Дружба

У мене є дуже близька подруга. Останнім часом вона переживає дуже важкий період в житті. І вона просила мене її підтримати та побути поруч. Я намалась їй допомогти, та, на жаль, в цій ситуації моя допомога не має жодного сенсу. Через це я почуваюсь пригніченою. І взагалому я почала помічати, що мій настрій дуже сильно залежить від її настрою. Окрім цього я боюсь сказати хоч щось, що може засмутити її. Як тільки мені здається, що її зачепили мої слова, я починаю накручувати себе і мені стає дуже сумно та соромно.
У мене є й інші друзі, в спілкуванні з якими, я цього не помічала (можливо це і є, але не так виражено)
Я б хотіла дізнатись що це може означати і як мені позбавитись цих думок, тому що вони змушуючи мене почуватися погано.

Зі всіма близькими подругами через кілька років дружби завжди перестаєм спілкуватись. І взагалі важко заводити дружбу.

Дружити виходить тільки тоді коли я себе відчуваю чимось "краще" чим подруга. Або навпаки - коли вона краще мене і я приймаю її авторитет - і як би "вчуся" в неї.

Не можу не заздрити якщо в подруги щось краще ніж в мене, а якщо в неї гірше справи в якомусь сегменті життя. зрозуміло что це не дружба - але хочеться спілкування - а разом з цим - що б мною восторгались. Це нікому не треба - але в "печері" жити не хочеться і самотньо. Терапія поки не наступні 6 місяців не доступна. як собі помогти?

Я дійсно,не можу зрозуміти.Чому?
Минулого року я сиділа за партою з дівчинкою,яка мене фактично булила.Назвемо її Оля.Це не був фізичний булінг (крім,того випадку коли вона спеціально толкала мене в басейн і припідносила це всім як жарт).
Взагалі,з самого початку у нас були нормальні відносини,але потім вона почала до мене жахливо ставитись,по всякому принижувати,насміхатись.Було дуже багато ситуацій де вона мене підставляла,замазувала «випадково» мої штани своїм кросівком,під час уроку.Взагалі,коли я почала аналізувати всю цю ситуацію,я зрозуміла що таких випадків було дуже багато,але я не хочу про них писати, і мене не здавалось,що вона відкрито мене принижує,хоча вона казала,що у неї такі жарти і всі їх розуміють крім мене.В більшості випадках я їй на насмішки завжди щось відповідала і так надіялась,що вона перестане,але вона продовжувала і це все тільки набирало обертів і кінцевою точкою,стала ситуація з басейном.
Я була дуже щасливо,коли дізналась,що вона пішла з нашого класу.Але недавно,вона приходила до нас в гості,бо їй треба було щось забрати,всі її обліпили почали розпитувати про все,а я….
А я кипіла від злості,ненависті до неї.За все те,що вона мені зробила.Мені до сих пір боляче,хоча я думала,що я відпустила цю ситуацію.Але сьогодні,вона знову до нас прийшла,(мені здається що,якщо вона прийде і третій раз моя нервова система не витримає).І я не розумію,чому у неї все чудово,прекрасно до неї тягнуться люди,слухають її,вона має друзів.Вона потрібна.
А я….
Нікому не потрібна.У мене немає друзів,я всіх починала дратувати,через певний час нашої «дружби».Якщо між будь якою людиною(найгіршою і най най най) і мною буде вибір,мене ніколи не виберуть,я завжди лишня,ніде не бажана ,у мене не виходить побудувати дружбу з кимось,бо якщо хоч якась людина проявить хоча би капельку уваги до моєї «подруги»,вона мене в теж саму секунду забуде і згадає коли та людина почне ігнорувати її.
Чому так?