Дружба

Вітаю) Все почалося ненав\'язливо, я обирала заклад освіти, ну і ми познайомилися з ним у спільному чаті, а потім випадково розговорилися. Схожі інтереси, смаки, проблеми допомогли зблизитися. В складний період часу для мене він зміг підтримати. Несвідомо я завжди лізла до нього за порадою, якщо траплялися проблеми, завжди обговорювала їх з ним, скаржилася. Він завжди терпляче і з цікавістю допомагав мені розібратися у собі. Ми спілкуємося приблизно 3-4 місяці, за цей час встигли 3 рази перервати спілкування, був період ігнорування з його сторони. Завжди коли ми сваримося, я відчуваю себе безсилою,начебто він теж (алевін більш стриманий), апатичною, стривоженою, опущеною у воду. Але у мене прям емоційні гойдалки, мозок не може перестати думати про нього, маніакально чекаю повідомлення, хоча встигаю робити щось паралельно, але відчуваю спад сил. Не можу покинути наше спілкування, для цього нема сильних причин, окрім мене і моїх відчуттів:) Я обговорювала це з ним на пряму, з іншими моїми друзями (більшість каже, що треба закінчувати таку дружбу). Ми вважаємо себе друзями, спілкуємося дуже багато на день і це великі, змістовні розмови, наповнені обговоренням особистих, навчальних проблем. Я відчуваю себе на межі між закоханістю і дружбою, бо розумію, що я почуваю себе занадто виснаженою, коли він не пише. Окрім цього він мій,скажімо так, наставник (не робить за мене домашку, ні, ахах, але допомагає розібратися з проблемами, шукає відповіді на мої питання разом зі мною) і це ще одна причина чому мені не хочеться рвати з ним стосунки. Чи закохана я? Я не знаю, бо відчуття до нього занадто різні, але підозрюю, що більше так, ніж ні. Я думаю, це очевидний наслідок довгого спілкування з людиною, яка постійно турбується про тебе, проявляє увагу, не боїться казати тобі компліменти прямо (він може і критикувати, постійно мене сварить за те, що я принижую себе, свої здібності). Я хочу виправдати свою закоханість тим, що вся його поведінка вела до цього, зворушливі голосові і текстові повідомлення, спільні перегляди серіалів, готовність сидіти зі мною більше 7 годин в онлайн режимі. Це все звісно можна назвати гарною дружбою, але градус накалюється, з цього тижня ми один одному зізнаємося в любові (не в коханні!), він частіше це робить. Я так розумію, що якщо я захоплююсь його особистістю, то він любить мене за зовнішність, хоча я ніколи не намагаюся бути для нього привабливою, але він постійно запевняє мене в моїй красі, та і в тому, що я розумна, я вірю, що він в це вірить. При цьому я знаю, що він мене точно не розглядає як дівчину, навіть не як запасний варіант. А я взагалі не готова ні до яких романтичних стосунків. Але проблема в тому, що я стаю залежною від нього, його повідомлень. При цьому мені є кому писати окрім нього, я веду більш менш яскравий образ життя, але завжди чекаю його повідомлень, сумую за ним, як сьогодні, хоча ми не спілкувалися просто 5 годин, ну і завершили розмову не так приємно як завжди. Мені важко, що я не завершила все раніше, що дозволила собі цю слабкість. Тепер я не можу нічого якісно робити, це мене вбиває. Дайте пораду: що робити в таких ситуаціях, як заспокоїтися, чи зможу я зберегти з ним дружні стосунки, як позбутися гойдалок.

Три роки назад я пішов працювати на свою першу роботу і познайомився там з дівчиною-колегою. Вона стала для мене близькою подругою, дуже близькою, з кожним днем ми розуміли що все ближче один до одного. Ми разом пройшли період початку війни, ми жили разом, у нас були партнери, ми обидва розійшлися з ними, і зараз знову живемо разом. Ми турбуємося один про одного, проводимо час, ділимося всіма переживаннями, підтримуємо один одного, абсолютно приймаємо тими які ми є. Відчуття що ми наче одна людина (вона мені каже це, я відчуваю те саме), але ми ніколи не хотіли один одного, було пару моментів коли цілувалися на якихось вечірках, а потім просто сміялися з цього. Всі друзі завжди дивувалися, як наша дружба може бути такою близькою, ніхто не вірив що ми ні разу не спали. Але, нещодавно, у нас був спільний вихідний, ми як в старі часи провели його разом, вечором випили в барі (нічого незвичного) приїхали додому, слухали музику і почали цілуватися, зайнялися сексом. Обговорили це, вона каже що це був неймовірний секс, відчуття, наче це перший секс в житті, емоційно це відчувається так, мої думки такі самі, я теж відчував це так, певно це кращий секс в моєму житті. Але тепер у нас дивні відчуття, ми не знаємо що далі, як себе поводити. Ми наче дружимо як і дружили, живемо разом, нічого не змінилося, але тепер є сумніви в цьому всьому. Мене лякає, а чи це не кохана людина яку я весь час кохав і просто не розумів цього. Вона каже що боїться втратити мене як друга, а мені здається що в будь якому варіанті чужими ми не станемо. Цікаво почути відповідь, щоб людина з профільними знаннями розібрала ситуацію зі сторони

У мене є дуже близька подруга. Останнім часом вона переживає дуже важкий період в житті. І вона просила мене її підтримати та побути поруч. Я намалась їй допомогти, та, на жаль, в цій ситуації моя допомога не має жодного сенсу. Через це я почуваюсь пригніченою. І взагалому я почала помічати, що мій настрій дуже сильно залежить від її настрою. Окрім цього я боюсь сказати хоч щось, що може засмутити її. Як тільки мені здається, що її зачепили мої слова, я починаю накручувати себе і мені стає дуже сумно та соромно.
У мене є й інші друзі, в спілкуванні з якими, я цього не помічала (можливо це і є, але не так виражено)
Я б хотіла дізнатись що це може означати і як мені позбавитись цих думок, тому що вони змушуючи мене почуватися погано.