Семейная психология

Я жінка, двічі була заміжня. Першого чоловіка дуже кохала, він мені зрадив через 3 роки подружнього життя, я не змогла пробачити і подала на розлучення. Другий раз вийшла заміж, бо хотіла певне просто придушити біль і помститись першому чоловіку(невдовзі після нашого розлучення він одружився). Розлучилась бо другий чоловік сильно пиячив, часто знаходила його переписки з іншими жінками але вже через зраду сім\'ю не руйнувала. Проліковували його, та з початком війни він зірвався і почався кошмар. Розлучились після 7 років подружнього життя. Зараз не можу довіряти чоловікам, боюсь когось покохати, бо вже наперед знаю як боляче коли ображають та зраджують. Є чоловік який мені подобається, і я йому теж. Але боюсь прив\'язатись... Мені наче легше коли я сама. Що з цим робити?(

Доброго дня. Зараз ми виїхали з м Покровська до Кривого Рогу. Чоловік пішов на роботу, по договору. Хоче роберт хоче ні. Мене гоне також. Було до 2 класу з донькою вдома, бо були певні проблеми зі здоров\'ям, а бабусь рядом не було. Та планувала у 2019 виходити, але почалося ,то корона, а потім війна. Я сама трішки підробляли ,продавала речі б.у свої, дитини. А якщо щось купляла за чоловіка гроші, то це була їжа, ліки . Одяг і все інше собі,малій, та дещо йому купляла за свої. Бо постійно чула, що я феська, мы так багато тратимо. Хоча на себе я зовсім не тратила, та і на малу старалась зі своїх назбирати. Їжу нам багато привозили мої батьки з села, тому купляла саме необхідне, і всеодно була фінська. Донькі подарунки купувала сама, і те що їй передавали мої батьки , мої бабусі з села. Вона їй завжди передавали грошима , і вона збирала і купувала, що хотіла. Він ні коли не говорив, а давай малій купимо. І взагалі з донькою він ні як. Ось Зараз виїхали , донька вчиться онлайн, тут знімаємо квартиру, онлайн я також питаюсь дещо продавати, оформляю різну допомогу. Після однієї сори, я взагалі в нього не беру гроші, навіть за житло плачу сама. Їжу за свій кошт, і всеодно ,щодня мене дорікаж коли ти підеш на роботу. Я б з задоволенням, та в мене страх залишити доньку одну в чужому місті, саму в квартирі, та щей доволі часто тут також прилітає. Ми тут 1,5 місяці і кожен день я чую, ты коли на роботу. А він купив машину перед тим як ми сюди їхали, тепер обслуговує її, а купив не просто щоб була виїхати, а свою мрію ауді. А говорю донька назбирала на айфон 20000 , на такий який вона хоче, збирала 3 роки. Він кричить ні я проти, донькі 12 років, від папи підтримки зовсім немає, вона гарно навчається, приймає участі в олімпіадах. Та він завжди нею не довольний. Я вже морально устала слухати, про вихід на роботу, я розумію, що треба, я хочу, але зараз я ніяк не готова. Я питалась йому пояснити, за доньку, за обставини.Але це людина, яка має свою точку зору і інших немає. Я говорю, я ж в тебе зовсім ні копійки не прошу, плачу сама за житло , Їжу купую за те що в мене є (сама і пакети ті ношу, і за воду в баклашках ношу, но то ладно він до 18.00 на роботі,мені не тяжко). Мені тяжко, що цього не бачит, зараз у малої конкурс міс осінь в школі, хай і онлайн. Я їй допомогою, допомогаю з гаджетами, коли світла немає. Хоч на вулицю проблемось з нею вдень, бо цілий день в квартирі, а тут нікого не знає. Ще й бать в прифронтовому селі, коли ж змога дозванюються, допомогаю їм через інтернет то мобільний поповнити, то глянути питання з банками, з виплатами.Та це все він не чує, і це не важливо. Головне, щоб я працювала. Але щоб не прибиральниця ні,ні. Ось так .

Ми разом з чоловіком 16 років. Нажаль, я забагато йому розповідала про своє дитинство, бо це були перші мої серйозні стосунки, і у віці 18-19 років я не знала, що треба не все розповідати, щоб побудувати гарні відносини між майбутнім зятем і тещею. Отже він дізнався, що в дитинстві мене мати била, ображала поганими словами, наказувала ігноруванням і мовчанням, змушувала просити вибачення на колінах, гнобила за повноту, через що в мене з 16 років почалася анорексія, яка переросла в булімію, яка продовжується і досі. Також з часом мені довелося зізнатися, що мати примусово мене поклала у психіатричну лікарню, хоча лікарі тоді не виявили ніяких відхилень. Його дуже зачепило, що мої батьки стали колаборантами під час анексії Криму і досі живуть там і співпрацюють з окупантами. Мій батько став там депутатом партії(. Також він не може пробачити, що мати не приїхала до мене після операції, хоча я просила її. Це була операція з гінекології на черевній порожнині, не дуже складна, але місяць після неї я ходила в бандажі і не могла робити домашню роботу. Мати тоді сказала: у тебе є хлопець, хай він тобою займається. Я розумію, що я тоді була уже доросла жінка, так би мовити (24 роки), і могла б обійтись без маминої підтримки. Вона відмовила, це було неприємно. Мене особисто більше зачепило те, що вона з молодшою сестрою через тиждень полетіла в росію, вступати у ВНЗ, в який сестра врешті решт не поступила. Для мене це укріплення зв‘язків з країною-агресором стало більшою зрадою. Чоловік же вважає, що мою сестру люблять більше, ніж мене, а мене кинули напризволяще. Натомість сам чоловік має нарциссичні акцентуаціі особистості, іноді буває агресивний. Я розумію, що обрала його саме тому, що такою була моя матір, і я обрала просто звичну сімейну модель. Зараз чоловік ненавидить її за відсутність емпатії до мене, бо коли в наш будинок стався приліт ракети і ми дивом вижили, матір не проявила емпатії і співчуття. Від жодного члена моєї сім‘ї не можна почути засудження дій росіян, путіна, сестра була тричі заміжня за росіянами і один раз за їхнім військовим, тепер переїхала туди на пмж. Чоловік вважає, що своїми діями батьки бажають мені смерті, і у відповідь він бажає смерті їм. Я не важаю, що він правий, бо мені ніколи не казали, що ненавидять мене, чи вважають за краще, щоб мене не стало. Але і спілкування в мене з родичами майже припинилося. З сестрою з 2022 року, батько взагалі з 2006 року мені рази три подзвонив. Чи правий мій чоловік? Заздалегідь щиро дякую!