Семейная психология

Доброго дня!
Я не відчуваю, що заміжня, що є чоловік, ні морально, ні фізично, ні матеріально... Життя особливо не змінилося окрім того що додалося більше турбот: готування їсти, прибирання, задовольняти чоловіка (де я чую що погано це роблю) ... При цьому він як жив так і живе ...
Зробив винну, що це я хотіла дитину, він не хотів, звинуватив, що дитина не його, потрібно ДНК... Хоча до цього було по іншому звинувачував що це Я "бракована" і хвора, а як нарешті налаштувала медикаментозно гормони вийшло завагітніти він ніяк не відреагував, ніби я сказала щось буденне... І тут сталося, кровотеча, викидень, я в лікарні, а він навіть не хотів зі мною їхати, типу "чим я там допоможу" за операцію і всі процедури пішло 20 тис. я оплатила він і копійки не дав, не підтримав, в палату зайшов тільки моя мама натиснула, що "йди до неї" а він сидить в телефоні грається... "А чого буду вдиратися ще ментів викличуть" 😥 склалося враження, що він радий, що так сталося...
Скажіть це нормальна поведінка чоловіка? чи мені перелаштовувати себе що це всі такі чоловіки, які лише вимагають щоб сексуально їх задовільняти, а натомість ти маєш все сама собі купувати, себе утримувати, свої забаганки виконувати, підтримки немає (батьки тільки підтримують) ?
Чи я просто собі уявила гарну картинку сімейного життя а натомість отримала відчуття що біомусор, який має все робити, бо я жінка, а від нього чаю не допросишся чи пересунути меблі з першого разу?

Вітаю! Сестра сказала що їй стало важко зі мною спілкуватись. Що я стала як " щось липке на яке налип пісок". А все тому що я злегка почала реагувати на її грубощі. Вона заявила що я стала притрушена тому що я не маю чоловіка . Смішно те що це таке вона випалила лише після того як вийшла заміж ( вперше, їй 39 років, а я вже там була і заміж більше не хочу). Про зовнішність то взагалі маразм ( на мою думку) все життя вона чіпляється до моєї дупи, стегон. Каже: деяким чоловікам навіть подобаються великі стегна ( при вазі 55кг)))))) На що я їй відповіла що не деяким , а зазвичай чоловікам подобаються жіночні стегна. Вона не очікувала такої відповіді , почала гнати що зі мною їй важко спілкуватись стало. Далі взагалі дно- вона сказала що її чоловікові я не подобаюсь і стегна мої не подобаються і що він не вибрав би мене. Оце я б здивувалась якби він відповів інакше))) Таке вже меле, що вже якось і гидко спілкуватись. У мене є хвороба і я десь вичитала що при ній навіть можуть інвалідність дати. Розказала про це сестрі, ми часто з нею болячки обговорюємо. Тоді вона і каже мені- а ти оформи інвалідність і тоді до тебе черга чоловіків стане, типу щоб не забрали. У мене вже немає сил на це її лайно реагувати. Ще й її дуже злить коли я відповідаю на все це. Вона ж звикла що я мовчки ковтаю усе це . Жодна людина мене так не обси....ла як моя двоюрідна сестра . Ще й таке завжди дивне щось каже. То чіпляється що у мене тонкі губи, каже що ненавидить таку зовнішність як у мене . Що вона б на моєму місці накачалаби губи. Я от думаю, може вона мені заздрить все життя. Я і у дитинстві мала стандартну милу зовнішність, а вона ні. Та і зараз у свої 36 я б не сказала що погано виглядаю і до чого вона все це мені каже не розумію. Мені, наприклад , не подобається когось ображати, я , мабуть, під землю провалююсь сказавши їй все що думаю.

Доброго вечора, шановні психологи! Допоможіть розібратися. Мене, як то кажуть, тригерить поведінка чоловікової сестри. Їй 35, незаміжня, зараз перебуває за кордоном, працює там (Виїхала з початку війни). І оскільки особисте життя в неї не дуже склалося, вона тулиться до нас: то гостинці частенько з-за кордону передає; то каже своєму братові (тобто моєму чоловікові): купуй машину, що тобі сподобалася, а я допоможу з грішми (позичу)... А нещодавно телефонує і питає у чоловіка: коли в нього відпустка? Мовляв, вона взяла на кінець червня, то й він щоб брав у ці дні, бо вона приїде, а тим паче, що в дітей (племінників) день народження.
Що чоловік? Звісно, йому приємно і він нею пишається, це помітно (сестра заробляє непогані гроші, і у разі чого завжди може підкинути-позичити). За відпустку. Я натякнула чоловікові, що зі мною треба погоджувати такі речі...тепер він сестрі і своїй мамі каже, що коли буде можливість її взяти, тоді й буде... Один із прикладів (збоку напевно виглядає як перетягування ковдри) . Але я розумію, що якби у сестри чоловіка була своя родина, то свої ресурси вона направляла б туди, це закономірно.. А так, буду відверта: мене вона дратує! Не скажу, що надто вже лізе в нашу родину: дзвінки раз на тиждень по вайберу із запитаннями що ви, як ви. Але ось такі ситуації мене чомусь виводять. Бо чоловік ніби боїться її образити, хоче зробити приємне.... Типу родина ж...та й допомагає вона нам .. А я міркую так. У неї є коханий, він військовий, чому б, наприклад, не планувати з ним ту ж саму відпустку? Та й загалом не прив'язуватися до нас. Можливо, я ревную (у мене теж є рідна сестра, але стосунки з нею не дуже теплі)...
Тепер про мої відносини із самою сестрою чоловіка. Вони досить цікаві) то ми з нею сидимо до ранку з вином, обіймаючись і ридаючи, зізнаємося одна одній у любові (зазвичай у перший день її приїзду), то терпіти одна одну не можемо - дратує поведінка її моя, і навпаки, це відчувається і ми іноді цього навіть не приховуємо одна від одної.
Розумію, що заборонити їй ставитися ось так до свого брата/і навпаки...ну смішно, правда ж? тим паче, він один опора залишився для неї і матері - тато помер. Але мене дратує, коли свекруха постійно нагадує чоловікові: зателефонуй Каті. А ти дзвонив Каті?... Свекруха мене теж не дуже любить) у неї поняття таке: брати, сестри, мами - це рідня. А невістки, зяті - це чужі люди...Наговорила я вам тут))) змінити інших людей я не можу. Вихід - працювати над собою.