Самотерапія ПТСР: чому діти граються у…похорон?

» Війна » Самотерапія ПТСР: чому діти граються у…похорон?

В інтернет-мережі шириться зняте на любительську камеру відео, на якому учні середніх класів однієї з українських шкіл під час перерви дещо дивно граються. Імітують похорон: відспівування та поховання загиблого на війні героя. Все майже по-справжньому: “труна” з кількох складених докупи парт, “батюшка” з кадилом та святою водою у пляшці, “родичі”, "сусіди". Яке життя - такі і ігри, пише хтось у коментарях до відео. Куди дивився класний керівник? - додає вже інший.

Відтворення побаченого або пережитого

Загалом, думки коментаторів розходяться. Одні співчувають дітворі і лають вчителів, які не організовують, як слід, дозвілля підопічних на перерві. Інші звинувачують малих у богохульстві і мають претензії до батьків, які не розповіли своїм чадам, що хороше, а що - погане. Хтось пригадує своє післявоєнне дитинство, коли грали в партизанів. Хтось обмежується вердиктом: “треш!”. І радить зводити малих, доки не пізно, до психолога.

Стає зрозумілим, що випадок дорослої дитячої “гри”, знятий на камеру смартфона, не поодинокий. Діти - перші індикатори того, що відбувається навколо. І питання моралі тут не на першому плані.

Чому ж “актори” (кожен окремо для себе) обрали таку роль? Центральний персонаж сценарію - хлопчик, який, вибачте за образність, “ліг у труну”. Він головний, він у центрі уваги. Напевне, в житті, зокрема й поза межами школи, він або неформальний лідер, або позбавлений уваги взагалі. А так хочеться, щоб про тебе знали, тебе помічали. До речі, дуже сміливий крок, адже не кожен навіть професійний актор здатний зіграти небіжчика в кіно або на сцені. Без сумнівів: яскрава, творча особистість.

Зверніться до психолога безкоштовно з приводу війни або поставте питання на форумі.

Дівчатка, скоріш за все, демонстрували свою сміливість. І красу, і талант, і манікюр, і модний одяг. Так правдоподібно “плакати” на камеру, одночасно оцінюючи атмосферу “в залі”, ще треба зуміти. 

Хлопець, який виконував роль святого отця, періодично заходився на регіт. Людина з почуттям гумору. Такий собі - душа компанії. Але не у той час і не в тому місці…

Окремої уваги заслуговують глядачі, яким було весело. Весело не з сюжету, втіленому і міні-виставі. Весело з однокласників, які так завзято намагались відтворити картинку з нашої з вами буденності і грати по-дорослому.

Були й такі, хто просто стоят та дивився, бо усі стояли та дивилися. І таких, напевне, було з півкласу. 

То що ж відбулося насправді?

Символдрама

А відбувалося те, що діти, підсвідомо, програвали ситуацію, яка в тій чи іншій мірі нанесла кожному з них психотравму. Посттравматичний стресовий розлад! Хтось бачив похоронну процесію на вулиці свого міста чи села, хтось втратив тата чи старшого брата - і переживав похорон на власному досвіді.

Діти сприймають та синтезують горе в межах своїх психічних можливостей. А програвання цієї події саме у ролях дає їм змогу звільнитися від наслідків травми і сприймати удари не так патологічно. Чим не символдрама? Кататимно-імагінативна психотерапія, яку малеча проводить, до речі, сама. Отже, молодці?

Карати не можна жаліти

Що ж робити вчителям, шкільним психологам, батькам? По-перше, ніякого покарання у жодному можливому його прояві. Діти періоду війни взагалі дуже травмовані, а ви, дорослі, хочете ще більше посилити їхній біль. За що? Вони ні в чому не винні.

По-друге, на рівні шкільного компетентного персоналу потрібно провести бесіду, а точніше - діалог, щоб з'ясувати, що “актори” хотіли донести світові (глядачам) своєю імпровізованою виставою, чому вони обрали для вистави саме похорон і як, за яким принципом розподілялись в ній ролі? 

Дітей потрібно вивести на відвертість - і найкращий формат для цього індивідуальна бесіда. За необхідності - бесіда з батьками та у присутності батьків. Важливо, щоб вони розповіли, що їх бентежить у ситуації найбільше: можливо, хтось просто боїться смерті, а хтось переживає біль втрати рідної, близької людини.

Арт-терапія. Намалювати, описати у довільній формі своє майбутнє життя та життя своєї родини після закінчення війни, після перемоги. Талановитих “акторів” потрібно виділити окремо. До речі, чи працює у школі театральний гурток? Такі таланти не можуть і не повинні лишатись нерозкритими.

Опубліковано на сайті 24-10-2024

» Війна » Самотерапія ПТСР: чому діти граються у…похорон?