Манипуляция людьми

Питання відносин - як піти,коли це важко і страшно, а чи зовсім не йти і щось змінити. Розумію,що людину я змінити не можу, її цінності,поведінку і життєві установки. Все це ясно.
У відносинах 3 роки. Я старша на 10р. Маю 2 дітей і як виявилось взяла 3-тю. Історія наче проста, як світ. Зустрілись і відразу почали жити ( це було обом потрібно)
Проблеми почались з мого від\'їзду ( я дізналась, що він мене зраджував, хоч це було і он-лайн, та я знаю,що зрада завжди починається в голові).
І на цьому б наші відносини закінчились, та він мене утримав маніпуляцією суїцида ( знаючи моє болюче місце, так як батько мого сина покінчив з собою мені на зло, коли я його кинула).
Жили далі, як могли. У нього так би мовити з\'явилась величезна любов. І може це і так,але ....якби я не утримувала б сім\'ю, і не піклувалась про нього ,як ніхто ніколи( хоча почали жити ,я була безробітня) то не факт,що ми були б ще разом. Можна тільки допустити.
Зараз наші відносини на межі і вже давно. Погрози суїцидом ,як постійна історія важеля на мене. Я не можу на це реагувати спокійно - в мене панічні атаки вже почались. Тому, я думаю,що це одна із причин чому ми до сих пір разом.
Зрозуміло, що і позитивні моменти ( мені з ним спокійно,тобто коли разом він мені не заважає)
Але абсолютно різні, немає про що поговорити, а тепер ще і скандали, бо я не розділяю його думки з тих чи інших причин. Та як ,якщо вони виходять з розрізу моїх в протилежність. Він мене дратує своїм інтелектом,безініціативністю і жалістю. Точно трикутник Карпмана. То жертва ,то агресор, то рятівник. І я звернула увагу, що це йому подобається - качелі. Ну раніше точно. Може дорослішає або теж думає розійтись.
З його сторони більше з\'явилося агресії, сам розуміє , що він мене тільки тягне на дно ( його слова навіть) і є здогадки, що в нього хтось є. Але ж йому буде погано без мене. Як же він виживе. ( То його і мої думки) І все він розуміє,і я , але розійтись нормально не виходить, жити як жили я вже можу. Все в ньому дратує, я не відчуваю себе з ним щасливою жінкою, а навпаки.
Може це я на нього перекладаю свою відповідальність за своє життя,яке хочу змінити і знаходжу оправдання... Думок масса! І скакають в голові з хвилі на хвилю...

Сталося це в 2022 році, дівчина розповіла через рік все чітко і ясно що сталося і я якийсь час був дуже пригнічений.

Тоді я це сприйняв занадто близько до серця і от нещодавно знову різко відчув це все згадавши це. Однак ми не розійшлися і я розповім чому.

Суть в тому, що зараз їй 16, мені 18. У 2022 їй було 14. Мені 16. Поки я трохи вже переріс цю стадію, коли всього на світі хочеться, бо от я така людина яка часто бачачи що щось не так, різко себе зупиняє, тому дівчині я не зраджував з початку наших стосунків у 2021 році адже я вже був в тому віці (15) коли період хотіння всього і вся закінчувався, дівчині ж було 13 коли все це починається.

І от чому зараз будучи в гарному розумі і міцній пам'яті я це вважаю маніпуляцією до неї аніж зрадою

Коли почалася війна вона поїхала в село, їй сказали будуть тільки діти а там був 17 річний пацан, який явно найгірший для стосунків. Він часто просив її залишатися поруч, іноді залишалися самі, задавав недоречні питання (дуже інтимні. Приклади наводити не буду) і всіляко до неї приставав.

При тому вона одразу повідомила що має хлопця, тобто мене, однак той пацан каже мол: "у мене теж є дівчина(!!!) но до зустрічі з нею я хочу багато чого спробувати" і він спробував.

В якості зради я тут вважав би те що вона коли уїжала то поцілувала його, відповідала серйозно на інтимні питання та посиділа на його колінах. Це все об'єднується у те що це все от прям не окей.

Однак. Це 17 річний чел що маніпулює і домагається до 14 річної! А 14 річні вони ж усі дуже вразливі особливо до маніпуляцій, але в моєму випадку моя дівчина поцілувала його лише 1 раз бо після прохання того чела поцілувати в другий вона це не зробила бо вона була в стосунках і все ж таки всеодно має совість.

Врешті у нас стосунки тепер реальні, 4 рік разом, постійна тактильність, увага. В цілому рай після 3 років стосунків на дистанції.

Моральний конфлікт в мене в тому, що мені іноді згадуючи це стає дуже важко адже дівчина з одного боку мені зрадила, з іншого 17 річний пацан маніпулював почуттями ще майже дитини і тому вона його поцілувала і в цілому відчувалося щось таке між ними.

Вона казала що із-за початку війни була в стресі і їй хотілося реальної любові. Я це дуже розумію але хочу позбутися конфлікту в душі із-за того що сталося, адже це мене морально мучає і я б хотів почути пораду як мені з цим впоратись. Як мені легше до цього ставитися якщо мозоком я розумію що все добре, а серце ніби хоче почути саме якусь... надійність? Дякую

Здравствуйте. Моя проблема заключается в том, что я не могу понять, адекватно ли я воспринимаю ситуацию, или имею склонности к абьюзу.
Сразу скажу, в прошлом имела опыт с нарциссическим газлайтером, последствия после которого было ужасное моральное состояние вплоть до частичной потери памяти. Я совершенно не могу быть уверена, адекватно ли я себя веду в отношениях или нет, т.к. в тех отношениях меня постоянно убеждали, что всегда во всем была виновата я. Я стараюсь ориентироваться на модели отношений в своем кругу общения (родители, друзья и тп), чтобы как-то разбираться.

В плане отношений, я для себя сделала вывод, что мне нужен человек, который бы принимал одно условие в моей жизни. Не хочу уточнять какое именно на случай, если кто-то из знакомых наткнется на этот пост, во избежание деанонимизации. В этом условии я категорична, поэтому, понимаю, что не всем людям такое по душе.
В общем, такого парня я нашла.
Его отношение к этому условию для меня невероятно ценно, и это, конечно, стало решающим фактором для отношений.
Проблема появилась дальше. Он работал на малоперспективной должности с малой зарплатой, но учился на другую, более перспективную специальность. Я говорила, что не хочу сближаться слишком сильно, пока он не устроит свою жизнь полноценно, т.к. финансовая часть для меня тоже очень важна. Так уж получилось, что большую часть отношений я была тем, кто содержал себя и партнера, и я не хотела повторения.
Говорила, и сама же нарушила свое условие. Мне очень хотелось сблизиться с человеком, который принял мое условие. В результате я его позвала жить к себе, он через время уволился с работы (я его поддержала, т.к. там были невообразимые условия), закончил обучение, и здесь начались проблемы. Найти по новой специальности работу у него не выходит. По неспециальности тоже. Он хочет работать только удаленно, и я в целом это поддерживаю (сама на удаленке).
Я в прошлом (до отношений с ним) попала под сокращение, просидела без работы полгода, очень переживала по этому поводу, и для меня было ценно, что близкие меня тогда поддержали. Поэтому я тоже стараюсь относиться с пониманием, поддерживать, т.к. всегда вспоминаю то свое состояние. Но он без работы уже сильно больше, чем полгода.
Т.е. я вернулась к тому, что финансовая сторона снова полностью на мне. Возможно, меня бы это устроило, т.к. он все же принял мое условие, которое подходит далеко не всем. Но в отсутствие работы, он занимается только тем, что залипает в видео и игры почти 24/7. Снова таки, я понимаю, откуда ноги растут из такого поведения, сама была такой. Мы практически не разговариваем. Он не ведет быт. У него одна обязанность, которую я делать не люблю, мы в самом начале оговорили, что он возьмет ее на себя, и он придерживается ее. Не всегда, но в 90% случаев. Я поначалу относилась к этому спокойно, т.к. все мы люди, и это нормально, что иногда что-то надоедает.
Но с течением времени, недовольство копится, и меня раздражает уже даже это.
В остальном ситуация такая, что либо все другие бытовые моменты на мне, либо, когда у меня совсем нет сил, мы живем в хаосе и беспорядке.
Его это устраивает, но мне бы хотелось, раз уж все финансы на мне, чтобы он взял весь быт на себя. Просить об этом боюсь. Мне кажется, что правильно будет с точки зрения уважительных отношений принять его угнетенное состояние из-за отсутствия работы и поддержать, не давить и не требовать.
Но требовать очень хочется. Я злюсь и коплю эту всю злость в себе, чтобы не обидеть его.
Я не понимаю, если я попрошу его взять весь быт на себя, чтобы сосредоточиться на работе, это нормально или нет. Не много ли я требую в данном случае от него, не делаю ли я таким образом с ним то, что сама ненавижу: то, что часто делают мужчины с женщинами - используют в качестве бытовой прислуги.

Из-за этой ситуации мои чувства к нему охладели, влечения - ноль. Мы практически перестали разговаривать (у меня нет желания, как с его стороны - не знаю). Мне кажется, что если у него будет хорошая работа, мы сможем делить малую быта пополам, а большую часть оплачивать с зарплаты специальным людям, которые будут помогать с уборкой и тп, и тогда проблема уйдет сама собой. А сейчас тупик какой-то, и я не понимаю уже, достаточно ли мне в этих отношениях что он просто принимает одно мое условие, и мне нужно смириться с остальными неприятными для меня вещами, или нет. И вообще, ок ли то, что положение нашего текущего быта для меня неприятно.
Возможно, я хочу слишком многого? Возможно, я на него морально буду давить?
Мне хочется, чтобы ему было комфортно со мной, но также хочется, чтобы комфортно было и мне. Но если буду действовать так, как комфортно мне, то очень боюсь, что могу превратиться в того самого абьюзера, с каким когда-то столкнулась сама.

Близкие говорят, что моя позиция адекватна, и что мне нужно прямо поговорить об этом с парнем, говорят, что я создала слишком комфортные условия для него. Но разве не так поступают с людьми, которыми дорожат? Хотят сделать им комфортно? В общем, я в растерянности, и не уверена, что близкие тут правы.