Психологиня Яна Кіркеснер Київ лише онлайн

Здравствуйте.
Сопереживаю вашему состоянию и жизненному положению. Мне кажется, что вы еще очень даже хорошо держитесь и справляетесь со всеми трудностями, учитывая все вами сказанное.
Вы искали форумы / группы / сообщества в интернете людей с такими же нюансами здоровья как и у вас? Возможно вам повезет найти такой ресурс и восполнить дефицит общения с людьми, которые точно поймут ваши переживания.

Вітаю вас.
Ви могли б пройти тест на проф. орієнтацію та визначити сфери, які вам більше підходять.
Чому ви надалі обираєте ваканцію "консультант", якщо ви вже мали декілька разів негативний досвід із цією професією?

Дивіться на його реальні дії та своє внутрішнє відчуття, емоції нам підсвічують справжню дійсність.
Краще зараз пережити розчарування та всі можливі наслідки від усвідомлення, аніж через багато років прийти в цю саму точку, але вже зі значно більшими втратами.
Бажаю вам та вашій дитині бути щасливими.

Я маю підозру, що ваш чоловік нарцис. На початку стосунків, коли він вас завойовував, він продемонстрував вам образ "принца", напевно його залицяння були дуже романтичними, наче з казки. А тепер, коли вже "його" , і спільна дитина вас заякорила у стосунках, він демонструє справжнього себе, не зважає на вас, як на об'єкт, який вже не потрібно завойовувати (ви впали з п'єдисталу в його очах). Хіба вас влаштовує, що до вас відносяться, вибачте, як до меблів?
Він не зміниться і далі буде тільки гірше. Буде гойдати вас на емоційних гойдалках, обіцяти, що зміниться, коли відчує, що ви вже на межі і готові піти, а далі все по колу. А ви платитимете психічним та фізичним здоров'ям, бо неможливо залишатись здоровим у атмосфері постійного психологічного пресингу.

Ви наразі у співзалежних стосунках і жалість при думці покинути чоловіка - тому доказ. Це нав'язане почуття, у здорових стосунках немає жалості до партнера (може бути співчуття, турбота, занепокоєння за стан партнера, але не жалість).

Погугліть тему "нарциси у стосунках" чи інші запити на кшталт цього та якщо впізнаєте себе краще хапайте дитину та тікайте геть! Заради, в прямому сенсі, порятунку себе та психічного здоров'я підростаючого малюка.

Вітаю вас.
Дуже співчуваю, що вам доводиться терпіти таке образливе відношення до себе від чоловіка, який мав би бути вашою опорою, підтримкою та захистом.
Можливо ви самі ще не усвідомлюєте, та ви живете зі 100% аб'юзером. Чоловік знецінює вашу роботу, принижує вас як особистість, перекладає на вас відповідальність за свою негідну поведінку. Жоден "характер" не має виправдовувати такого ставлення до людини, а тим паче то рідної дружини, матері його дитини.
Все, що ви перерахували є психологічним насиллям. Чи переживаєте ви також фізичний, економічний, сексуальний аб'юз від чоловіка?
Приймати рішення звісно вам і тільки вам, але ваше положення у цих стосунках пригнічуюче, безперспективне та нищівне для вашої особистості. Я б радила вам відвідати з чоловіком сімейного терапевта, поки є ще можливість вивести ваші стосунки у здорове русло.

Бажаю вам сил зберегти свою особистість, цінність себе та прийняти правильне рішення.

Вітаю, Ліно.
Корені вашого сьогоднішнього невдоволення тілом лежать у тому юному віці, коли у вас почався розлад харчової поведінки. Вам варто ретельно порефлексувати (в ідеалі разом із психологом) чому на той час ви не приймали своє тіло, хто вам вказував на недоліки, які травмуючі події запустили цей процес...
Стресова ситуація вагітності, пологів та догляду за немовлям послабили ваші набуті захисні механізми і повернули вас до деструктивних думок. Можливо у цей період стався з вами тригер, який вам також нагадав про події / установки тих років.

Якщо ви самостійно розпізнаєте корінь РХП, це вже матиме певний терапевтичний ефект. Однак вирішити проблему ґрунтовно допоможе лише психолог / психотерапевт.

Відредаговано автором 06-09-2024 18:51:00

Доброго вечора.
Лікування РХП - довготривалий психотерапевтичний процес. Одним повідомленням від психолога, нажаль, вашу проблему не вирішити.
Чи знають ваші батьки, що у вас є розлад харчової поведінки? Якщо знають, то як вони реагують на це?

Доброї ночі.
Телефонуйте на гарячу лінію:
0 800 60 20 19 – контакт-центр МОЗ.
1547 – урядова лінія.
0 800 33 20 29 – лінія підтримки для ветеранів та членів їхніх родин Українського ветеранського фонду (працює цілодобово).
0 800 100 102 – лінія Національної психологічної асоціації.
0 800 210 160 – лінія міжнародної гуманітарної організації «Людина в біді».
(044) 456 17 02, (044) 456 17 25 – лінії Київського міського центру психолого-психіатричної допомоги при станах душевної кризи.
0 800 211 444 – лінія емоційної підтримки Міжнародної організації з міграції.
7333 – національна лінія з питань профілактики самогубств та підтримки психічного здоров’я Lifeline Ukraine.
0 800 500 335 (з мобільного або стаціонарного) та 116 123 (з мобільного) – лінія ГО «Ла Страда-Україна».

Вам обов'язково допоможуть!

Доброї ночі.
Дуже прикро, що ваш батько так себе поводить. Він ображає вашу гідність, завдає душевного болю та поводить себе зовсім не як відповідальний батько. Ви гідні гарного до себе відношення, турботи, поваги та любові! Просто пам'ятайте це і нагадуйте собі, коли батько поводить себе описаним вами чином.
Нажаль психологи сайту не можуть надати вам повноцінної індивідуальної консультації, бо ви ще не повнолітній (повнолітня), для цього необхідна письмова згода батьків.
Зверніться до шкільного психолога чи місцевого соц. захисту. Також є гарячі лінії психологічної підтримки підлітків.

Вітаю вас.
Безмежно співчуваю вашому станові, вашому болісному досвіду...
Ви сильна і ресурсна людина, бо змогли розгледіти аб'юзера у матері (!), а це дуже складно, враховуючи, що ця людина вас виховувала; розгледіли повторний сценарій у виборі чоловіка (ви підсвідомо хотіли переписати історію свого дитинства, але нажаль з таким типом особистості неможливо апріорі). А найголовніше - ви розірвали одні токсичні стосунки і працюєте над розірванням інших!
Припускаю, що ваша мати нарцис, до того ж ближче до патології ніж до норми, і вона дійсно ніколи не зміниться, не витрачайте на це надії.

Хоч ви і сильна, але все ж глибоко травмована людина. І вас "полагодить" лише повноцінна довготривала терапія з психотерапевтом (не з психологом). Не варто відкладати цей процес, заради вас та вашої дитини - бо як би ви собі не казали "я ніколи не буду як мама", десь ця купа деструктивних установок проявиться у вашому вихованні, а ви цього точно не хочете.

Бажаю вам сил пройти шлях одужання та зажити своє краще життя!

Вітаю, Ірино.
Якщо без допомоги рідних вам дійсно не впоратись, то краще розповісти їм та попросити про цю саму допомогу.
Родина для цього і потрібна, що підтримувати один одного в скрутному становищі. Ви можете навіть не просити про фінансову допомогу, а попросити в рідних поради та моральної підтримки. Вони можуть побачити ситуації під інших кутом, помітити нові рішення / ресурси, та й в цілому оцінити проблему більш спокійним об'єктивним поглядом, бо ви наразі дещо засліплені своєю тривогою.
В будь-якому разі, чи стане вашим рідним легше, якщо ви втрапите в більшу халепи при неможливості вирішити фінансову проблему самостійно?

Добрій день.
Я так понимаю эта девушка была вашей первой любовью?
Первая любовь всегда очень насыщенная, наполненная красками чувств и беззаботностью юных лет. Ваша любовь и ваши отношения росли на почве гормональных и личностных изменений, свойственных подростковому возрасту. А эмоциональные качели в ваших отношения + расставание на высокой незакрытой ноте сформировали вам фиксацию. Вы недопрожили в этих отношениях все, что ожидали от них, не прожили все эмоции - от этого вас и тянет туда, хочеться пройти этот путь до конца и спокойно закрыть двери. Возможна вас уже привлекает не девушка сама по себе, а ее образ у вас в голове, будоражащие воспоминания.

Вам может помочь такая техника. Напишите ей письмо. Опишите все, что хотите ей сказать, ваши чувства, претензии, надежды... А в конце поблагодарите ее за опыт и чувства, которые вы испытали с ней, спокойно попращайтесь, пожелайте всего хорошего и отпустите. Письмо не нужно ей отправлять, оно для вас. Сделайте с ним то, что чувствуете вам поможет: сжечь, порвать, отпустить с гелевыми шариками или сохранить для себя на память.

Подростковые отношения крайне редко переростают в серйозные долговременные отношения уже взрослых людей. И это наверное к лучшему, поскольку в этом возрасте мы только начинаем формироваться как личности и уже через 2-3 года можем стать абсолютно другими людьми и обнаружить возле себя человека, который нам абсолютно не подходит. Первая любовь и романтические отношения - хороший тренажер для будущих отношений в более осознанном возрасте.

Вітаю, Віто.
Ваша донька в такому віці, коли вона ще фізіологічно та психологічно не здатна контролювати свої емоції, а саме зараз вони починають вирувати у ній, вона знайомиться з більшим їх спектром. Самостійна регуляція почне формуватись з 5-6 років.

Наразі правильна стратегія - це стримувати фізичні прояви агресії на інших та спокійно пояснювати, що так себе поводити не можна, бо іншій людині боляче, неприємно (важливо акцентувати на відчуттях іншої людини, бо емпатії дитина теж тільки вчиться). Але ви вже це робите :)

Можу порекомендувати купити або пошити велику іграшку якоїсь не людської та не тваринної форми (щоб не було асоціацій з живими істотами) та запропонувати дитині виплескувати туди її негативні емоції. Назвіть іграшку, наприклад, Бобо і скажіть дитині: "Це Бобо, він дуже любить дратись і саме з ним ти можеш це робити, бо йому не боляче і весело від того, а діткам та дорослим боляче, коли ти дерешся".

Я бачу ваша дівчинка активна дитина та тягнеться до спілкування. Запишіть її на якийсь спортивний гурток / активні розвиваючі заняття, аби вона мала змогу екологічно виплескувати вир емоцій та більше спілкуватись з однолітками.

Вітаю вас.
Описані вами потяги та поведінка схожі на ознаки психопатичного розладу особистості. Цим питанням займається лікар-психіатр.
Ваші бажання та спосіб їх задовільнити, тенденції у зміні поведінки - насправді не є варіантом загальної норми. Однак, дуже добре, що ви усвідомлюєте соціальну неприйнятність вашої поведінки, шукаєте допомоги.

Я рекомендую вам поділитись із батьками вашими думками та діями (бажано у пом'якшеній формі) та попросити їх записати вас до лікаря-психіатра. Лікар обов'язково допоможе вам, назначить лікування, яке не допустить найгіршого сценарію розвитку. Не зволікайте із цим, бо ви самі спостерігаєте та відмічаєте наростаючу динаміку; колись може настати точка неповернення.

До речі, ви дуже гарно пишете. Мені здається у вас є хист до письменництва. Ви могли б описувати ваші потяги у новелах, оповіданнях, або навіть у романі. Творча сублімація могла б полегшити ваш стан.

Вітаю вас.
Описані вами стосунки з батьками дуже токсичні, і напевно таке або подібне відношення до вас з дитинства.
Продовжити проживати з аб'юзивною матір'ю означає лише руйнування вашої особистості: подальше розмивання ваших кордонів, придушення волі, знецінення вас як окремої дорослої людини. У такій атмосфері ви майже не маєте шансів стати по-справньому дорослою цілісною особистістю, та навіть просто щасливою задоволеною життям дівчиною.
На щастя ви вже повнолітня і маєте повне право поїхати від батьків хоч на інший кінець світу та спілкуватись із ними стільки, скільки ВАМ хочеться.
Я б рекомендувала вам підготувати фінансове підґрунтя та переїздити на окреме житло, не до бабусі, а геть окремо - аби максимально зменшити вплив на вас.
Також доєднуюсь до рекомендації колеги щодо психолога.