Про роботу і її місце в житті людини.
Наразі маю багато психологічних запитів на тему «місце роботи в житті людини».Це дійсно важливе і актуальне питання взагалі для всіх. Але сьогодні воно особливо гостре і потребує перегляду для тих, хто змінив країну, місце і звичний уклад життя. А також для тих, хто росте і шукає свій шлях в житті (тобто на роздоріжжі куди піти – в інститут, на роботу, заміж чи в блогери)). Тож, запрошую до дискусії.Почнемо з далеку). Кожен з народжених у 80х-90х-2000х рр з пелюшок чув, що треба прагнути, і прагнув, до роботи перспективної, високооплачуваної і тієї що викликає вигуки «умм /вау /ух ти /круто!» і т.д.- Чому? - Тому що тоді в нашому молодому українському, але культурально пострадянському, суспільстві, це був шанс вижити.Також по мірі поширення ознак «капіталізму» і конкуренції, з’являлися різноманітні нав’язливі маніпуляції щодо обов’язкової амбіційності особистості. Стало модно бути амбіційним, мати гучномовну посаду, яка б звучала хоч не завжди зрозуміло, але обов’язково круто, і прагнути до блискучої кар’єри. В цей час з’являється купа нових професій і посад іншомовного походження, в яких головне - досягти успіху. Під успіхом кожен розумів щось своє, але тим легше було цією ілюзією маніпулювати…Понти рулили людьми настільки, що вони інколи навіть не помічали, що замість зарплатні працюють лише за підгодовані амбіції.Разом з цим швидко поширювалися вірусні ідеї (від яких реально хочеться плакати), що розумна і щаслива жінка це та, яка не працює, ніколи і ніде, а її особистий успіх - знайти собі «справжнього чоловіка» який їй купить бізнес і закидає її розкішшю.В свою чергу, успішний чоловік - той, хто працює, але тільки і виключно по бажанню, в зручний для себе час і зручному місці, на зручній канапі і лише одним лівим мізинцем...коротше, розумний той, хто не напружується.Звідки і яким вітром було занесено в наші голови цю заразу - не відомо. Це особливо дивно, тому що історично праця поважалася і саме вона зробила з мавпи людину. І в будь якому суспільстві - соціалістичному, капіталістичному, індустріальному чи постіндустріальному – завжди, від слова «завжди» потрібно було працювати. Якщо і є персони, що живуть завдяки своєму багатству чипасивному доходу (які також треба було якось отримати та освоїти), то їх менше 2-5 %відсотка на планеті. А всі інші мусять заробляти.Але це ще не все…«Знайди справу, яку будеш любити і тоді жодного дня не доведеться працювати…» - начебто непогана, але вирвана з контексту цитата, вносить дезорієнтуючі критерії та наративи. Такі і схожі «перлини думки», і швидкі вселайнохаваючі відео продовжують проникати в мізки….Сome on, не все так однозначно!..І так трохи по троху претензій та вимог до роботи наросло стільки, що аж моторошно.А тепер давайте розбиратися. Рахуємо і загинаємо пальці: Страх невдачі, Хвилювання не виправдати соціальних очікувань, Тривога не досягнути високої планки, не здобути успіху в два прискоки, не стати мульти-ярдером в 24 роки, Небажання «змушувати себе і йти проти своєї природи» на роботу (до холодильника чомусь ходити бажання не пропадає), Панічні атаки з приводу, що треба не чекати пропозицій, а реально шукати роботу,Обурення, коли рідні говорять \"йди на роботу\" Жах перед виходом із звичної адаптивної зони комфорту Апатія з приводу відсутності ясного розуміння і знаку з вище щодо свого покликання, Депресія з приводу неспроможності знайти ідеальний варіант, Відчуття стида бути чимось менше, ніж людиною, на яку підписалося 3 564 читачі і інстаграмі і т.д. і т.п. – це те, з чим сьогодні ми в результаті маємо справу, завдячуючи вищенаведеним поширеним соціальним шаблонам.Багато людей, наслухавшись порад мудрих, успішних і прокачаних гуру з тіктока, в прагненні досягти успіху успішного, щастя щасливого і гармонії гармонійної, залишаються прокрастинувати в очікуванні ідеальної пропозиції, яка буде тільки в радість, задоволення, легкою, приємною і по бажанню. На менше вони не згодні.Але друзі мої хороші, рекламації і орієнтація на те, що робота в першу чергу зобов\'язана приносити задоволення і саме тому шукати/чекати/мріяти і погоджуватися працювати потрібно лише на таку щоб на неї бігти, як на свято – обман, ідеалізація і маніпуляція свідомістю, потребують коригування та роз\'яснення.Немає в дорослому житті чогось такого, що завжди без виключення і переключення буде приносити суцільне і чисте, без домішок, задоволення. Ми любимо своїх дітей, чоловіків, жінок, батьків, домашніх улюбленців, ми любимо в цілому спорт, мистецтво і здорову хорошу їжу, але час від часу нам доводиться робити над собою зусилля і по відношенню до сього вище перерахованого. Ми вчимося, працюємо, продаємо, будуємо, рахуємо, малюємо, словом, робимо те що обрали і те що подобається, але все рівно втомлюємося, чекаємо вихідних, мріємо про відпустку і т.п.Доросле життя це не садочок і не школа, де для того щоб вас чомусь навчити, замотивувати і зацікавити, танцюють з бубном, пропонують різні варіанти аби тільки ви були задоволені, де працюють для вас. Доросле життя це там де маєте працювати ви. І сенс роботи, як діяльності, в першу чергу, отримувати матеріальну винагороду для можливості закривати свої потреби.Автономність і самостійність – це усвідомлення і взяття своєї персональної відповідальності за себе, свої вчинки, вибори і майбутнє; прийняття факту, що ніхто тобі нічого не винен і не повинен ні годувати, ні рятувати; і що ти, саме ти, маєш вміти і повинен заробляти, щоб нагодувати і забезпечити принаймні себе. І аж ні як не те, що часто можна почути: «Я повнолітній, і ти мені не указ, хочу працюю, хочу ні», або ще краще «не буду працювати на дядю, це принижує мою гідність, ( і тому буду грати в ігри)».Так, базова робота - закриває базові потреби. Робота більш кваліфікована і складна – покриває ще й вищі рівні потреб. Молоді розпочинають із старту. Це нормально. Логічно. І справедливо.Але сьогодні ми бачимо, що після школи одразу хочеться мати власний кабінет, підлеглих, службовий автомобіль. Хочеться одразу багато і щоб при цьому обов\'язково легко і приємно. Або просто щоб було легко, приємно, цікаво, близько до роботи, хороший колектив, а практична сторона питання – вторинна (тому що мама годує, а робота повинна бути в радість).Вважаю, що настав час відмовитися від цієї інфантильної ілюзії та мети. Діяльність, яка приносить задоволення, але не приносить грошей щоб себе утримувати - це хобі. Хобі, можуть собі дозволити або ті, кого годують (про особливості цих контрактних взаємовідносин якось в іншій статті), або він годує себе сам - роботою. Робота, як хобі це прикольне і цілком досяжне прагнення. Але важливо усвідомити, що це реально лише при високому рівні професійності, і до нього треба дорости, допрацювати.Також психологічна дорослість визначається здібністю адекватно оцінювати зміни, які виникають протягом життя, адаптуватися до обставин, приймаючи найкращі для себе рішення. Ми знаємо,і на жаль, саме зараз особливо часто стикаємося з життєвими ситуаціями, коли та професія на кого ти вчився і можливо працював, не може тебе нагодувати, або ти не можеш її застосувати за певних обставин в певний момент часу.Чому? Розлучилася /народила /не закінчила універ / переїхав в інше місто /країну /не володієш мовою/ бракує певних навичок /таких «фахівців» як ти у самих повно і таких причин може бути багато. Але не вони визначальні і не вони блокують особистість в її думках та діях.«Як, я заслужений лікар/вчитель/бухгалтер/економіст/ваш варіант - піду працювати на некваліфіковану роботу?», «вже пізно щось міняти», «я вже нічого не хочу вчити», «все рівно все марно, підуть роки на те, що б я знову …»...І тут багато залежить від начинки особистості, адже ми постаємо перед вибором: впасти в «Жертву», «депресію», і «всі мені щось винні», «дайте мені нормальну роботу, от тоді я вам всім покажу», чи подумати про своє життя, про себе, про тих хто є в вашому житті, розставити пріоритети, визначити цілі, оцінити цінності, що найважливіше, першочергове, а що наживне, що істинне, а що лише надмірне Его чи стереотипи. І нарешті подумати про роботу з мудрої практичної точки зору.Адже перепони перш за все в голові. І це саме наші установки і обмеження, непотрібні стереотипні переконання доводять до депресії, розпачу і злості на весь світ.Так, подекуди нелегко відділити себе від професії. І так, це не завжди легко (але і не катастрофічно), коли потрібно перевчитися, переналаштуватися, обрати діяльність та зайнятість, яка саме зараз доступна і може прогодувати, допомогти оговтатися від шокуючих змін та обставин, знову стати на ноги, і навіть почати кар’єру з початку.Важливо зрозуміти, що нас годує і нас визначає не професія, і тим більше не посада. А праця, яку ми виконуємо і користь, яку приносимо.Час прийняти, що професії, напрямки діяльності можуть змінюватися протягом життя чи за бажанням людини, чи за вимогою обставин. Але в будь якому випадку ні твоя професія, ні тим більше посада - це не є власне ти. Так, професія або місце роботи може дещо підсвітити про людину, її особистісні вподобання, цінності, погляди та характеристики. Але не завжди і не повністю. Ми - це щось значно більше, ширше і глибше, ніж наша діяльність сьогодні або посада і навіть майбутня займана позиція.Щоб не накручувати себе тривогою чи зневірою, варто звернутися до моделі мотивації Абрагама Маслоу.Здорова особистість має ставити перед собою посильні адекватні і послідовні задачі і досягати їх за рахунок власних зусиль екологічними шляхами, тобто не паразитуючи на інших. Від цього і будемо відштовхуватись.Отже, перші два рівні: фізіологічні потреби і безпека. Багато людей працюють щоб вижити. В залежності від життєвих умов та обставин, робота - це не завжди спосіб самовираження. Інколи це елементарно засіб і спосіб для існування. Щоб мати що їсти, де жити – потрібно мати гроші, які заробляються на роботі. І це не соромно. Але це певний початок і спонукає до шляхів росту і розвитку.Коли базові потреби закриті, можемо і прагнемо перейти на рівні вище: соціальний (спілкування, відносини, комфортний дружній колектив, приємний бос або наставник тощо) і самоповаги (де ми будуємо репутацію, досягаємо професійної майстерності та впевненості, здобуваємо визнання).І нарешті, ми готові перейти на вищий рівень самоактуалізації особистості, де й розкриваємо свій потенціал, ділимось напрацьованою мудрістю, самореалізуємось в діяльності якою насолоджуємося.Як ще стосується роботи і як перейти від базового до вищого рівня? – Поступово. Важливо дати собі правильну установку: Кожна робота, яку ви виконуєте, гідна поваги. Коли людина працює це викликає повагу до неї і є приводом для самоповаги.Коли людина пробує різні види діяльності і себе в них - це нормально і правильно. Матеріальне та моральне задоволення прийдуть з часом. Головне пам’ятайте, що навіть найменший крок уперед – це вже прогрес. І коли люди розуміє сенс своєї роботи і своєї діяльності – вона почувається щасливою. А це правильний вектор і шлях до гармонії з собою та своїм життям.З повагою, психолог, психотерапевт Тетяна ЯненкоДодано на сайт 2025-01-23 в 14:22:52
» Гроші й багатство » Про роботу і її місце в житті людини.Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.
Опубліковано на сайті 23-01-2025
» Гроші й багатство » Про роботу і її місце в житті людини.
