Чому важливо думати і мріяти про майбутнє в умовах війни?
У своїй книзі "Людина у пошуках справжнього сенсу" Віктор Франкл описував цікавий момент свого перебування в концтаборі. Він уявляв, як після звільнення буде знову стояти за кафедрою і читати лекції студентам, як знову піде на побачення зі своєю дружиною. Франкл писав, що це допомагало йому переживати той рутинний жах, витримувати те життя.
З початку війни багато хто втратив безпеку, свободу, опору, близьких людей, здоров'я, домівки, кінцівки, домашніх улюбленців і т. д. Разом з тим, постійно існує загроза прильотів чи окупації, тобто, реальна загроза життю. Інформаційний простір переповнений новинами про смерть, руйнування і горе. Така реальність. І в ній дуже складно продовжувати жити. А ще, складно знаходити речі, які б допомагали нам в цьому. Однією з таких речей, я вважаю, може бути думка про майбутнє.
Хочу поділитись з вами метафорою про нинішнє життя: я, ніби, іду у в'язкому болоті і, разом з тим, тримаюсь за мотузку, котра гаком зачеплена за велике, міцне дерево. Болото тут - моя реальність, в якій я, з тих чи інших причин, вибираю жити, рухатись, іти вперед, не застрягати, не тонути. Дерево - це мир і майбутнє. Тримаючись за мотузку, підтягуючись по ній - мріючи про майбутнє - мені рухатись легше. Я уявляю, як знову зустрічатиму світанок біля моря десь в Одеській області, як з легкістю плануватиму життя на місяць-півроку-рік вперед, як знову почуватимусь в безпеці, як знову вдихну на повні груди. Це додає хоч трохи світла в сірість мого теперішнього буття.
Тут ще хочеться сказати про ризик. Завжди є ризик застрягнути у мріях, перестати бути тут і тепер, спрямувати свою свідомість в майбутнє, жити в солодких фантазіях про мир. Однак, життя відбувається зараз. Так, воно, ймовірно, не таке, як ми очікували, не ідеальне, але воно є. Зараз. Якщо користуватись метафорою про болото, застрягнути в мріях - це зупинитись, заплющити очі і фантазувати про дерево.
Як уникнути цього застрягання? Я пропоную звернутись до природи - запозичити спосіб у дельфінів. Все їхнє життя проходить під водою. Проте, для того, щоб жити, їм потрібно час від часу виринати на поверхню, щоб вдихнути повітря. Так і в метафорі - продовжувати йти, час від часу допомагаючи собі руками - підтягуватись по мотузці, зачепленій на дереві. Так і в житті - продовжувати жити, працювати, сумувати, радіти, час від часу мріючи про мир і майбутнє.
Дата публікації 2022-09-30 в 11:08:44
Зверніться до психолога безкоштовно з приводу війни або поставте питання на форумі.
Опубліковано на сайті 30-09-2022