Семейная психология

Доброго вечора допоможіть будь ласка розібратись у собі.Можу втрати сім'ю- вірніше зруйнувати її.

Одружені з 2014 року.Є син 6 рочків. Раніше я точно знала і відчувала що люблю свого чоловіка. У ньому вона не досі.У собі ні.
Чоловік гарний, добрий, чесний, вірний, розуміючи,у сексуальної у плані все добре, дуже гарний і люблячий батько.Син його обожнюю! Але є у мене схильності до інтриг, переписок. Десь 3 тижні тому почала переписку з незнайомою людиною, дойшли до ВІРТУ.Хоча я знаю що мій чоловік у 1000 раз кращий як людина.У голові собі уявила з іншою завнішністю але характер як у мого чоловіка. У мене жахливе відчуття провини. І це не перший раз коли я нагадала у душу чоловіку.
Я знаю що кращого чоловіка не знайду ( і не шукаю) але роблю все щоб він мене кинув!!
Я вважаю що йому буде краще з іншою жінкою.
Чому я не вмію шанувати і любити те що маю?
Чому я все псую- знаючи що потім буду дуже шкодувати??
Знаю що мені буде погано без нього емоційно, фізично?
Чому я завдаю такої шкоди людині, яка цього не заслуговвує? Єдиній людині на цьому світі, яка мене щиро любить!!!
Як можна врятувати нашу сім'ю? Як мені стати нормальною людиною ( вірною і люблячою мамаю і дружиною)

Не маю нічого проти, але вона явно маніпулює простими безглуздими речима (наприклад, коли він у відрядженні за 8 тис км, вона змушує звідти шукати їй майстра для пральної машинки, і таких речей багато, він не відмовляє, бо бажає помагати дітям, на 95% забезпечує матеріально свою родину и майже щодня спілкується та турбується про них, вона повісила на нього все, сама працює, вони не живуть разом 8 років, вона була ініціатором розлучення, але та жінка атакує дзвінками і меседжами і щодня щось вимагає, на мій погляд веде себе трохи дивно)

Привіт. Хочу попросити допомоги, порад щоб розібратися в ситуації.
Я жінка, 28 років, мати 2 діток, одружена. Мене і дітей зараз утримує чоловік. Я доглядаю за дітьми, займаюсь побутом, періодично також у вільний час займаюся підробітками (робота на дому). Фінансова ситуація в нашої сім'ї не дуже добра. Особливо ситуація ускладнилася з початком повномасштабної війни, коли я втратила найсуттєвіше джерело регулярного власного доходу. Я і далі шукала варіанти і хоч незначні суми, але заробляла. Проте мої власні доходи відносно цін і потреб сім'ї дуже сміховинні. Я старалась брати більш масштабні проекти щоб заробляти більше, але в результаті дуже важко давалась робота, я просрочувала дедлайни, часто хворіла і погано почувалась. Врешті я прийшла до розуміння що багато працювати в нинішній ситуації не можу та ніби змирилася з тим що маю крихітні доходи, а в основному сім'ю забезпечує чоловік.
Мені не дуже подобається бідне життя, але в принципі якийсь час так пожити я можу, тому що основна цінність для мене зараз це могти приділити достатньо уваги дітям, поки вони зростають і я їм потрібна.
З іншого боку морально важко в такій ситуації, я практично весь час без гривні в кишені і на картці, це стресово, і мабуть безвідповідально. Звичайно це обмежує, я не можу піти куди хочу, робити що хочу, повести дітей куди вони хочуть. Це для мене відкриття, що я можу жити і так. І якщо це тимчасові труднощі то нормально, але бачу що ситуація затягнулась.
Влітку я захотіла поїхати в інше місто до сестри в гості. Чоловік сказав що немає на це грошей, але я дуже хотіла бо ми безвилазно вдома цілий рік. Я наполягла і випросила щоб він позичив мені кошти, і ще деяку суму позичила в сестри, розраховуючи на те що з початком осені діти будуть вчитися а я зможу більше заробити і повернути. Поїздка мене розчарувала, але це теж було гарним уроком. В результаті в першу чергу в осінь я за зароблені кошти докуповувала що треба дітям для навчання та вкладалась в ремонт кімнати для старшого. До кінця місяця я повинна повернути борги, як домовлялись. Але ніякого ентузіазму для того щоб зробити, заробити, справитись. Я не можу зібрати себе докупи і зробити більше, ніж мінімум який я повинна по дому і дітям. Мене гнітить почуття несправедливості – чому на мені купа справ по дому і по догляду за дітьми, чому коли хтось хворіє, то я з дітьми, на канікулах теж я, коли чоловік у відрядженні то все на мені, але при цьому всьому я ще повинна заробляти. Розумію, він теж старається, але...