Коли кохання не може знайти собі місце. Кіноаналіз фільму “Їсти, молитися, кохати”

Що змушує людину залишити “ідеальне життя” і вирушити в подорож у пошуках себе? Фільм “Їсти, молитися, кохати” не здобув такої популярності, як однойменний автобіографічний роман Елізабет Гілберт, на якому він заснований. Але його сюжет відгукується багатьом глядачам саме через цю тему. А крізь призму психоаналізу ця стрічка набуває ще глибшого сенсу — вона про внутрішній конфлікт, неможливість кохати, про втрату суб’єктивності і пошуки шляху до себе.

Крах стосунків

Ця історія починається з розлучення головної героїні. Елізабет після восьми років щасливого шлюбу раптово серед ночі зізнається: “Я не хочу бути заміжньою!”. Це стає несподіванкою для чоловіка — він не розуміє, чому дружина не говорила про свої потреби й ускладнення, і чому не хоче спробувати врятувати стосунки. Але Елізабет невблаганна — вона відмовляється зображати родину, якої, на її думку, в них ніколи не було.

Елізабет відрізняється від більшості жінок. Її подруга показує свою “секретну скриньку”, яку з дитинства наповнювала одягом для майбутньої дитини. А в скриньці Елізабет — вирізки з журналів National Geographic із місцями, де вона хотіла б побувати.

Звичайно, її не залишає байдужою чоловіча увага, але всі ці захоплення — нетривалі й поверхневі. Протягом фільму трапляється чимало можливостей для більш гідної історії кохання на все життя: молодий актор із Нью-Йорка, італійський репетитор, за яким вона спостерігає з балкона після затишного вечора, і нарешті — бразилець, від якого вона тікає у відповідальний момент його освідчення: “Тікаєш від мене? Як би не так! Ти тікаєш від усіх дивовижних можливостей свого життя!” Стосунки не складаються, бо вона просто в них не входить. Але водночас вона не відпускає своїх чоловіків — бажаючи залишатися для них бажаним об’єктом.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Бути коханою або кохати?

Перед Елізабет постає непростий вибір: вона хоче бути коханою, але не хоче кохати у відповідь. У психоаналізі вважається, що бути тим, кого люблять — це позиція сили, ніби тобі нічого не бракує. Натомість той, хто кохає — відчуває нестачу, яку намагається заповнити у стосунках з іншим.

Героїня постійно намагається відповідати на чоловічу увагу — підлаштовуючись, догоджаючи, знаходячи правильний спосіб бути “вартою кохання”. З одним вона намагається бути доброю господинею, з іншим — духовно близькою. Це влучно підмічає її подруга: “Боюся, що ці чакри й медитація — це те саме, але погляд згори.”

Постійно віддавати, жертвувати собою, своїми інтересами — це стратегія Елізабет, аби залишатися коханою: “Якщо я тебе кохаю, все твоє: мої гроші, мій час, моє тіло, мій пес, гроші мого пса. Я візьму на себе всі твої борги, домалюю тобі всі вищі гідності, про які ти й не здогадувався. Я дам тобі все це — і навіть більше, поки не залишуся спустошеною”.

Але справа в тому, що ця її стратегія більше схожа на фантазію, ніж на реальність. Вона уявляє, чого хочуть чоловіки, і впевнено відповідає на цю уяву, не допускаючи думки, що її партнер може зовсім не потребувати цього. Її перший чоловік прямо каже: “Ти навіть уявити собі не можеш, чого я хочу!”

Моментом усвідомлення для Елізабет стає жартівлива репліка чоловіка її подруги: “Ти була схожа на Стівена, а тепер — на Девіда. Розумієш?” Вона нарешті помічає, що змінюючись для інших, втрачає щось цінне для себе. Більше не знає, чого їй прагнути. Це і стає поштовхом до подорожі: Італія, Індія, Балі. Не для того, щоб знайти того, хто її покохає, а щоб нарешті віднайти власне бажання.

Внутрішній конфлікт

У пошуках відповіді на питання “Хто я і чого хочу?” Елізабет вирушає у тривалу подорож. Але що цікаво — вона потрапляє у ще більш традиційні культури, де головною цінністю залишаються шлюб і родина. Там її твердження “мені не потрібен чоловік” викликає здивування або навіть осуд: “Немає нічого сталішого, ніж сім’я!”, “Що не так з твоєю подругою? Вона лесбійка?”, “Чоловік потрібен усім!”.

Це протистояння проявляє внутрішній конфлікт Елізабет. Бо хоч вона і прагне бути вільною й самостійною — водночас хоче любові. Але як це поєднати?

Цей конфлікт також проривається через тіло. На Балі, після інтимної близькості з Філіппе, у неї починається цистит. Це — несвідома відмова на рівні тіла: “Мені не потрібен чоловік.” Хвороба стає “легальним” способом уникнути стосунків. У психоаналізі подібні прояви називають конверсійними симптомами — коли тіло говорить замість людини.

Повір у любов

Фінал стрічки виглядає ніби щасливим: Елізабет приймає любов Філіппе. Здається, що після всіх пошуків кохання нарешті знайшло своє місце. Однак, знаючи, що ця історія заснована на реальному житті письменниці, ми маємо ще один факт: згодом вона розлучається з бразильцем і починає стосунки з жінкою. Так, щасливий фінал виявляється лише тимчасовим рішенням.

“Повір у любов” — таку настанову дає їй друг в Індії. Але що означає вірити в любов? Це завжди про зустріч зі своєю нестачею. Саме вона відкриває шлях до кохання: коли нам чогось бракує, ми звертаємось до іншого. А це означає — довіряти, ризикувати, бути вразливою. Натомість Елізабет знову намагається бути сильною, цілісною, самодостатньою.

Додано на сайт 2025-05-26 в 14:41:30