Психология отношений

Доброго дня! Зустрічаюсь з хлопцем півроку, ми кардинально різні люди, він спокійний, я активна. Це його перші серйозні стосунки. Першочергово, він не хотів знайомити мене з близькими, хоча його батьки виявляли таке бажання. Також у нього є сестра, яка живе з ним в одній квартирі та зі своїм хлопцем. На знайомстві я не наполягаю, розумію його бажання. Однак з розмов хлопця, я помічаю, що його сестра, хоч ми і особисто не знайомі, ніби копіює мою поведінку і цілі. Для прикладу, я сказала хлопцю, що хотілось би зустріти Новий рік в Карпатах і поки ми готувались до поїздки, в поїздку поїхали вони в те ж саме місце, куди збирались ми з хлопцем, нам довелось відкласти, оскільки в хлопця є кіт, за яким треба доглядати. Кажу, що хотілось би провести вечір разом, пограти в настолки, на наступний вечір, я дізнаюсь, що сестра купила настільні ігри і в них сімейний вечір. Кажу, що хотіла би на вихідних піти в кіно, вони йдуть в кіно на вихідних. Можливо, це просто збіг, але такі збіги стають все частішими і якщо чесно, це починає мене напрягати. Я розумію, що вони близькі, але як на мене, є якийсь незрозумілий мені осадок. Нещодавно вона почала слідкувати за мною у соцмережах, хоча ми досі незнайомі і ніхто ніяких дій для цього не вчиняє. Можливо я себе накручую, але дійсно помічаю, що мені така поведінка неприємна і дивна.

Правда, что мужчины ведут себя во всех отношениях одинаково? Изменял, значит и будет изменять и тд. Стандарты поведения одинаковы?

Добрий день.
В стосунках з хлопцем 1.5р. десь, живемо разом близько 1 року. В мене стабільна хороша робота, я кваліфікований спеціаліст з гідною оплатою, в нього перехідний період, він вчиться на іншу спеціальність, працює продавцем в продуктовому магазині. Витрати в нас приблизно 50/50. Я не задоволена, що він постійно втомлений та зайнятий, ще й без настрою, з початком військового призову важко кудись вийти разом, бо він боїться, що отримає запрошення в воєнкомат. На мою думку, він не достатньо займається навчанням, не докладає зусиль для зміни роботи, а витрачає свій час на роботу, де не хоче розвитку. Він не задоволений, що в мене є бажання та можливість жити, гуляти, бачитися з друзями іноді, гучно сміятися вдома. Я думаю, що дратую його, поки не сильно, але... Він не хоче обговорювати зі мною свої справи, ділитися своїми планами, приймати мої поради (я працюю у сфері, куди він хоче потрапити). При цьому я не тисну на нього в питаннях роботи, не кажу, що мені не подобається, як він влаштовує свій перехід. Намагаюся підтримувати. В нас є побутові конфлікти, важко домовитися про звичайні речі. Спочатку в нього було багато претензій до мене, і він їх постійно промовляв, а в мене була одна - про його роботу і навчання, і я рідко і без тиску про неї говорила. Але зараз я все частіше кажу, що не вдоволена то одним, то іншим. Загалом, в мене відчуття, що він не хоче сприймати мене як рівну, як людину з достатнім досвідом. Останнім часом в мене виникає відчуття, що він веде себе як підліток, йде у відмову, коли ми щось намагаємося вирішити. Я не знаю, як до нього підступитися.
Я хочу, щоб мене сприймали як рівну та поважали. До речі, моя повага та сприйняття його потроху падає через повільний прогрес.
Чи занадто швидко/багато хочу від людини? Як підтримати, як розібратися у стосунках? Як побудувати діалог?
Я не хочу розриву, він важлива людина в моєму житті, я почуваюся з ним поруч вдома.