ЧОМУ МИ НЕ ЙДЕМО ДО ПСИХОЛОГА?

Часто ми вважаємо, що ми сильні і справимось самі. Ну ж справлялися всі 15, 20, 30, 50 років, чому зараз не зможемо?! Але коли ми хочемо постригтися, то не кожен із нас зможе себе постригти, а йде до перукаря. То чому коли у нас «неполадки» вдома, чи з коханими, чи на роботі, чи з друзями, чи із собою ми не йдемо до психолога? Давайте відверто признаємось собі, спілкування з друзями точно має ефект підтримки та заспокоєння, але чи ми можемо поділитися усіма нашими думками та бажаннями? Впевнена, що ні, бо є щось, що складно говорити, складно признаватися, а часто просто навіть не знаєш і не розумієш, що сказати, бо нічого не ясно. Основне правило у роботі психолога – це конфіденційність. Все, що сказане у кабінеті психолога залишається у тому ж кабінеті. Тож там можна сказати все, не боячись, що хтось дізнається.

А може є щось, що заховано набагато глибше. А може ми боїмось свого відображення у дзеркалі, бо можемо дізнатися про себе чи про свої стосунки із оточуючими щось нове і не завжди приємне, а це викликає неймовірний страх та невідомість, що з цим знанням робити. Мабуть нам запам’ятались слова філософа Сократа: «Пізнай себе і ти пізнаєш весь світ». То краще пізнати себе, зрозуміти, прийняти, тоді буде легше нам зі світом. А може ми відкриємо навпаки, щось нове і таке неочікувано цікаве, що зможе нас завжди підтримати та розрадити.

Статистика показує, що якщо вже людина наважилась звернутись до психолога, то це коли криза минула, але вважає, що "більше так бути не може". Появляється відчуття безвиході, страху, розпачі, сорому, а то й огиди. Ми можемо лише фантазувати та бажати, що все наше життя буде у білому кольорі. Але воно буває яскраво кольоровим, буває сірим, а буває і чорним, і від цього не втечеш. Головне, навчитися давати собі з цим раду. І якщо психолог, це той, який допоможе «полікувати» Вашу душу, відкиньте стереотипи, сховайте книжку із міфами, і дійте! Щастя Вам!