Проблеми залежної поведінки та співзалежності. Трикутник Карпмана.

Доброго дня! Хочеться поміркувати над питанням, тож я опишу це з точки зору людини з досвідом роботи з узалежненими особами (в РЦ) та співзалежними особами (у приватній практиці). Мені дуже відгукується Ваша думка про "помічання". Якщо не помиляюсь, десь в іншій гілці форуму була вже у нас з Вами розмова про імпульсивність Так от "помічання" - для мене, як Ви його описали, - це якраз про те, щоб зупинитись, подумати і свідомо прийняти рішення; подумати про роль замість імпульсивного прийняття ролі. Ця фундаментальна навичка - кажу суб'єктивно, на матеріалі спостереження - ключова і водночас одна з найскладніших як для узалежнених, так і для співзалежних. І не секрет, що спеціалісти теж нерідко "впадають" у роль замість того, щоб мислити роль... Для мене найсильнішою опорою для роботи в РЦ було розуміння, що дії і методики це одна, а аналітична позиція - інше. Дії можуть виглядати як завгодно. Якщо вони скеровуються з позицій Жертви, Рятівника чи Агресора - це провал. Якщо дії скеровуються з позиції аналітика - тут вже є варіанти (і якщо це теж буде провал, а така вірогідність завжди є, то принаймні буде можливо відслідкувати логіку цих дій і виправити те, що піддається виправленню). Тому я дуже згодна з Вашою думкою, що допомагати - значить слідкувати, щоб не втілити роль. Це може виглядати однаково на рівні дій, але на по-різному мислитися. Ми можемо допомогти, поки помічаємо, в яку сторону нас тягне, поки ми можемо мислити дії, а не тільки діяти.

Хмм... Думаю, Карпман, з Вами не погодиться, що всі жертви. Та й як би Ви таке своє твердження довели?
Щодо пропрацювання жертовності, то мені якраз цього і бракувало. Як Ви здогадалися?
А якщо серйозно, то цікаво, Оксано, чи Ваша відповідь свідчить, що Ви вважаєте маму (або тата), яка (який) хоче врятувати свою дитину від небезпеки, психологічно нездоровою особистістю?