Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» (). Обзор психолога.

У Психолога » Психологические обзоры » отношения » Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка» (Фенні Флеґґ)
психолог
Автор обзора психолог

 

зелені помідори«Смажені зелені помідори в кафе «Зупинка»» американської письменниці Фенні Флеґґ починаються вельми буденно. Текстом, який написано дуже простою мовою пересічної жительки маленького містечка. Який сповіщає про буденні речі, що навряд чи можуть пробудити цікавість у сучасного читача. Чи з великого міста він є, чи з малого.


Та згодом світ книжки підхоплює людину, що її читає. Як володар часу, читач переміщується з 1986 до 1929 року, потім до 1947, а після цього – в 1931-й. Адже життя людини або міста протікає крізь різні часи. В своїх спогадах ми вільні «вихопити» з течії будь-який життєвий епізод.


В «Смажених зелених помідорах…» перед нами постають переживання, зростання та звільнення особистості жінки, яка завжди була «гарною дівчинкою».


Головна героїня, Евелін, переживає дуже складний період свого життя. Важкий перебіг менопаузи, нерозуміння того, що саме з нею відбувається. Відсутність примирення із своїм віком та з оточуючим світом. «Евелін було 48 років, і вона загубилася десь по дорозі. Усе в світі змінювалось так швидко» (с).


У 48 років героїня «прокидається», усвідомлюючи, що багато важливих речей в своєму житті вона робила не тому, що їх хотілося це зробити, а тому, що «так потрібно». Тому що боялася осуду у випадку, якщо вона їх не зробить. Чи, навпаки, зробить щось з «поганого».


«Вона ж була гарною дівчинкою, завжди поводилася як леді, ніколи не підвищувала тону, завжди всім поступалася, з усім рахувалася тощо. Вона передбачала, що десь за обрієм на неї чекає винагорода, такий собі приз»(с).


Евелін зовні живе нормальним життям жінки середнього віку з середнього класу. Та насправді життя для неї є нестерпним. Єдиною насолодою стає їжа. Відповідно – переживання через надмірну вагу й сидіння на дієтах. Евелін в подробицях з насолодою мріє про суїцид. Чітко уявляючи, як саме вона це зробить та що буде відчувати. «Ні, вона боялася не смерті. Вона боялася власного життя, яке починало нагадувати їй сіру кімнату очікування у відділенні інтенсивної терапії» (с).


Допомога героїні приходить звідти, звідки вона й не думала очікувати. Від людини, від якої аж зовсім цього не чекала. Вісімдесятишостирічна мешканка будинку для престарілих, куди Евелін приїздить відвідувати свекруху, починає розмовляти з жінкою. Сама Евелін не прагне цих розмов. Вона просто тікає до вітальні будинку престарілих для того, щоб пересидіти в тиші час, поки її чоловік спілкуватиметься із своєї матір’ю. Та з’їсти черговий (другий, третій) шоколадний батончик. Саме у вітальні жінка зустрічається з місіс Тредгуд, мешканкою маленького містечка Вісл-Стоп.


Ані читач, ані Евелін не помічають, що починається справжнє диво. Звичайне диво зцілення спілкуванням, перебуванням у глибокому контакті. Так це називають психотерапевти. Сучасна дослідниця жіночої історії Оксана Кісь називає цей феномен «жіноча розмова».


Спочатку Евелін просто пересиджує час, намагаючись не слухати розповіді про життя у Вісл-Стоп. Дійсно, чи могло щось важливе відбуватися в містечку, яке «в найкращі часи налічувало 250 мешканців»? Самої героїні наче немає – йде тільки розповідь про інших людей. Персонажі, які вже прожили більшу частину життя, постають зовсім молодими. Такими, в яких ще все попереду. Їхнє майбутнє є закритим для них та є минулим для оповідача з 80-х.


Вони вирішують буденні питання для розв’язання світоглядних питань на кшталт «Навіщо Ной взяв на корабель двох змій, коли мав шанс позбутися їх раз і назавжди?»(с).


Закоханість, сегрегація білих та чорних, Велика Депресія, кохання між людьми однієї статі, відважні вчинки, втрати, сусідські стосунки, відданість, розчарування, вбивство з любові, історичні зміни, - місіс Тредгуд розгортає й розгортає перед Евелін повнокольорову картину життя. Вона не нітиться з неуважності своєї слухачки. Радо запрошує приходити ще. Через деякий час місіс Кауч вже свідомо бере участь у розмові, а не в якості неуважного слухача.


З розвитком книги з’являються описи життя самої Евелін. ЇЇ концепція мислення змінюється від страху перед старінням до щирого запитання: «Як це – бути вісімдесятишостирічною?»


Тепер героїня замість фантазій про втілення суїциду уявляє собі Вісл-Стоп: «І завжди сяяло сонце, завжди мало настати завтра…» (с). Вона тепер краще спить та менше згадує про пістолет. Маленьке містечко з минулого стає рятувальним колом, що підтримує на поверхні.


Засвоєні міфи й страхи Евелін, уявлення про певні речі, що так «було завжди», «за умовчанням» поступово розвіюються. Уявлення про себе як про ту, яка ні на що не здатна, тьмяніє. З’являється бажання зробити те, на що звична Евелін не наважилася б.


Період життя, який, на думку багатьох людей, не несе для жінки аж нічого доброго, дякуючи спілкуванню з іншою людиною, стає для Евелін періодом звільнення від страху перед життям, знайомства із собою та своїми справжніми бажаннями та можливостями. Прощанням із суїцидальними намірами та звільненням від страху смерті, який насправді виявляється страхом перед життям.


Авторка психологічно точно показує, що зміни в свідомості людини не відбуваються миттєво, наче за натиском кнопки. Героїня переживає період ненависті та прояву захованої від самої себе агресії. В неї з’являється подвійне життя. «Мало хто з людей, спостерігаючи цю пухкеньку миловидну домогосподарку…, міг собі уявити, як тієї миті вона подумки відстрілює з автомата геніталії ґвалтівників і затоптує домашніх тиранів на смерть своїми черевиками (спеціально розробленими проти чоловіків, що б’ють своїх дружин)» (с). Евелін так занурюється в свою фантазію, що наближається до того, щоб плутати її із реальним світом. Дякуючи підтримці місіс Тредгуд загроза перетнути межу та вже не повернутися залишається тільки загрозою. А період Тованди-месниці стає етапом особистісної емансипації.


В книзі є ще один герой - час. Хтось з персонажів усвідомлює, що його час минув. Хтось зустрічає новий час з відкритим серцем. Хтось із повагою та любов’ю переглядає час, що є прожитий.


«Жіночі розмови» з місіс Тредгуд допомагають Евелін звільнитися від страху перед плином часу. Звільнена Евелін починає жити реальним життям, продовжує особистісні зміни. Вона змінює себе. Та «чомусь» її оточення теж починає змінюватись.


Коли приходить час назавжди прощатися з місіс Тредгуд, Евелін робить це із вдячністю, смутком та посмішкою.


Бесплатная рассылка интересностей!

Обзоры книг и фильмов -- комментарии к художестенным произведеням, добавленные на сайт нашими психологами.

Другие обзоры психологов

Комментарии посетителей

ещё нет комментариев...


Чтобы прокомментировать, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
qr