Про психотерапію і те, як я її розумію

» Робота з психологом, психотерапевтом » Про психотерапію і те, як я її розумію

Психотерапія… Психо – душа, терапія – турбота, піклування, догляд… лікування? Піклування про душу чи піклування душею? Чи лікування душі? Навряд чи хтось дасть точну і правильну відповідь на ці питання. Є психотерапевти, які лікують хвору душу – це психіатри. У них – пацієнти. Є психотерапевти, які дбайливо опікуються душею клієнта – і якщо так, то звісно що робити це вони можуть лише власною душею. Відома формула: основним інструментом психотерапевта є не техніки, не методики, а його особистість.

У моїй свідомості закарбувалося розуміння, почуте від Юрія Кравченко – дбайливий догляд за душею. А от за своєю чи за чужою? Виявляється, що це – дві сторони однієї медалі. Не може піклуватися про душу іншої людини той, хто не вміє доглядати і плекати власну душу. Саме так, до речі, побудоване навчання у більшості психотерапевтичних напрямках (психодрамі, гештальті, психоаналізі, позитивці) – спочатку учасники мають пройти власну психотерапію, набути досвіду самопізнання і долання власних проблем, зміцнити свою структуру особистості – і лишень потім їх навчають, як це саме робити з іншими людьми – своїми клієнтами.

Якщо говорити про форму – то психотерапія може бути індивідуальною і груповою. Індивідуально – ви працюєте із терапевтом сам на сам, і все, що відбувається між вами, за межі кабінету не виноситься. Групова терапія – присутній один чи два терапевти, і група клієнтів, зазвичай від 4-5 до 12-16. В такому форматі, хоч увага психотерапевта зосереджується на комусь одному, як правило, більшість учасників теж отримують допомогу, співчуваючи комусь, даючи зворотній зв’язок, реагуючи в якийсь спосіб. Тут, до речі, ще одна цікав річ – група підсилює психотерапевтичний ефект, стає наче лінзою, яка робить його концентрованим і потужним.

Що змінюється у людині після психотерапії? Не хотілося б переказувати підручники й думки авторитетів, бо я власне ще не став психотерапевтом, перебуваю лиш на шляху становлення – і можу щось сказали лиш із власного досвіду. Для мене це по-перше підвищення рівня усвідомлення свого життя – розуміння хто я, який я, хто пору зі мною, куди я йду і для чого це мені потрібно, що на цьому шляху зі мною відбувається. Кажуть, примножуючи пізнання, примножуємо біль – так, поки перебуваєш у процесі терапії може бути боляче, страшно, неприємно… зате потім дивишся на себе і на світ новими очима – і це класно! По-друге, це зміцнення власних меж, границь чи рамок – розуміння того, де я, де мої бажання і потреби, а де – інші люди, їх бажання, їх цілі. І до цього всього – уміння ці рамки оприявнити, озвучити – і не зруйнувати стосунки. По-третє – це зростання відповідальності, її прийняття – відповідальності за себе, за тих, хто поруч – дружина, син, батьки. Це розуміння й прийняття факту обмеженості власної свободи… і уміння з цим жити, і жити щасливо й повноцінно. По-четверте – це вміння відчувати життя – щомиті, щосекунди насолоджуватися тим, що ти живеш, відчуваєш, почуваєш, думаєш, бачиш, чуєш…

Думаю, тепер, і передусім мені самому, чіткіше видно різницю між психотерапією і психологічним консультуванням. У консультування робота відбувається на рівні актуального конфлікту, на рівні запиту клієнта, допомоги у вирішенні певного конкретного питання чи ситуації. Психотерапія ж – це процес, який йде в глибину душі, в саму суть нашої особистості, після якого ми змінюємося, оновлюємося, зцілюємося у сенсі досягнення цілості.

Знайдіть свого психолога онлайн.

Віталій Климчук, кандидат психологічних наук, психолог-консультант

Опубліковано на сайті 06-10-2011

» Робота з психологом, психотерапевтом » Про психотерапію і те, як я її розумію