Життя: гра чи війна?
Життя: війна, гра чи що інше?
Якось на початку березня пішли ми з одним хорошим другом до лісу шукати перші підсніжники (і навіть знайшли), а поки гуляли, балакали про те про се, і несподівано розмова зайшла на гострий кут. Бо почали обговорювати, навіщо потрібні дівчина/хлопець (чоловік/жінка) – окрім того, що само собою зрозуміло. І раптом з’ясувалось, що відповідь залежить від того, яку картинку життя малює собі людина.
От друг цей сказав, що для нього життя – це як війна. І йому треба відповідно «половина» - такий бойовий побратим, який підтримає-підстрахує-відстріляється, витягне, розв’яже, витримає, не зрадить, залишиться до кінця.
«Життя прожити – не поле перейти»…це вже потім мене наздогнала відома приказка, а в момент розмови я відчула категоричну незгоду з його словами, уявивши таке постійне виживання на межі можливого, холод, бруд, голод, руїни, постійну ворожнечу, напругу, страх, лють, недовіру і т.п.
«Війна». Перед свідомістю повстало те, що відбувається у нашій країні та й в багатьох інших місцях, на жаль, просто зараз, і чого дуже хочеться уникнути. Я не хочу війни, я проти. Зупиніть, я вийду… Це те, що відчуваю, коли слухаю новини. Але зараз не про це.
Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.
Моє життя менше і разом з тим набагато більше для мене, ніж те, що відбувається в країні. І воно точно не війна. Я почала озвучувати другу свої протести і з розгону заявила, що для мене життя більше схоже на гру. О, що тут почалося! Так тяжко я давно вже не сперечалась з кимось. Не міг мій співрозмовник прийняти мою точку зору, як і я його. Поки ми схрещували шпаги розумних аргументів, я подумки забавлялась в слова: якщо війна – хто воює? – воїн. Ну, для хлопців типово. Якщо гра – хто бавиться? - дитина… Це усвідомлення було несподіваним. Дитина? Виходить, я ставлюсь до життя як дитина? Про інфантильність мою, чию іншу і взагалі теперішнього люду вже думалось не раз, але ось знову це вилізло, ще з такого боку.
Як виявилось згодом, слово за словом, коли бажання порозумітись перемогло відчуття власної правоти кожного, найбільше у моїй концепції друга насторожувала несерйозність, яка, на його думку, властива грі. І тут я вже точно не згідна. Ігри різні бувають.
Гра, ролі, маски, правила.
Ця тема мені цікава була ще з дитинства мабуть.
Чому люди грають в ігри? Окрім побуту, життя дорослих має купу ігор – спортивних, картярських, комп’ютерних, логічних, квн-них, щодеколишніх, танцювальних, розважальних, еротичних, рольових, бойових.
Що ж має гра? Має якусь тему, сюжет, має правила, часто ще штрафи за порушення, учасників, якісь атрибути.
5 самых горьких сожалений умирающих людей Список наиболее часто выражаемых на смертном одре сожалений. Живете ли вы сегодня так, как действительно хотите? Медсестра Бронни Уэр много лет проработала ухаживая за умирающими людьми и составила список наиболее часто высказываемых сожалений.
Лекарство от нарциссизма «В моем детстве считалось, что быть чувствительной и нежной не хорошо. Эти качества назывались слабостью. Предпочтение отдавалось терпению, умению быть первой, сильной, жесткой. Результат был прежде всего. Чтобы выжить, нужно было отключить ч...
запитати психолога онлайнНавіщо вона? По-моєму, на те, що людині потрібні інші люди для стосунків, для емоцій, для розвитку.
Щодо емоцій, так, ігри в першу чергу асоціюються з чимось приємним, веселим, з радощами, азартом і сміхом. Хоча все-таки не всі. Грайливість не в кожній грі… Емоції ж - завжди. Навіть з тваринами можна бавитись, вони щедрі на емоції.
І ще Правила. Хіба це про несерйозність? У деяких іграх вони прописані до найменших дрібниць. Насправді, правила, з одного боку, допомагають двом (чи декільком) людям знайти спільну мову, домовитись, що вони разом будуть робити. Навіть закони – це ті ж правила. З іншого боку, правила – це така ілюзорна страховка, що рятує від страху втратити контроль. Ілюзорна, бо не всі правил дотримуються. Бо правила постійно змінюються. Бо правила вигадані, і тому умовні.
Мені подобається, щоб вже як домовлятись про щось, то в деталях, і дотримуватись того. Чесна гра. Але я розумію, що це не гарантія. Хотілось би мати гарантії, а нема. Це правда про життя. Діти про це не думають, мабуть )) Їм досить правил на хвилину, на годину. В дорослих більше страху і менше гнучкості. В них контракти, пакти, декларації… А потім бабах – якесь Х…ло зробило як хотіло, всупереч всім. І правила виявились умовними, тобто всі декларації і новоприйняті домовленості. Та знову я про сумне. Просто схоже на те, що війна це теж гра… Не було про що сперечатись із другом…
Недавно я знайшла нове захоплення, це капоейра. Одним боком схоже на спорт чи бойове мистецтво, іншим на ритуальні танці, і ще багато всього там є. Не сподівалась, але те, що відбувається там між двома учасниками, називається ГРА. І вона схожа на саме життя: правила, імпровізація, чесна гра, хитра гра. Радість, небезпека, єднання, протистояння, перетікання, співбуття.
Для мене життя як гра – це про те, що є купа можливостей, і що ми можемо вибирати (а також і мусимо, бо все не обіймеш), що і хто нам більше до вподоби.
Я вірю, що життя – гра, правила якої і гравців, і сам сюжет ми самі вибираємо, зважаючи на те і на тих, що довкола. Я вірю в те, що яку «картинку» ми собі в уяві малюємо, як це називаємо, на те воно і стає схожим.
Опубліковано на сайті 03-04-2016