Психологиня Оксана Юрьевна Селезнева м Кам'янське

"Почему не могу уйти от мужа?"
Есть куда? Есть за что жить? Как насчёт страха одиночества?
Ну, и :
"он же может измениться"
Я думаю, причина не одна, а несколько- это и страх, и надежда, и привычка, возможно, особенности характера, и куда ж без детского опыта.
Но,даже докопавшись до сути, само по себе понимание причины, не решит проблему. Проблему решают действие, т.е. конкретные шаги по направлению к выходу. Поэтому, я бы переформулировала вопрос на " что я могу сделать для того чтобы уйти ". Когда фокус смещается в сторону " как", вопрос " почему " не возникает.

А,вообще, лучше взять несколько консультаций и разобраться, возможно, есть ещё варианты ( не только уходить от мужа).

"Хто не правий?"
В парних стосунках ( подружніх) краще уникати цього запитання. Бо,кожна сторона має причину поступати так або інакше, до того ж , кого визнають винним може зовсім не погоджуватися з цим. Це запитання шкодить стосункам. Відповідь на нього - це гра в одні ворота. Якщо взаємовідносини не складаються, винні оба партнери, в своїй частині.

"Я багато працюю, кожен день готую свіжу їжу; прибираю вдома, але не ідеально"
"Він теж працює, але з дому, і взагалі мені не допомагає по дому"
В ідеалі, партнери обговорюють битові питання до того, як починають жити разом. Якщо, ж вони виникають, намагаються вирішувати їх разом, ОБГОВОРЮЮЧИ це. Без претензій, звинувачень та образ. Й,не тільки битові , всі питання. Це про дорослість, психологічну зрілість, готовність до серйозних, тривалих стосунків.
Що відбувається в Вашій парі?
Двоє молодих людей, які жили з батьками , починають жити окремо. Звісно,будуть виникати різні непорозуміння. Ви вдвох намагаєтесть створити ту ж модель сімї , яка була в батьківській сімї, а треба будувати свою, зручну для Вас та МЧ, обговорюючи це.
Далі, про відносини. Треба дорослішати. Поведінка Вашого хлопця й Ваша - це поведінка двох підлітків: егоїзм, багато очікувань один від одного та перекладання відповідальності. Почуття в Вас обох скоріше за все є, але...

Висновок: як тільки Ви перестанете відчувати себе " маленьким кошеням" ( в 23 рочки), а Ваш хлопець- " маміною царапкою"; коли Ви зрозумієте,що будуєте спільне майбутнє- а це завжди про команду гру, почнуть відбуватися позитивні зміни.

Вітаю.
Погоджусь з колегою: той стан,що Ви описали, схожий на дипресію. Але,я б запропонувала інший шлях- спочатку до психолога ( психотерапевта ), потім, за необхідністю, до психіатра за ліками.
Бажано, щоб психолог був клінічний та міг провести клінічне опитування, й на підставі Ваших відповідей та своїх спостережень , вже вирішувати, яку стратегію обирати.
Не завжди антидепресанти-є необхідною мірою ( залежить від важкості перебігу) і , якщо можна без них, то краще без них. Але, в цьому випадку терапія стає обов'язковою.
Також, я б хотіла звернути Вашу увагу на те,що проблема може бути в фізіологічній сфері : серцево- судинні захворювання, ендокринні порушення та ін.. Тому, було б не зайвим відвідати сімейного лікаря.

Вітаю.
Співчуваю Вашому горю.
Хотіла Вас підтримати й запропонувати звернутися за допомогою до спеціаліста. Пройшло вже достатньо часу, й горювання вже не повинно мати таку гостру форму. Горювання почало ставати паталогічним. Так буває, але й вихід є.
Зараз багато фахівців працюють з темою горя й втрати. Потурбуйтеся про себе.

Відредаговано автором 04-11-2024 08:59:15

Вітаю, Сія.
Ваш стан потребує уваги, само наврядчи пройде.
Ви зверталися до лікаря- психіатра або психотерапевта, психолога?
Якщо ні, то саме час , бо:
"Я втомилася. І часто, єдиним варіантом постає смерть. Не тому що я хочу померти. Просто не маю більше сил жити собою." є дуже вагомим привідом для цього.

Я б радила почати з психіатра для постановки діагнозу, й можливо, призначення медикаментозного лікування( наприклад, антидепресантів). Якщо, Ваш стан й не буде потребувати приймання ліків, але визначений діагноз допоможе в подальшому фахівцю ( психологу або психотерапевту) розуміти з чим він має справу та швидше та якісніше Вам допомогти.
Зверніться за допомогою, Ваша ситуація не безнадійна.

"Але боюсь прив'язатись."
Правильно робите,що боїтесь. Бо, дійсно дуже велика вірогідність того, що знову " не пощастить ". Щоб цього не сталося, йдіть в терапію, разбирайтесь зі своїми страхами, з тим, як Ви обираєте чоловіків, робіть ревізію свого життя й буде Вам щастя.

Мне искренне жаль, что с Вами так поступили. И Вы имеете полное право на все чувства, которые у Вас вызывает поступок мужчины. Желательно, все эти эмоции прожить, отгоревать, пожалеть себя и. ..провести работу над ошибками:

"За что он так со мной?"
Можно, конечно, выбрать как вариант, идею, что- ни за что, потому, что он "плохой" и на этом остановиться. А можно, копнуть чуть глубже.

Всех ( ну,большинство) детей учат,что брать чужое нельзя, потому что за это может " прилететь". В какой момент Вы решили, что Вам можно и за это ничего не будет?
Мужчина- не свободен, Вы об знали . Для чего Вам нужно было отвечать на его знаки внимания?

"У меня чувства к мужчине"
Было бы очень полезно поизучать эти " чувства".

Идём дальше. Начали общение. И? Вас не смутило, что его девушка никуда не делась? Какие мысли были по этому поводу?

"Сам начал общение. Потом прекратил . Опять объявился "
Покатались на качелях? Чувство самосохранения не подсказало,что пора слазить с атракциона и вообще уходить из этого парка развлечений?
А,вообще то,должно было. И тут, прям, поле непаханное для изучения себя и это как раз ответ на вопрос :" Что делать?".

Редко можно встретить человека, у которого не было любовных переживаний. И каждый решает сам,что ему делать с этим горьким опытом- впадать в печаль, чувствовать себя жертвой, больше никогда не вступать в отношения из-за страха снова испытать боль или рости, взрослеть, становиться сильнее и мудрее, чтобы новые отношения были другого качества и уровня.

Вітаю.
"як це пережити і не докоряти себе за скоєну помилку?"
Пропоную Вам філософськи поставитися до цього:
- це вже трапилося;
- я не можу цього змінити,
- в житті трапляються неприємності;
- всі люди помиляються;
2-й етап- поставити собі запитання:
- те, що я докоряю собі, якось може вплинути на ситуацію? Ці "докори " чимось допомагають мені?
- чи дійсно так важливо, щоб це "було таємницею для інших людей"? Чому?
- моя подруга - дійсно, подруга?
Якщо, так, тоді:
- я можу з нею відверто поговорити про це й попросити не розказувати іншим ?
- може, я перебільшую розмір катастрофи, й подруга не зберігала фото та їй байдуже на них?
Висновок: треба поговорити з подругою та все прояснити.
Якщо, з якихось причин це не можливо зробити, повертаємося до п.1 й намагаємось прийняти ситуацію або йдемо до психолога, й з ним проходимо цей шлях.

"недавно знайшла в неї презервативи,як правильно її про них розказати?"

Не дуже зрозуміло: Ви вважаєте, що донька не знає ,як користуватися презервативами, які в неї вже є?
Якщо, навіть це припустити, хлопець в свої 19, знає точно.

Мені здалося, що питання зовсім не в цьому ( як розказати), а в тому,що Ви не готові до того, що донька стала дорослою. Одна річ знати,що твоя дівчинка зустрічається ( вони ж там чай з цукерками п ,ють ), інше- мати докази,що вона готова підти в самостійне життя.
Тому, й не знаєте, як говорити про секс, бо перед Вами ще маленька дівчинка. Дорослі завжди не знають,як говорити дитині про секс: соромляться та неяковіють. Інша справа,коли перед тобою доросла людина. Дорослі люди можуть говорити на тему сексу в допустимих для себе межах.

"Підскажіть будь ласка, як почати розмову з дочкою про секс?"
Я б змінила "як " на " коли", бо як" не так важливо.
Починати розмову треба тоді,коли Ви самі будете до неї готові й донька буде готова Вас почути. Щоб Вам не заважали емоції та Ви змогли донести те,що хочете, без зайвого хвилювання. Дуже важливо, щоб ця розмова між Вами, стала фундаментом для нових відносин між двома дорослими жінками.

Якщо Вам важко впоратись зі своїми почуттями й складно почати розмову , звертайтеся на індивідуальну консультацію.

"Пытался уйти - мама не отпускает. Говорит не выдумывай всё наладится помиритесь и т.д. Со мной на контакт,мама не идёт."

"Уйти из дома,для девушки, тоже не получается из-за мамы"

У меня к Вам несколько вопросов :
1. Вы точно мужчина и Вам 44 года?
2. Вашей " девушке " ( в кавычках, потому что девушки с ребёнком не бывает- это сюр, она- женщина) сколько лет?
3. Её муж- мужчина?
4. И кто её " мама", эта великая женщина, которая заставила плясать под свою дудку 2 мужиков(?) и взрослую женщину с ребёнком ?
У меня создалось впечатление, что мужик в этой истории один , и это - " мама"

"Как поступить в этой ситуации?"
Вы сначала определитесь, чего хотите, а потом уже и " поступайте ".

Иногда приходится быть " злым полицейским".

Доброго дня.
Якщо я правильно зрозуміла, Ви отримуєте потрібне лікування ,але не відчуваєте полегшення. Тобто, біль присутній все рівно й він псує Вам життя. Якщо фізіологічних підстав для цього ( больового синдрому)не має, тоді дійсно треба
"звернутися за допомогою до психотерапевта".

Звертатися краще на індивідуальну консультацію он- або офлайн, бо такі питання ( жіночого здоров'я) не верішуються на форумі або самостійно.

Здравствуйте.
Из той небольшой информации, которая есть,можно предложить наличие внутреннего конфликта ( и тут без конкретного запроса с Вашей стороны можно только гадать) .

Если опираться на эту фразу:
"Я не хочу себя ни с кем сравнивать, из этого круга нет выхода и я себя убиваю как женщину."
Хочется ответить, что выход есть и Вы им пользуетесь- выходите из отношений. Но,почему-то опять идёте туда, где Вам будет плохо. Как алкоголилик или игроман: ведь он знает, что потом будет плохо,но не может не пить или играть. Потому что у него -зависимость.
Так почему же Вы это делаете? От чего ( кого) зависимы Вы?
Что Вы хотите получить от " существ низшего порядка"? Или они играют здесь второстепенную роль, а главные герои совершенно другие лица?
Вы " убиваете в себе женщину ", чтобы .....?

Т.е.вопросов много и лучше их обсуждать не на форуме.
Идите в терапию.

"есть ли какие то причины на мою такую симпатию к женщинам на 15-20 лет старше."
Есть. Эдипов комплекс. Вы его не прошли. Поэтому :
"Они увереннее,у них меньше ожиданий.С ними все более быстрее происходит,чем со сверстницами, ...знают,чего хотят от жизни и от меня и эта определенность больше всего привлекает"
Вы выбираете родителя, а не партнера.
+ не выдерживаете конкуренции.
Эдип- не болезнь, но сильно влияет на течение жизни человека и точно не в лучшую сторону.

Здравствуйте.
Соглашусь с коллегой, лучше не спешить.
Мы не знаем всей вашей семейной истории и ,возможно, измена была последней каплей, но война сильно меняет людей. Ваш муж может после плена стать совершенно другим человеком. Эти изменения могут быть как +, так и с -.
Попробуйте дистонцироваться, понаблюдать за мужем со стороны. Возможно, Вам не придётся ничего делать, отношения сами сойдут на нет, а возможно- это будет новая страница семейной жизни.
Что касается Ваших чувств, лучше было бы их отнести к психологу. Думаю, их много и специалист помог бы Вам с ними справиться. Вы тоже травмированы ( и я не про факт измены), уже только тем,что каждый день находились в страхе за жизнь любимого человека.
Позаботьесь о себе.

Вітаю, Мирославо.
Завжди дуже сумно читати такі листи. Сумно, тому що багато жінок живуть таке життя- без любові, без близькості, без поваги. Але, з великою надією в світле майбутнє. В те, що колись чоловік все зрозуміє, зміниться й почнеться нове,таке довгоочікуване, щасливе подружнє життя. Тільки треба більше старатися й працювати над відносинами, бо
" боюсь пошкодувати, що зруйнувала сімʼю, що, можливо, це просто такий період в житті, який варто було пройти, адже ідеальних відносин не існує." Ну, звісно, не все вже так й погано. Тому, тєрпєніє- наше фсьо.
Життя проходить (Ваше єдине життя), а віз й нині там, то
"він покинув пити, грати в азартні ігри"
то
"проживаючи в одній квартирі, не спілкуємось взагалі."
потім
"мене відправляють до когось… й т.д.
І що далі?
Ні- чо-го. Ні, звісно Ви щось робите, намагаєтесь, але щось все не те.
Тому, сумно.
Одиниці змінюють своє життя. Бо, для того щоб відбулися зміни, треба вірити,що вони можливі й що так,як є вже не можна жити. А у Вас,здається, ще надія є та запас здоров'я й терпіння.
Ось коли припре остаточно, welcome в терапію. Якщо партнер погодиться, краще в сімейну.