Скачки настрою. Кожен тиждень сльози, дуже часте відчуття тривоги...і все після того як я поступила в університет

Добрий день. Якщо можна через цей лист хоч трохи мені щось порадити, то дуже прошу це зробити, бо відчуваю, що йду кудись не туди, хоча намагаюся це сама подолати.
Вже півтора роки начаюся в унівеситеті в іншому місті, хоча на вихідні приїзджаю додому. Вчуся на спеціальність не зовсім ту на яку розраховувала, а все це вийшло через плутаницю під час заповнення документів на вступ, хоча сама спеціальність мені була досить цікавою і до цього(соціологія), але мріяла я зовсім про інше, і заради соціальної роботи я змінила професію(перед цим успішно закінчила коледж за спеціальністю - бух.облік), вивчила предмети до яких раніше не мала в школі ніяких здібностей, для того щоб добре здати ЗНО, і чесно кажучи, цей рік підготовки був прекрасний - я розуміла куди йду, мені подобалося навчатися, крім цього мала багато захоплень, все хотілося робити, друзі. Але після вступу...все кардинально змінилося, радості від навчання взагалі ніякої, хоча вчуся добре. Захоплення зникли, хоча намагаюся себе до них повернути, та марно, оточуючі і близько не такі як в коледжі(розумію, що це залежить від мого сприймання). Велика проблема в тому, що в цьому місті нема людей, крім одної подруги в яких би я відчувала підтримку(не в прямому сенсі, а просто розуміння того, що така людина є), рідну душу. Кожен день зводиться до університету-квартири.
Відчуваю себе нікчемною, гіршою за всіх і вся, не знаю ні чого хочу, і сил не залишається на те що на даний момент треба, а це треба тримає і давить на мене в голові вже з першого семестру, а так хочеться до рідних, займатися улюбленими справами, гуляти по рідному місту.
Взагалі я досить сором`язлива людина, але вміру, та зараз відчуваю, що розвчилася висловлювати свої думки, що мене дуже лякає, коли хочу щось сказати задихаюся, червонію, можу забути слова.