знайомих, родичів а може, й батьків (!) – лише виявіть трохи більше інтересу та розпитайте у них про минуле. Варто також ознайомитись хоча б з декількома біографіями дружин знаменитих політиків, письменників, вчених, щоб переконатись – ці жінки були закохані і саме завдяки своїй любові могли зносити далеко не найлагідніші характери своїх благовірних та бути для них надійним «тилом».

Хоча існує така думка, що фанатично закохана людина насправді цікавиться не об’єктом своєї пристрасті, її хвилює лише володіння («обладание»). Ні благополуччя, ні проблеми, ні бажання коханого таку людину не хвилюють. При цьому саме володіння не знімає симптомів – виникає або навязливий страх втрати об’єкта (необгрунтовані ревнощі), або необідність знайти і переключитись на новий об’єкт, ще недоступний.

Як на мене, в цій темі багато знаків питання, і сподіваюсь, що вам буде цікаво знайти на них свої власні відповіді.

Але якщо ви закохані без взаємності і відчуваєте, що вам справді дуже важко витримати переживання, які вас заполоняють, ви постійно чогось чекаєте, перестали слідкувати за зовнішнім виглядом, маєте серйозні проблеми із навчанням чи на роботі, і це вас не хвилює, пропоную вашій увазі поради психолога Єлени Лобачової:

«Намалюйте на листку паперу коло, де розподіліть по секторах все, що є у вашому житті, – що вас хвилює, займає ваш час, чим ви живете. Не дивно, якщо 9/10, а то й все коло буде займати він (вона) – ваша пристрасть. А тепер накресліть нове коло і заповніть його, не вписуючи свого коханого (кохану). Постарайтесь, щоб секторів було якомога більше, згадайте, чим ви займались, з ким дружили, до чого прагнули раніше. Прикріпіть цей малюнок на стіну і кожного разу, коли вам захочеться ридати від нещасливого кохання, дивіться на нього і пам’ятайте, що у вашому житті є ще багато всього цікавого, - і займіться цим!»

Також вона пропонує такі «ліки» від кохання:

  1. Виключити будь-які зустрічі з об’єктом закоханості. Якщо це зірковий кумир, то табу накладається також на аудіо- та відео- записи.
  2. Заповнити свій час так, щоб на марні роздуми не залишалось і хвилини.
  3. Вибрати найнеприємніший спогад, пов'язаний із об’єктом пристрасті, та прокручувати його в пам’яті тоді, коли особливо захочеться подзвонити чи поїхати до нього.
  4. Навчитись казати собі «стоп», коли приходять спогади. Робити в цей час щось не надто приємне, наприклад, зайнятись прибиранням.

 

Від себе я хочу додати, що ці поради пригодяться не кожного разу.

     Якщо постійно витісняти думки, які на даний час найважливіші для вас, це буде схоже на притчу "не думать о белой обезьяне". Якщо серйозно, то ці думки і образи можуть виразитись у снах, чи проявитись у психосоматиці. Тому час від часу варто дозволяти собі прожити почуття: поплакати чи позгадувати, а може - позлитись. Це приносить значне полегшення, і дозволяє потім переключитись на інші ваші справи, головне, - не "застрягати" в цих переживаннях. 

 

У припалі порохом епох античні часи, коли не було ще ні психіатрії в сучасному її стані, ні медичних реєстрів хвороб, але були люди, які переживали те саме, що і ми з вами сьогодні, мудрий сивий чоловік Овідій у своїй поемі «Лекарство от любви» дав багато цінних ідей, як пережити спопеляючу любовну пристрасть. 


Цитую окремі шматочки:

Если кому от любви хорошо — пускай на здоровье

Любит, пускай по волнам мчится на всех парусах.
А вот когда еле жив человек от нестоящей девки,
Тут-то ему и должна наша наука помочь.
То, что юношам впрок, — и женщинам будет на пользу:
Я справедливо дарю средство и тем и другим.
Помните прежде всего: пока малое в сердце волненье,
Можно стопу удержать перед порогом любви;
Вытоптать в сердце сумей запавшее семя недуга —
И остановится конь тут же, на первом кругу.
Поторопись, и решенье со дня не откладывай на день:

То, что под силу сейчас, завтра уж будет невмочь.
Хитростью ищет любовь благотворного ей промедленья;
Нет для спасения дня лучше, чем нынешний день!
Если, однако, для спешных вмешательств упущено время
И застарелая страсть пленное сердце теснит, —
Больше леченье доставит забот, но это не значит,
Что безнадежен больной для запоздалых врачей.


Стало быть, вот мой совет: чтоб лечиться моею наукой,

Прежде всего позабудь празднолюбивую лень!

 Праздность рождает любовь и, родив, бережет и лелеет;


Праздность — почва и корм для вожделенного зла.
Томная лень, неумеренный сон, пока не проснешься,
Кости для праздной игры, хмель, разымающий лоб,
 Вот что из нашей души умеет высасывать силу,
Чтоб беззащитную грудь ранил коварный Амур.
Тем наставленья нужны, кто влюблен и упорствует в этом,
И не умеет отстать, хоть и желает отстать.
 Стало быть, вот мой совет: приводи себе чаще на память
Все, что девица твоя сделала злого тебе.
«Я ей давал и давал, а ей все мало да мало, —
Дом мой продан с торгов, а ненасытной смешно;
 Так-то она мне клялась, а так-то потом обманула;
Столько я тщетных ночей спал у нее под дверьми!
Всех она рада любить, а меня ни за что не желает:
Это тверди — и взрастет в сердце твоем неприязнь.
 Тем скорее себя убедишь, чем речистее будешь —
А красноречью тебя выучит мука твоя.
Женские можешь достоинства ты обратить в недостатки
И осудить, покривив самую малость душой.
 Полную женщину толстой зови, а смуглую — черной,
Если стройна — попрекни лишней ее худобой,
 Если она не тупица, назвать ее можно нахалкой,
Если пряма и проста — можно тупицей назвать.
 Больше того: коли ей отказала в каком-то уменье
Матерь-природа, — проси это уменье явить.
 Пусть она песню споет, коли нет у ней голоса в горле.
Пусть она в пляску пойдет, если не гнется рука;
Выговор слыша дурной, говори с нею чаще и чаще;
Коль не в ладу со струной — лиру ей в руки подай.

читайте также:

Ожидаю любовь... Есть люди, которые находятся в ожидании своей Любви. Кто, сидя дома, кто на вечеринке, кто на работе, кто в транспорте и т.д. Их объединяет общая черта пассивности...

Правила хорошего тона в онлайн-знакомствах Семь простых правил, которых стоит придерживаться при использовании сайтов знакомств для поиска спутника жизни. Как правильно общаться на сайтах знакомств.

Деякі надто «злобні» поради пропускаю, кому хочеться знати – шукайте самі ))

А ось цікаво про притворство, що стає справжнім:


Если не праздны мои наставления, если на пользу
Вещие губы мои людям разверз Аполлон,
То постарайся о том, чтоб как лед показаться холодным,
Даже когда у тебя Этна бушует в груди.
Ты притворись, что уже исцелен, мученья не выдай,
Слезы, в которых живешь, бодрой улыбкою скрой.
Не пресекай, пожалуйста, страсть в ее самом разгаре:
Я не настолько жесток, чтобы такое сказать;
Просто сумей притвориться, что пыл твой давно уже хладен,
А притворившись таким, скоро и станешь таков.
Часто бывало, я сам на пиру, чтоб не пить через силу,
Делая вид, что дремлю, вправду дремать начинал.
Помнишь, как я потешался над тем, кто влюблялся притворно
И, как неловкий ловец, в свой же силок попадал?
Как привыкают в любви, так можно в любви и отвыкнуть:
Ты притворись, что здоров, — будешь и вправду здоров.
Только не будь одинок: одиночество вредно влюбленным!
Не убегай от людей — с ними спасенье твое.
 Так как в укромных местах безумнее буйствуют страсти,
Прочь из укромных мест в людные толпы ступай.
 Кто одинок, в том дух омрачен, у того пред глазами
Образ его госпожи видится, словно живой;
 
Именно этим дневная пора безопаснее ночи —
Днем твой дружеский круг может развеять тоску.  
 Не запирай же дверей, не молчи в ответ на расспросы,
Не укрывай в темноту свой исстрадавшийся вид!
Мелочь добавить хочу, однако подобная мелочь
Часто полезна была многим и мне самому.
 Не перечитывай писем, где почерк любезной подруги!
Старое тронет письмо самый незыблемый дух.
 Все их сложи — против воли сложи! — в горящее пламя,
«Вот погребальный костер страсти несчастной моей!»
Часто наводят тоску места, где вы были, где спали;
Этих свидетельских мест тоже избегнуть умей.

Хочешь узнать и о том, принимать ли дарения Вакха?


Дам я и этот совет в очень немногих словах.
Если умеренно пить, то вино побуждает к Венере,
А от избытка вина тупо мертвеет душа.
 Ветер питает огонь и ветер его угашает:
Легкий порыв оживит, сильный — задушит огонь.
 Или не пей, или пей до конца, чтоб забыть все заботы:
  Все, что меж тем и другим, что посредине, — вредит.
Что же, однако, мешает успеху всех наших стараний?
Это увидит легко всяк на примере своем.
Трудно отстать от любви потому, что в своем самомненье

Думает каждый из нас: «Как же меня не любить?»

Я гадаю, це тільки ваше особисте право, вважати кохання хворобою, радістю, звичним станом життям чи будь-чим іще, боротись із ним чи проживати, страждати чи насолоджуватись. Бажаю всім взаємності в коханні і відчуття радості життя!

У Психолога » Любовь » Кохання - щастя чи хвороба?
психолог

  нравится публикация?  

Бесплатная рассылка интересностей!

 
статья по психологии psihologiya-lubvi Где спряталась Любовь

Заметила, что финансовая независимость иногда даже еще четче подчеркивает желание «зависимости». Желание быть нужным кому-то. Дарить радость кому-то. А не только потреблять и получать.

статья по психологии psihologiya-lubvi Третья статья из цикла статей по нарциссизму

Бывает ли такое здоровое взаимодействие с Нарциссом? Скорее всего нет, так как для самого Нарцисса не существует понятия "отдельный человек", есть только понимание "мне надо и кто-то это может мне это сделать или дать".

Все публикации раздела Любовь >>

 
Комментарии к "Кохання - щастя чи хвороба?"

Комментариев: 1.

Я думаю, что в некоторых случаях любовь напоминает обсессивно-компульсивное расстройство, можно сказать - вариант социально одобряемой аддикции ;)
А как Вам понравится то, что писал о любви Авиценна (Ибн Сина): "…глаза у больного ввалившиеся, сухие, слёзы появляются только при плаче, веки непрерывно двигаются, больной часто смеётся, как будто видит что-то приятное или слышит радостную весть или шутит. Дыхание у него часто прерывается и возвращается снова, так что он постоянно вздыхает. Все его органы, кроме век, худеют, а веки, хотя глазные яблоки и вваливаются, становятся большими и толстыми вследствие бессонницы и вздохов, направляющих пары в голову. В поведении его нет порядка, пульс – неровный, совершенно беспорядочный, словно пульс удрученных горем…"
А мне ближе Антуан де Сент-Экзюпери: "…один-единственный человек, ее муж.Он еще спал, но то был тревожный сон военных резервов, которые скоро будут брошены в бой. Дремлющий город не защищал его; жалкими покажутся летчику городские огни, когда он, молодой бог, взлетит над их пылью. Жена посмотрела на сильные ладони, которым через час будет вручена ответственность за что-то большое, подобное судьбе целого города. И в сердце закралась тревога. Этот человек – один среди миллионов – был предназначен для необычного жертвоприношения. Ей стало тоскливо. Он уйдет, ускользнет от ее нежности. Она лелеяла, ласкала, охраняла его не для себя, а для сегодняшней ночи, и эта ночь сейчас возьмет его – для битв, для тревог, для побед, о которых она никогда не узнает. Ей удалось на краткий срок приручить эти ласковые руки, но она лишь смутно представляла себе их истинное назначение. Она знала улыбку этого человека, знала чуткость влюбленного; но она не знала, как божественно гневен бывает он, оказавшись в сердце грозы. Она обвивала его нежными путами любви, музыки, цветов; но в час отлета он неизменно сбрасывал эти путы и, видимо, ничуть об этом не сожалел…"

Чтобы прокомментировать, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
qr