Діти й інтернет: терези стосунків

залежність інтернет

стаття написана на замовлення видавництва "Грані-Т".

Найперше, що спадає на думку коли бачиш цю пару, - невже й дітей вже затягнуло? Виявляється… ще й як. І не лише підлітків 10-11 чи 13-15 років, а й значно менших. Відверто, від усвідомлення цього факту стає прикро й моторошно, бо в час мого дитинства діти зазвичай ліпили, малювали, ковзались, бавились іграшками, буцалися і билися, читали книги, ходили до школи, ну і, звісно, підглядали один за одним, смикали за волосся, ну й інше, звичне. А тепер… до цього списку, вилучаючи той чи інший елемент, додався ще й інтернет.

Для деяких батьків, дорослих, інтернет є нестерпним, чимось подібним до цукерок при карієсі, доступ до яких варто ще заслужити ідеальною хорошістю. Звісно, можна й зовсім заборонити до певного, визначеного батьками, віку, адже все це робиться з благородною метою – уберегти дитину від шкод, якими заселено інтернет. Проте – чи не схожа така заборона до чудово проілюстрованої Григорієм Остером ситуації

Вредные советы "Руками никогда нигде..."

Автор: Григорий Остер "Руками никогда нигде Не трогай ничего, Не впутывайся ни во что И никуда не лезь. В сторонку молча отойди, Стань скромно в уголке. И тихо стой, не шевелясь, До старости своей. "

Мене, як психолога, практичний досвід консультування орієнтує на інше – ліпше заборон допомагає розуміння, тобто дослідження явища, а що ж, і чому так, щоб кожен, кого цікавить дана тема, міг, для себе особисто, зрозуміти – що робити з усім цим.

читайте также:

Компьютерная зависимость у детей В большей степени компьютерно-зависимыми становятся дети и подростки, имеющие нестабильные и конфликтные семейные или школьные отношения и не приверженные никаким серьезным увлечениям.

Как освободиться от любовной зависимости По статистике, 98% людей склонны создавать зависимые отношения. Как же выйти из этой ловушки?

Насамперед важливо, міркую я, прийняти, що інтернет – це лише певна технологія,  яка сама по собі не є ні шкідливою, ні корисною, такими якостями її наділяє людина, яка нею користується, або яка її використовує у власних цілях.  

Звісно, у інтернеті, як одному з комунікативних просторів є багато всього і корисного і шкідливого, і цікавого і нудного, і привабливого і відштовхуючого, і навіть страшного, тобто все як і в реальному житті, яке за своєю суттю є теж  комунікативним. І якщо про реальне життя у дорослих є ще якісь уявлення, цінності, норми, передовсім, досвід життя у ньому, що допомагає більш-менш успішно їм самим жити, то як бути з цим інтернетом? Отут деякі дорослі можуть відчувати свою безпорадність, бо для них це нове явище є невідомим і  породжує закономірні страхи.    

Давайте розглянемо деякі з них.

  1. В інтернеті практично відсутня цензура, розмиті межі пристойного і непристойного, культурного і безкультурного, дозволеного для певного віку і табуйованого. Будь якого віку користувач може зайти на будь який сайт (як джерело інформації).  І якщо, навіть дорослий часто густо маючи вже стійку ціннісну систему розуміння де «правда-брехня», «корисно-шкідливо», може схибити, а то дитина, цінності та психіка якої тільки формуються. Як  бути? Як зрозуміти і відчути, що за тим чи іншим посиланням, дописом ховається? І як тут уникнути параноїдності (над-підозріливість), або ж наївності (довірливість) до всього написаного чи зображуваного?  Тут є вже відомий Вам прийом – пояснювати, показувати, розповідати, уточнювати, запитувати, цікавитись і припускати хибність побаченого. Можливо, як варіант, «серфінгувати» (surf the net – англ. переходити зі сторінки на сторінку) разом з дитиною, роз’яснювати що то є, як то розуміти. Це щось подібне до того, як ви проводите час в реальному житті, коли на власному прикладі допомагаєте призвичаїтись до реальності, даєте змогу дитині зрозуміти де є мудро, а де – дурість, вчите власним прикладом шкодувати з помилок і радіти з досягнень.
  2. Часто інтернет є варіантом домашніх розваг та інструментом задоволення інтелектуальних потреб. Дитина чемна, тиха, чиста, доглянута, сидить собі з пристроєм доступу вдома, щось там дивиться чи читає – наче все ідеально добре. Чи так то однозначно? З однієї сторони – так, де ще так швидко знайдеш інформацію про все завгодно, з урахуванням віку і навіть статі, а багатомовне спілкування з однолітками з далеких і близьких країн, можна сказати ззовні,   дуже привабливо виглядає, – особливо в контексті доступного й легкого розширення комунікативних навичок дитини. Проте, не випадково я зазначила – ззовні. Бо варто розуміти й інші, видимі чи ледь вловимі, а то навіть, приховані пласти цього віртуального спілкування. І то не лише малорухливий спосіб життя, що впливає на поставу, викликає хвороби сідниць, хребта та очей, надлишкову вагу, але і слабка розвиненість тих же самих комунікативних здібностей, затримка досвіду формування тривалих дружніх чи приятельських стосунків з однолітками. Часто дитина, яка занурена в активне інтернет життя, соромиться і відчуває стрес коли спілкується у реальності. Стосунки в мережі дистанційовані, подібні до «швидкої їжі». До певної міри таке спілкування є безпечними, бо може обмежуватися формальним знайомством, обміном інформацією і все, швидко і необтяжливо, і… порожньо. Тобто то є комунікація, коли інший, співбесідник, невідомий як реальна людина, і може видавати себе за іншого, або ж навпаки на неї переноситься те, що для неї не характерно. Натомість віртуальність не формує того повноцінного досвіду спілкування який є доступний у реальному – де переважає візуальне, чуттєве сприймання і співпереживання, коли є як логічна фіксація, так і емоції від спільного чи відмінного, іншими словами, реальне здорове спілкування передбачає все доступне багатство почуттів.     Якщо ж ваша дитина не обмежується віртуальним, а й спілкується з друзями чи приятелями в реальності, проводить час за фізичними та творчими активностями, ваша родина разом проводить вільний час, а у вас є з дитиною довірливі стосунки, які допомагають дитині розуміти, що люди різні: і добрі і злі, навіть одна й таж може бути в один час брехливою, а в інший – чесною, – то дарма хвилюватись. Інтернет стає звичним і необхідним елементом сучасного життя (як колись листи, телебачення, книги, мобільні телефони тощо) і його можливості варто використовувати.
  3. Зазвичай батькам, а це і зрозуміло, хочеться застерегти своїх дітей від усіх труднощів реальності: від хвороб, шахраїв, злих дітей та чужих дорослих. Вони з усіх сил оберігають і опікуються своїми дітьми, створюють комфорт, прагнуть задовольняти всі її матеріальні запити і вчать дитину тому, що довіряти можна тільки рідним. Поряд з перевагами такої опіки в молодшому віці, вона може мати й небезпечні наслідки, – дитина виявляється мало пристосованою, навіть, залежною від дорослих. Через інтернет, мережеві ігри така дитина може тікати від реальності. Віртуальна реальність стає єдиним місцем де дитина почуває себе незалежною. Проте ця незалежність є парадоксальною, бо фактично по суті теж є залежністю, але вже від інтернету.   Чи хочете ви, як батьки щоби ваша рідна дитина відчувала себе залежною – я переконана, більшість відповість що ні. Звісно, десь страшним і непередбачуваним є реальний світ, проте значно гірше коли дитина виявляється неспроможною в реальності себе захистити. Тут варто і не перегнути палку з ранньою самостійністю, непосильними випробуваннями на зрілість. Якщо дитина не справляється сама, просить Вас про допомогу, яку ви ж у змозі  дати, то може це і є час для такої підтримки? Тої підтримки, яка в подальшому сприятиме розвитку дитиною власних здібностей, дасть змогу формувати свій власний життєвий простір, в якому – розкриваючись, дитина буде відчувати себе щасливою. 
  4. Інтернет приваблює дитину чи підлітка практично необмеженими можливостями виражати себе, показувати і розказувати про свої досягнення, свої думки, переживання, ідеї, знайти людей з подібними зацікавлення, або ж побачити і прочитати про іншого, допустити відмінність іншої людини. Натомість для багатьох батьків іноді є заскладним – яким чином пояснити дитині, що процес самовираження в інтернеті – це і цікаво, і розвиває, але може бути й небезпечно. Приватна інформація про членів родини та і  саму дитину може бути використана шахраями. Варто допомогти дитині усвідомити, що ніхто, як в мережі, так і в реальності не має знати конфіденційну інформацію без відома дорослих. Цьому усвідомленню добре допомагають обговорення дитячих думок та почуттів, яке варто будувати так, щоб воно було ненав’язливим, дотепним та відвертим і зі сторони дорослого теж. Довіра батьків і їхня участь в житті дитини закладає гарний ґрунт для безпечного спілкування дитини в інтернеті, отримання нових знань та позитивних емоцій, пізнання інших та самопізнання.

Готуючи цей матеріал я звернулась до колеги, дитячого психотерапевта, - (знаєте інколи цікаво і корисно погомоніти з колегами, дізнатись їхнє бачення того, про що розмірковую). На мою радість, все, про що я вище написала відгукнулось і у неї.  Насамкінець розмови колега сказала цінну, як на мене, фразу, яку я і процитую отут: «Питання з дитячою інтернет-залежності є найчастіше лише видимими проявами тих труднощів, які торкаються батьківсько-дитячих чи стосунків всередині подружжя» Саме їх вирішення дає змогу позбавитись від інтернет-залежності. Чого і вам бажаю!    

Г.Циганенко

психолог
добавить психолога в избранные

комментарий
  понравилась публикация?  

Бесплатная рассылка интересностей!

 
статья по психологии psihologiya-addiktsyi Наркоманія сьогодні: хто кого?

Наркоман не може «зцілитися», просто припинивши вживання. Необхідно навчитися відчувати, розуміти і приймати себе...

статья по психологии psihologiya-addiktsyi Психология трудоголизма. Что делать, если муж и отец – трудоголик?

Трудоголизм поощряется обществом как признак успешности. Мужчина зарабатывает деньги, чтобы обеспечивать жену и детей всем необходимым, и проводит много времени на работе. Но тем самым он лишает себя семьи.

Все публикации раздела Зависимости, аддикции >>

 
Комментарии к "Діти й інтернет: терези стосунків"

ещё нет комментариев...


Чтобы прокомментировать, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
qr