12 уроків 2020 року для мене і для всіх нас.

» Самопізнання » 12 уроків 2020 року для мене і для всіх нас.

Найкращий вчитель в житті - досвід. Бере дорого, але пояснює дохідливо.

За фахом я психолог, і тому роздуми про зміни, які сталися з кожним із нас за ці кілька місяців, коли й цілий світ змінився під впливом двох потужних хвиль кризи – вірусної та економічної – моя робота. До того ж наше місто стало першим, якого епідемія торкнулася безпосередньо: саме тут був виявлений «хворий №1», і тому Чернівці сміливо можна вважати моделлю суспільства, що зазнало нового виклику, причому не тільки в медичному сенсі, але й в соціальному.

Саме тут, наче на полігоні для проведення гігантського психологічного експерименту, можна було побачити весь спектр проблем і ситуацій, реакцій і варіантів поведінки, які згодом розійшлися Україною, і це були як чудові приклади єдності і взаємодопомоги, так і осоружні випадки прояву не кращих людських рис. Це була чудова «школа життя», і вона дала нам чимало цінних уроків. Головні з них я занотувала і ділюся з усіма, сподіваючись, що й іншим вони будуть корисні.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Отже, урок 1: в темні часи дуже добре видно світлих людей!

Чернівці опинилися «на передовій», і тому все в нас було першим і вперше. У нас збирали медикам, що вперше зіштовхнулися із хворобою, повну екіпіровку «усім містом» – і в нас же демонстрували ворожість до перших хворих. Ворожість швидко переросла в співчуття і підтримку, як тільки кількість випадків, що стрімко зростала, перейшла з розряду «одиничних, десь там, мене не стосується» до «це ж моє ближнє коло!». Небайдужі люди почали згуртовуватися, щоб закупити медичне обладнання, засоби захисту для лікарень, і було приємно побачити, як багато таких виявилося серед містян. А також було страшно усвідомити, наскільки не готовою виявилася країна в цілому до ситуації, що складалася – від наявності засобів захисту та діагностування – до хоча б мінімального розуміння грамотних сценаріїв розв’язання поточних проблем. Країна, мов сліпе кошеня, наступала на всі можливі граблі, від транспортного колапсу до комунікативних провалів чи знахідок – і наше місто йшло першим по цьому мінному полю. Тому світлих людей, як і, навпаки, любителів ловити рибку в мутні воді, було видно дуже добре.

Урок 2: сім’я – наш найбільший ресурс, який неможливо переоцінити – але так легко недооцінити!

В ситуації, коли люди постають перед загрозою втрати чогось або когось дуже важливого, значущого, вони нарешті усвідомлюють цінність цього. І якщо раніше значущість сім’ї якось губилася за круговертю поточних подій, то зараз вийшла на передній план: ми нарешті побачили тих, заради кого, власне «крутимося» на роботі, або від кого втікаємо туди. Тож карантин дав нам шанс оцінити, яку ми маємо сім’ю насправді: фортецю, тиху затишну гавань – чи випадкове поєднання не близьких насправді одне одному людей. Криза оголила все.

Цей рік навчив нас, що покладатися на керманичів будь-якого рівня країни, абсолютно не варто, і єдиний ресурс, на який ми справді можемо розраховувати, це сім’я. Втім, тут теж все неоднозначно: зрештою, що побудували, те й маємо, тому міцність стосунків може бути лише перевірена кризою цього року, а от обумовлена вона всім життям, що цьому передувало. То ж зараз все як у прислів’ї: є час розкидати каміння, і є час його збирати.

Урок 3: ми не знаємо своїх дітей і навіть не уявляємо, наскільки вони цікаві нам і наскільки ми потрібні їм.

Пішовши «на карантин», багато хто з дорослих навіть не очікував, із чим їм доведеться стикнутися в плані спілкування із власними дітьми. Якщо раніше більшість бачилася із ними годину зранку і 2-3 години ввечері, то тепер все змінилося: діти поряд «нон-стоп 24». І виявилося, що батьки до цього…не готові. Не поспішайте звинувачувати їх у цьому: не всі мають хоча б базові знання з педагогіки, не всі мають стабільну психіку без глибоких травм із власного дитинства, які дають про себе знати в кризові моменти. Але, так чи інакше, далеко не для всіх батьків виявилося комфортним співіснування з нащадками в режимі «безліміт».

Хтось підійшов до ситуації конструктивно і почав міняти себе, якщо вже не змінити реальність: відшукували в інтернеті розвиваючі або ж просто цікаві ігри, якісь креативні ідеї, майстрували з дітьми будиночки для ляльок, піратські оселі у дворі на дереві, приймали участь у численних конкурсах, замовляли в онлайн-магазинах настільні ігри для всієї родини – тобто, хтось спромігся перебудуватися і покращити, «прокачати» свій батьківський рівень і компетенції. А хтось впав у відчай, в агресію, в депресію, не впоравшись, не адаптувавшися, навіть не усвідомивши, що потребує допомоги. І кількість таких випадків говорить про рівень загальної травмованості нашого суспільства, в якому люди не уявляють, для чого, власне, вони народили цих дітей і що з ними робити. Це – колосальний пласт роботи, з яким доведеться мати справу й після завершення пандемії.

Окремо напруги додала онлайн-школа. Тим дітям, хто любить вчитися, має високу внутрішню мотивацію і досить самостійний в роботі, так здобувати освіту виявилося навіть зручніше, а батькам – комфортніше: не треба рано вставати, доправляти дитину до школи, переживати, чи вона там поїсть, як добереться назад. Решті ж дітей і батьків в такому режимі виявилося існувати вкрай важко: якщо дитині мотиватором раніше був лише педагог і частково - клас, то зараз ця роль покладена на батьків, які також виявилися абсолютно не готові до цього навантаження. Ті з дорослих, хто й сам важко організується, не відзначається системністю і терпінням, даний спосіб категорично не підходить – батьки дратуються, відчуваючи некомпетентність та безпорадність, і це лише негативно відбивається на дітях, яким така «освіта» вже й геть не до вподоби.

Ось чому такі полярні відгуки про онлайн-школу: ті, хто й раніше вчився, лише зрадів можливості опанувати нові варіанти здобування знань і більшій свободі в цьому процесі. Ті ж, хто не відзначається пізнавальною активністю, а також найменші школярики, що ще просто «не навчилися вчитися», опинився «за бортом».

Урок 4: люди отримали колосальний передоз близьких контактів і щільного спілкування з тими, кого вважали найближчими – і виявили, що зовсім не вміють це робити, а близькі – не такі вже й близькі…  І не просто можуть бути «чужими» ментально, а ще й доволі небезпечними.

Не тільки нашу країну, але й увесь світ вразила своїми масштабами хвиля домашнього насильства, якого, як виявилося, незрівнянно більше, коли люди замкнені сам на сам. Жертвам домашньої агресії просто нікуди втекти, адже якщо раніше були шпарини для них (робота, друзі, куди можна було піти від небезпеки у разі потреби), то тепер вони виявилися наодинці із своїми кривдниками, які теж не бачать інших виходів для своєї агресії, ніж близька безпорадна людина, що опинилася повністю у їх владі й під контролем – небезпечна спокуса! І навіть від правоохоронних органів годі було чекати допомоги: вони могли не просто не приїхати – інколи їх просто неможливо викликати, коли твій мучитель чатує на тебе 24 години на добу і відстежує кожен порух – не те що дзвінок.

Тепер жінки вчаться відрізняти, де проходить межа піклування і контролю, пристрасті і насильства, любові і залежності. Проте інколи такі знання приходять запізно, і для того, щоб вийти з отруйних стосунків, звільнитися від токсичного впливу, треба спочатку вирватися з ситуації буквально фізично. Інколи, нажаль, дехто бачив для себе єдиний вихід – у вікно з багатоповерхівки (за цю весну, нажаль, побільшало таких трагічних випадків в країні). Але тим, хто знайшов у собі сили боротися, після карантину є сенс починати докорінно міняти життя, шукаючи допомоги у кризових центрах, у професійних психологів чи у підтримці тих, хто дійсно близький. І це – ще один урок нової реальності: навчитися відрізняти тих, хто тебе підтримає, від того, хто тебе зруйнує, оцінювати людей не за словами, а за вчинками і усвідомити, що не все те золото, що блищить.

Урок 5: ми не знаємо свого тіла, його потреб, а у випадку, коли ми ще й не чуємо його, не любимо – воно платить нам тою ж монетою. 

Ось чому так багато хто з нас «набрав зайвого» за час карантину: це і «оболонка», своєрідний «скафандр», що захищає від базового страху за своє життя, і наслідки енергії без вектору, яку ми хаотично спрямовували на вгамування свого страху найпростішим шляхом: через задоволення їжею. І більшість навіть не бачила цьому альтернатив: а які ще радості в нас залишилися? Проте коли вітальна енергія спрямована в «мирне русло», вона буде не руйнівною, а тією, що дарує силу і веде до мети. Тому ще один урок карантину – вміння вчасно опанувати себе, прийняти себе, не нищити й не приборкувати, ні за що себе не «карати», а шукати несподівані плюси в тому, що тепер з’явився нарешті час вивчити себе і свої потреби, адже найбільш загадкова людина для будь кого з нас, як виявилося – власна особа…

Урок 6: страх – неймовірно потужна сила, яка керувала суспільством продовж всього карантину.

Слоган фільму «Зараження» (що набув популярності навесні, але знятий був, доречі, як потужне попередження людській цивілізації ще у 2011 році) звучав так: «Страх швидше за вірус». І це абсолютно правильно: головні наслідки ситуації, що виникла у світі, лежать не в медичній площині, і навіть не в економічній, а суто в соціальній, у світі людських емоцій. Страх – один з основних інстинктів людини, він надзвичайно потужній і прадавній, вписаний в підсвідомість.

І ось тепер страх розлитий, немов чумацький шлях у нічному небі, по всьому світі, і став невід’ємною частиною нинішньої реальності. Страх за своє життя, за подальші перспективи – як медичні, так и фінансові, за непередбачуваність наслідків, тим більше – за можливі віддалені ситуації, про які ми ще не маємо уяви, але неминуче зіткнемося в майбутньому. Умовно картина світу виглядає зараз як цунамі, яка вже вдарила на берег, проте море знов відходить у глибину, і зрозуміло, що попереду друга хвиля, але ми навіть не маємо уяви про її потужність і тим більше наслідки, проте вже встигли оцінити руйнівну силу «першого раунду». Отже, страх у людей навколо вас тепер – один із факторів життя, який треба поки що прийняти як даність.

Страх виявився не тільки швидшим, але ще й небезпечнішим за вірус, адже потужний страх пригнічує імунну систему і робить людину на порядок вразливішою до інфекції. Людина може сама себе тримати на максимумі імунітету, коли в неї є для чого жити і страх не блокував її волю і здатність діяти. Якщо ж це сталося – вона, фактично, приречена. Опанування цього страху і вміння здобути з нього «перлини» - ще один урок карантинної реальності: коли ти вдосконалюєшся, щоб не наражати себе й інших на небезпеку – ти ростеш як особистість. Коли ж страх паралізує тебе фізично і ментально, забираючи здатність не тільки вільно рухатися по життю, але й вільно думати, аналізувати, осмислювати те, що відбувається – ти руйнуєш себе сам.

Урок 7: не варто сподіватися на суспільство: кризові періоди створені для того, щоб ми відкрили власні внутрішні ресурси, а не чекали на порятунок ззовні.

Люди переважно не вміють приймати рішення і страждають на карантині від того, що більше нема кому робити це за них. Раніше це було начальство, політики – але раптом всі опинилися в ситуації, коли й еліти виявилися повністю безпорадними. Карантин найменше вдарив по тих із нас, хто вміє сам оцінювати ризики, самостійно розробляти і втілювати покрокові плани, а головне – бачити позитивні моменти навіть в найбільш критичних періодах життя – такі своєрідні місточки, яки можна перекидати в майбутнє і по ним рухатися вперед, не чекаючи на диво.

Але більшість людей застрягла в парадигмі пошуку рятівної соломинки у суспільстві, в очікуванні «правильних рішень» від керманичів країн – хибний підхід, оскільки життя ясно демонструє: наразі по всьому світі при владі переважно люди, які не відзначаються ні моральними, ні інтелектуальними, ні навіть професійними чеснотами. Дивно було б чекати порятунку від тих, хто некомпетентний настільки, що й сам цього не усвідомлює. Нажаль, еліти світу продемонстрували неповороткість та неадекватність реакцій на загрозу пандемії майже в усіх країнах світу – чому, власне, і відбувається зараз те, що відбувається: замість вчасного акценту на діагностику та тестування населення (шлях, яким пішли найменш постраждалі від вірусу країни – Південна Корея та Сінгапур), майже всі інші (із колосальним запізненням) вдалися до найпростішого рішення – тотального карантину, вбивши економіку по всьому світу. Втім, все, що робиться запізно і нерозумно, не працює – в чому ми й переконалися. Тому наразі знищена не лише економіка, але й довіра людей до своїх керманичів, що кожна країна, і особливо наша, й відчує повною мірою на найближчих виборах: давати «другу спробу» тим, хто тебе «обнулив» – це як подавати другу кулю тому, хто перший раз в тебе не влучив.

Отже, урок полягає в тому, що сподіватися на подолання кризи «зверху» марно – кожен з нас має покладатися насамперед на себе, і не чекати порятунку, а активно гребти самому. Так, світ недосконалий і не справедливий… але це – також урок.

Урок 8: багато хто вирішив переформатувати свій підхід до роботи, бізнесу і взагалі укладу життя, зробивши його конструктивнішим. Криза – пора для перебудов, на які ми б ще довго не наважувалися.

Пам’ятаєте це: «йди з огидної роботи, рви зв’язки з нещирими друзями, закривай погану книгу, не дивись пустий фільм»? Так ось, це саме про таке. Наше життя єдине, і його не варто витрачати на те, що його руйнує, псує, погіршує якість чи просто краде час. Час – безцінний, і зараз люди особливо гостро це відчули.

Тому важливо переосмислити, чим саме ви займаєтеся, чи вірний напрям обрали, чи хочете й далі йти тією ж дорогою – а може як раз є нагода змінити шлях? Раніше люди замислювалися про такі речі лише в період «вікових криз», та й то лише тоді, коли життєвий вибір видавався досить очевидно хибним. Тепер же шанс на переосмислення отримали всі – і таки варто ним скористатися!

Урок 9: в світі немає нічого стабільного. І це не погано і не добре – це нова реальність. 

Не треба перейматися тим, що не можна тримати ситуацію під контролем. Ніхто зараз цього не може. Втім, і не тільки зараз – анекдот «хочеш насмішити бога – розкажи йому про свої плани» - придуманий не тепер. Ви не можете втримати в руках ті аспекти, які реально від вас не залежать, а переживання про «недосконалість світу» непродуктивні і ведуть лише до неврозу. Краще чітко зонуйте своє життя і визначте, що справді зараз залежить від вас – туди й направте енергію. А що не в ваших силах – просто відпустіть, не витрачайте свої ресурси марно (вони й так зараз обмежені). Не варто й чіплятися за старі погляди - вони можуть просто потягти вас на дно.

Урок 10:  треба прискіпливо ставитися до інформації, аналізувати, обдумувати, не брати на віру, не впадати в паніку. За період карантину я навчилася фільтрувати абсолютно все, що чула, осмислювати, поєднувати і співставляти різні точки зору, щоб навчитися думати, а не жити чужими істинами.

«Ніщо не обходиться в житті так дорого, як хвороба і дурість",- казав свого часу Зігмунд Фрейд, і лише в цьому році я в повному обсязі осягнула, наскільки він правий по обох пунктах. Причому невігластво обходиться незрівнянно дорожче всього іншого, ось чому так важливо, якщо в нас вже з’явилося стільки часу на це, приділити його тому, щоб вирости над своїм колишнім рівнем. Коли ти стоїш на землі – бачиш найближчі 100 метрів попереду. Коли піднімаєшся на гору – бачиш на сотні кілометрів. Коли ти всередині ситуації – її неможливо оцінити об’єктивно – для цього треба вийти назовні, із звичних стереотипів – і лише тоді побачиш суть. В цьому і полягає сенс самоосвіти та самовдосконалення. Найбільш шкідливими за період карантину можна вважати інформаційні хвилі, що котилися світом, які наводили в головах страшенний безлад, паніку або хаос. Їх мало хто аналізував і осмислював – але багато хто підхоплював і транслював далі. Тож самосвідомість та самоосвіта – єдині шляхи подолання цієї кризи в інформаційному плані: якщо сам не бачиш світла – хоч на засти його іншим, не поширюй те, в чому не впевнений і не розбираєшся, не збільшуй хаос в цьому світі, що й так заплутався.

Урок 11: важливо зрозуміти і знайти саме свої активи, побачити, в чому полягає ваша унікальність, цінність, ресурс? Які ваші резерви, які альтернативи? Хто ваші однодумці, з ким ви можете стати партнерами або команадою? Саме відповіді на ці питання і втримають вас на плаву протягом довгої хвилі, яка зараз поглинула світ.

Якщо ви любите свою справу і потерпаєте від того, що зараз вона поставлена «на паузу» чи взагалі опинилася під загрозою зникнення, то варто замислитися над усіма переліченими питаннями, і то негайно. Що ви можете робити краще за конкурентів? Або досконаліше, ніж раніше?  В чому полягають ваші резерви, можливо приховані або забуті – наразі час знайти всі рятівні круги, вони будуть у нагоді, адже все це ще не закінчилося в плані економічному, а, нажаль, лиш починається.

Крім того, саме зараз варто переосмислити поточні завдання, вибравши з них ті, що дадуть можливість втриматися «на плаву». У будь-якому бізнесі є справи (інколи дуже важливі), до яких в круговерті активності, що зараз лишилася в минулому, не доходили руки – тож тепер саме час для них. Це може бути методична робота, розробка сайту, аудит, формування рекламного продукту із залученнями копірайтерів, дизайнерів, та й навіть підвищення кваліфікації та самоосвіта керівництва і працівників.

До речі, «людський капітал» в кризові і посткризові часи у розумних роботодавців може навіть покращитися: хтось з підприємців зійшов з дистанції, і класні співробітники лишилися без роботи – нехай же вони дістануться тому, хто вчасно їх оцінить і дасть протриматися на плаву. Така «врятована» людина буде суперфективним працівником не тільки через професіоналізм, але й через вдячність. Отже, цінувати всі можливі свої ресурси, і найбільше – людський – передостанній урок карантинного випробування.

Урок 12: життя єдине і неповторне, і не варто розтринькати його на дуриниці – навпаки, треба вчитися заповнювати найціннішими скарбами кожну мить.

В останні місяці кожен день я проживаю так, наче завтрашнього в мене вже (раптом?) не буде. Не в сенсі «встигнути все», а в сенсі – вибирати лише те, що варте уваги, про що буду із задоволенням згадувати, що залишить свій слід і на потім. Дні стали насиченішими, ніж до карантину – і це його великий плюс.  І виявилося, що людина може стільки встигати, при бажанні, що навіть не віриться. Наскільки якіснішим і цікавим стало моє спілкування з маленькою дочкою, моє упорядкування власного дня… Це єдине, за що я карантину, без тіні гумору, реально вдячна.

Японський ієрогліф, що позначає кризу, складається з двох частин: «небезпека» та «можливість». І 2020 рік показав нам, здається, всі можливі грані того, що мали на увазі мудрі люди з країни Сонця, Що Сходить: кожна небезпека несе з собою нові відкриття (як приємні, так і не дуже, як прогресивні, так і страшні), а кожен виклик відриває нові сили для подолання перешкод.

І хоча ще одне східне, тепер уже китайське, побажання негараздів звучить: «Щоб ти жив в епоху змін», проте тільки в цю епоху кожен з нас має на порядок більше можливостей для змін в собі самому, і лише від нас залежить, як ми використаємо ці шанси.

З повагою, Царенко Наталія.

Опубликовано 2021-01-01 в 14:54:07

Опубліковано на сайті 01-01-2021

» Самопізнання » 12 уроків 2020 року для мене і для всіх нас.