Психология отношений

Добрий день,допоможіть будь ласка та зорієнтуйте у вірному напрямку.Зранку до ночі в моїй голові тяжкі думки, які забирають багато сил - піти з стосунків чи лишитися.Зустрічаюсь з хлопцем(молодшим на рік) 6міс.Він заробляє в кілька разів менше, ніж я, так як я працюю в іноземній компанії, а він в держструктурі.В нашій сім ї грошей вистачало тільки на необхідне і коли я в дитинстві просила якийсь браслетик чи ляльку,то мені говорили-немає грошей, воно тобі не треба.Мені доводилось прям вимолювати якусь річ для себе.Мама тяжко працювала на заводі, окрім цього був город,свійські тварини,побут і діти(я і брат).Вона часто хворіла.Батько працював теж, але робота у нього була легша.В побут та ін. він особо не вникав.Зраджував матері,випивав та іноді бив її.Ще в дитинстві я вирішила,що чого б мені це не коштувало-я покращу свій фінансовий стан.З самої школи я докладала надзусиль,щоб гарно навчатись,і як наслідок влаштуватись на хорошу роботу.На роботі також доводилось докладати надзусиль,сфера була нова і я хотіла в ній закріпитись.Взагалі мій хлопець досить турботливий та уважний.З першого дня я якось відчула комфорт біля нього і душа ніби до нього потягнулась.Він регулярно дарує квіти, купує смаколики і я відповідаю йому тим же.Мені хотілося б,щоб він більше брав участь в моєму житті фінансово,але поки що такої можливості немає.Так як більшість життєвих питань вирішується фінансами, то мені страшно,що біля нього я скочусь назад до того рівня, який був у дитинстві і не зможу нічого собі дозволити, особливо якщо піду в декрет.У мене прям страшні картинки в голові-як я виснажена у старому халаті з дитиною на руках готую кашу,а навколо обідрані стіни-безвихідь.Коли на мене нахлинають такі думки(майже постійно)-мені хочеться втекти.Я його можу обізвати, або навіть вдарити.З часом я зрозуміла,що таким чином просто провокую його.Такі мої викиди він сприймає спокійно, не відповідає мені тим же.Тему фінансів ми обговорювали,він сказав,що також хотів би підняти свій фінансовий рівень але поки що він прив язаний до своєї роботи в силу ситуації в країні.До цього я була в стосунках 1рік(в більшості на відстані)з хлопцем на 10років молодшим.Я переживала ті самі думки що і зараз.Десь з 22до27років я була взагалі без стосунків.Потім було кілька стосунків, які тривали буквально по парі місяців.Завжди подобалися хлопці, які не знали про мої почуття.Я любила їх здалеку і страждала через це.Самі по собі ці самі хлопці на мене не звертали увагу. Щиро дякую за допомогу

Добрый вечер, мы с моим молодым человеком находимся на расстоянии. Это тяжело, но мы справляемся. Хотела обратиться с таким вопросом. Последнюю неделю мы переодически ругаемся, я понимаю, что это нормально в любых отношениях. Но из-за того что мы далеко, как будто это тяжелее, по переписке ругаться не хочется. И вообще мне тяжело даются такие разговоры по переписке, потому что я все время думаю как лучше сказать, даже если записываю голосовое. Созваниваемся мы по вечерам не каждый день, потому что у нас разница во времени. И временами у меня это копиться и потом это все выливается. К примеру, мне, на самом деле, не очень нравиться, что он часто играет в компьютерные игры. По вечерам, после работы, стабильно, со своими друзьями. И как будто я могу ему об этом сказать. Но эти мысли «как лучше» съедают меня. И я молчу. Я говорю ему, что мне неприятно, что ты вчера мне не позвонил, а играл. Я сказала один раз и больше не буду. Но я не говорю прямо о том, что мне вообще не нравится, что он это делает каждый день. И как будто не могу себе это позволить, ведь он тоже личность со своими убеждениями, интересами. Будь мы вместе, с этим бы не было проблем, я уверена. Или мы говорим и мне в моменте не нравится что-то. Я говорю, что не надо так говорить. А потом думаю, как я могу себе позволить его менять. Он же другая личность, зачем я его меняю. Просто хочется перестать в какой-то мере постоянно фильтровать свой мозг, как лучше сказать, как лучше сделать. Говорить как есть. Я вроде бы могу это сделать, и делаю, но в какие-то конкретные моменты у меня включается этот режим.

добрый день, последнее время отношения с моим партнером очень ухудшились. несколько раз мы пытались разговаривать, но все заканчивалось моими слезами. он сказал, что у него пропал интерес ко всему, в том числе и ко мне. он сказал, что ничего не чувствует. причиной назвал то, что он загнался, постоянно накручивал себя из-за моих слов и теперь ничего не хочет и ничего не чувствует. последнюю неделю он постоянно работает, почти без выходных, засиживается допоздна. он говорит, что хочет побыть один. мне больно, я постоянно плачу, не могу спать. я чувствую его холод и безразличие. я понимаю, что у него проблемы, но чувствую себя брошеной. такое ощущение, что меня предали, что меня оставляют одну в сложный момент. я хочу ему помочь, но не знаю как. чтобы я не говорила, он отвечает «не знаю», я предлагаю провести время вместе, а он не хочет. хотя он и говорит, что не хочет расставаться, что в глубине души любит меня, ценит, не хочет терять. а мне очень плохо и я не знаю, что делать