Question

18-09-2022

Доброго дня, шановне товариство!
На початку війни близька мені людина втратила члена сім'ї, а я замість того, щоб надати підтримку, просто зникла з її життя. Мені було дуже соромно і страшно дивитися їй в очі. Мій чоловік - залишився вдома, має роботу, живий, то ж як би я сміла бути поруч і не лицемірити, не робити їй ще більш боляче?!
З часом ця вина стає все більшою. Я просто боягузливо втекла від проблем і закопалася в рутині.
Тепер ловлю себе на тому, що мені гидко дивитися на свої фото, я обмежила свої контакти лише робочими, перестала вести соцмережі і загалом живу якось по інерції. Не те, щоб я не хотіла жити, але смаку життя не відчуваю як і особливої любові до себе.
Що би не робила, я не можу змінити того, як я себе повела, не можу нічого виправити. Як жити далі? Я не хочу шукати собі оправдання, не хочу нічого забувати чи відкидати, але й існувати в такому стані теж вже не можу.

Вопрос от: Anna; Возраст: 35

понравился вопрос?

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наши психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

Павел Леонидович Басанский (Київ) · Answer 1 · 2022-09-18 16:48:29

Доброго, Anna!
Ваші переживання зрозумілі. Вони складні й доволі важкі. Але їх можна полегшити - простою душевною розмовою, в якій Ви щиро розповісте близькій людині про причини своєї поведінки:

цитата:

Мені було дуже соромно і страшно дивитися їй в очі. Мій чоловік - залишився вдома, має роботу, живий, то ж як би я сміла бути поруч і не лицемірити, не робити їй ще більш боляче?!

Чомусь я думаю, що вона Вас зрозуміє і не стане засуджувати. А якщо стане - то це буде більше про неї, а не про Вас.
Це Ваша подруга, Anna?

Наталия Горская (Київ) · Answer 2 · 2022-09-18 18:11:17

Anna, ваші почуття дуже сильні, настільки сильні, що намагаються витіснити собою все інше з вашого життя.

Ви не хочете себе "виправдовувати ", а от зрозуміти варто.

Зрозуміти себе.
Зрозуміти, що відбулося.
В чому є ваша відповідальність (слово "провина" не коректне), а в чому її немає.

Ви не змогли підтримати.
Так, це реальність.
Вам неприємно її усвідомлювати, але іншої реальності немає.

Пропоную спробувати розібратися чому Ви не змогли надати підтримку.

Вам було страшно дивитися їй в очі.
Ви ТАК відчували, і на той момент Ви НЕ знали як зі своїми відчуттями впоратися.
І ЦЕ НОРМАЛЬНО.

Нажаль, в суспільстві дуже мало приділялось уваги темі смерті, і нажаль дуже мало уваги приділялось формуванню навиків аналізу своїх почуттів та роботи з ними.

Дуже мало людей вміють насправді підтримати в таку важку мить, а не зробити вигляд, що підтримують.

Загалом це приходить з певним досвідом, частіше навіть з досвідом власних втрат, нажаль (тому дуже важливо, щоб вже з малечку дітей вчили розпізнавати свої почуття та навчали "що з цим всим робити ").

Ви не підтримали, бо не могли, не вміли.
І , думаю, якщо б Ви і спробували, то можливо це було дещо поверхнево, адже занурюватися в такі важкі почуття страшно, бо не знаєш, чи впораєшся.

Не сваріть себе за те, що не змогли, адже Ви і справді НЕ МОГЛИ, не мали таких вмінь та власного ресурсу.
І навіть наявність поруч чоловіка не дала Вам того ресурсу, щоб на Вас можна було б спертися.
Це якби Ви не вміли водити машину і сварити себе, що не повезли когось.

У вашому описі прослідковується ще й певне ваше відчуття провини, ніби що у Вас все гаразд, а у подруги сталося горе.
Тут важливо пам'ятати, що ніхто з нас не "відбирав" долю в іншого, і те, що травляється з однією людиною, стосується тільки її особисто.
Як і кожен з нас не знає, що далі може випасти на нашу долю.

Щодо стосунків з цією подругою, то як на мене, найважливішим в стосунках є відвертість та щирість.
Якщо Ви зараз відновите спілкування, то можете відверто розказати, що хотіли підтримати, але не вміли.
Або просто підтримати її зараз, якщо Ви вже готові.

Светлана Владимировна Киселевская (Дніпро) · Answer 3 · 2022-09-19 01:51:15

цитата:

Як жити далі?

Проработать чувство вины с психологом в индивидуальном формате и перестать себя наказывать.

Ольга Юріївна Петрова (Дніпро) · Answer 4 · 2022-09-19 10:53:11

Доброго дня, люди інстинктивно обходять смерть, ми тягнемося до живого, бо це нас стабілізує. Стикання зі смерттю, особливо зі смерттю близьких, виводить нас на погані, але цілком нормальні думки про власну смертність і наше буття. Це нормально, що ви потягнулися до живих, бо це вас в той момент стабілізувало. Зараз вас з'їдає почуття провини, бо ми люди соціальні та духовні, мораль підказує, що це був наче поганий вчинок. Що це наче зрада рідної людини. Але на той момент ви б і не змогли підтримати її, бо ви самі були дистабілізовані, яка може бути допомога в цьому випадку? Якщо ви зараз почуваєте в себе сили прийняти це, але ця ситуація для вас незавершена, ви хочете якось домогти, то зараз саме час це зробити. Поговоріть з тою людиною, чесно та відкрито, так, як ви сказали тут про свої страхи та почуття.

Втратила самоповагу