Question

17-11-2013

Почну, мабуть, з того, що все дитинство і значну частину дорослого життя довелось витратити на боротьбу з вітровими млинами. Йдеться про те, що обоє батьків вели нетверезий спосіб життя і в тім зайшли досить далеко. Прийшов час, вони перейшли в кращий інший світ, Бог їм тепер суддя. Мені залишився спокій, якого не міг мати ніколи раніше. Минають роки, а я ніяк не можу насититись тим спокоєм. Мій настрій поліпшується, коли приходить вечір п’ятниці і помітно погіршується разом із закінченням неділі. Метушливі люди видаються мені надокучливими, якщо зблизька і трошки смішними здалеку. Не затишно ніде, лише у своїй кімнаті. Розумію, що треба взяти себе в руки, якось рухатись, кудись іти. Але не можу, не маю стимулу, не маю бажання до життя. Я не про якісь суїцидальні нахили, більш прозаїчно. Просто понад усі принади цього світу для мене стали важливіші тиша, спокій і самотність. З такими уподобаннями нелегко інтегруватися в суспільство, але ж доводиться. Тому ще більше хочеться спокою, як компенсації за зусилля над собою, наприклад, на роботі в процесі виконання службових обов’язків чи хоч якійсь участі у житті колективу поза роботою. Коло замикається.
Чи є спосіб розірвати порочне коло. А може є якийсь більш ощадний спосіб погодити свій непристосований, дивакуватий, а може навіть патологічний внутрішній світ з цим далеко не ідеальним зовнішнім світом?

Вопрос от: Дунай; Возраст: 42

понравился вопрос?

17-11-2013 16:29:19Дополнение от автора

Ні, я не маю ніякої сім'ї. Ніхто б і не витримав, люди живуть дещо інакше.

17-11-2013 17:23:17Дополнение от автора

Якщо говорити про роботу, то найлегше пережити авральні моменти. Тут все гранично просто - відпрацювали - відпочили - відпрацювали -відпочили. Нічого зайвого. Гірше в "легші" пероди. Розмови на різні теми і т.д. Також не люблю корпоративів, хоч скоро Новий рік. У підсумку: нічого мене особливо аж так не тривожить, але трошки надокучає все.
З роками навчився бачити свої плюси і мінуси менш-більш об'єктивно. Якщо буде вибір: поїхати чи залишитись дома; бути особисто чи обійтись телефонним дзвінком - я завжди виберу друге. Я вже не кажу про відсутність у мене будь-яких навіть елементарних навиків педагогічних. Свого часу колись говорив батькам, що якби екзамен з елементарної педагогіки був обов'язковий для всіх потенціальних батьків, то їм би ніхто не дозволив народжувати. Те ж саме можу сказати про себе. Одним словом, я не готовий на створення сім'ї, а як-небудь не хочу, бачив уже таких.
Свого часу прочитав трошки літератури для співзалежних. Нажаль, іноземної бо вітчизняної чи принаймні російськомовної на той час не існувало. Так от, там багато говорилося про звільнення від тягару. От і виходить, звільнився не до кінця.

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Нiна Уенем
(Онлайн)

Катерина Вовк
(Київ)

Юлия Якименко
(Онлайн)

Ирина Островерх
(Харків)

Алена Ивановна Узунова-Цебенога · Answer 1 · 2013-11-17 16:12:14

Здравствуйте.
Ничего, что я буду писать Вам на русском языке?
Вы пишете, что больше всего нравятся тишина, покой, одним словом одиночество, но вместе с тем Вы говорите об интеграции в общество. Очень амбивалентно и очень похоже на чувства испытываемые к родителям?
Теперь вопрос немного возвращающий в реальность:
Есть ли у Вас семья? Любимый человек? Просто родные души рядом с Вами?

Алена Ивановна Узунова-Цебенога · Answer 2 · 2013-11-17 16:39:32

Что же все таки Вас больше всего тревожит?
Вы пишете, что никто бы Вас не выдержал - что Вы имеете ввиду? Вы уже пробовали и все сбегали или что?
Вы хотите иметь семью?
И еще у меня вопрос по названию темы:
"Не до кінця звільнений" - от кого или от чего?

Алена Ивановна Узунова-Цебенога · Answer 3 · 2013-11-17 17:34:00

Грусть и безысходность слышны в Вашем сообщении, но есть надежда, что с ними можно будет что-то делать, ведь Вы уже обратились за помощью.
В Ваших сообщениях очень много запретов: запрет на чувствование, запрет на получение чего-то хорошего, запрет на отношения, запрет на любовь, даже на любовь к себе. Эти запреты отнимают силу, жизненную силу, которая нужна для взаимодействия с другими людьми, с собой.
Да, когда в семье были или есть зависимые люди, то о близких можно говорить, как о созависимых и с этим можно работать. От созависимости можно и нужно избавляться,в работе очной с психологом.
Не знаю, как Вы настроены и настроены ли вообще на работу с психологом, но мне хочется предложить свою помощь. Я надеюсь, что мы вместе сможем найти путь к Вашему счастью. Если принимаете мое предложение, то пишите мне в личку.
Удачи Вам.

Павел Леонидович Басанский · Answer 4 · 2013-11-18 05:41:59

Способ есть: очная психотерапия.
Как крайний вариант, если вы проживаете далеко от центров - скайп.
Чтением или перепиской, как и самоанализом с рефлексиями вашу проблему не решить. Слишком уж она глубока и весьма затрагивает мир чувств - на который вышеназванными средствами повлиять не получится.

Елена Сергеевна Сухова · Answer 5 · 2013-11-18 13:54:56

Читаючи Ваші роздуми, помічаю забагато притиставлень: Ви і Ваші батьки, спокій і метушня, Ви й інші люди, відпочинок і робота.
Хіба не можна якось з'єднати ці протиставлення?
Кажете, що з роками навчилися об'єктивно себе оцінювати, знаєте свої сильні та слабкі сторони, чому ж так заперечуєте щодо інтеграції до неідеального зовнішнього світу?
Погоджуюся, що самотність - легкий шлях до незалежності. Але чи надає самотніть дійсного спокою? Чи є то спокій, коли мозок постійно займають думки про те, що заважає вирватися з "порочного кола"? Чи не забагатол зусиль Ви втрачаєте саме на утримання себе у цьму стані "запишного ощадного спокою"?