У Психолога
Авторизація
Запам'ятати на місяць
Реєстрація Забули пароль?


Всё задолбало, запуталась во всём, не знаю кто я и чего хочу

У Психолога » Вопрос психологу онлайн (бесплатно) » Всё задолбало, запуталась во всём, не знаю кто я и чего хочу
Всего настолько много, что я не знаю с чего начать.
Я всегда знала, что немного отличаюсь от других, немного другое мышление, что приводит к спорам с подругами, одноклассниками, близкими. Иногда, мне пофиг, но это бывает редко, зачастую меня это добивает, что меня никто не понимает.
Я не знаю чего я хочу, я путаюсь в своих высказываниях, чувствую себя глупой и не способной поддержать разговор, а если и он продолжается, то мне страшно, мол я говорю что-то не так, виновна в тупике. Недавно близкий друг сказал, что я нравлюсь такой какая я есть и я хочу продолжать ему нравиться, но и хочу нравиться другим и себе. У меня самая обычная фигура, но я хочу скинуть вес, но и хочу оставаться такой, да и в то же время хочу продолжать качаться в зале и просто не понимаю, что хочу, в чем есть я.
В любом деле, суждении у меня больше двух взглядов на это и я не знаю, что навязано другими, что - интернетом, а что - моё мнение.
Последнее время мне немного хуже, я знаю, что нужно немного больше пофигизма, это один из ключей к одной из проблем, но я не знаю как относиться более холодно ко всему. Даже сегодня: я не пойму, почему каждый раз пытаюсь организовать что-то, сделать как лучше, но потом всем, как всегда, это не нравится и я остаюсь с чувством вины за плохую организацию.
Также мне делают хуже *выяснения отношений* моих родителей, я знаю,что это необходимо, но я не могу, меня это очень огорчает, что они друг друга не понимают.
Я боюсь быть похожей на кого-то из них: быть как мама или как папа, оба варианта меня пугают, я очень не хочу унаследовать их черты характера.
Также я ненавижу свои эмоции, когда с кем-то ссорюсь. Я становлюсь более агрессивной и я не хочу этого, не хочу быть похожей на животное, после ссоры меня трясет и сердце сучит как бешеное.
Ещё я боюсь остальных подростков, которые не являются моими давними друзьями. При их виде у меня начинается паника, потеют руки и я сама. Особенно я могу пройти возле них и посмотреть *как на говно*, но, на самом деле, мне уже становится плохо.
Для прикола, я проходила какие-то тесты в Интернете, большинство из них говорили про депрессию и про консультацию у специалиста, но почему-то я боюсь.
Мне нет с кем об этом говорить, ведь я не хочу загружать кого-то своими проблемами, а мама тем более начнёт паниковать, да и мысли все мешаются, поэтому самый оптимальный вариант - писать куда-то, ведь я могу вспомнить что-то и дописать.
Вопрос от: ; Возраст: 15

14-05-2020 14:26:36Дополнение от автора
Также мне грустно из-за того, что я живу в пгт и тут абсолютно ничего нет, людей, которых я могу назвать друзьями - 5, новые знакомства - только в Интернете. Атмосфера, будто никого и ничего больше нет. Ничего интересного.
Я боюсь не успеть, не знаю, что, но боюсь. Не успеть посмотреть много фильмов, почитать, повеселиться, найти друзей, найти вторую половинку и всё.
Я боюсь входить в отношения. Мне кажется, я привяжусь, а всё равно, это закончится, ведь первый партнёр никогда не бывает последним, и тогда я буду страдать, зная, что это нормально, но это будет ранить.
Только что, один мой знакомый сказал, что мои проблемы херня, это она из причин почему я их скрываю и не хочу о них говорить. Я не знаю настоящие ли это проблемы, может я напрасно ночью не знаю, что делать с тревогой.
Я не уверена во всём, абсолютно во всём.
Вроде бы, это всё, но, скорее всего, я потом вспомню ещё что-то.
Я просто не знаю
Ничего не знаю
Меня это бесит

14-05-2020 14:44:47Дополнение от автора
Также, прочитав один вопрос, я вспомнила, что меня очень тревожит всё, что происходит в мире. Глобальное потепление, корона-вирус, всякие экологические и глобвльные проблемы заставляют меня чувствовать тревогу и панику. Это немного относится до того, что я боюсь не успеть. Мне страшно, что с моими близкими может что-то произойти, со мной, с планетой..


психолог онлайн
цитата:

Только что, один мой знакомый сказал, что мои проблемы херня, это она из причин почему я их скрываю и не хочу о них говорить. Я не знаю настоящие ли это проблемы, может я напрасно ночью не знаю, что делать с тревогой.

Якщо Вас це вже хвилює і заважає Вам відчувати себе щасливою, то це проблема і її важливість обезцінювати не варто.
цитата:

Мне нет с кем об этом говорить, ведь я не хочу загружать кого-то своими проблемами, а мама тем более начнёт паниковать, да и мысли все мешаются, поэтому самый оптимальный вариант - писать куда-то, ведь я могу вспомнить что-то и дописать.

А Ви пробували звернутися до шкільного психолога? Або попросити у мами про фінансову підтримку для походу до індивідуального психолога? Чому Ви вважаєте, що Ви лише "будете загружати" своїми проблемами інших? Ви цінна і Ви маєте право на підтримку як і будь-яка людина. Крім цього, Ви неповнолітня, тому батьки несуть відповідальність за Ваше психічне і соматичне здоров'я (вони більше засмутяться, якщо Ви їм не розкажите, що у Вас є труднощі, а потім це "вспливе"). Так, у більшості людей плутаються думки, проте одним із завдань психолога є коригування розмови за допомогою уточнюючих запитань, тому Вам за це хвилюватися не варто.
цитата:

Глобальное потепление, корона-вирус, всякие экологические и глобвльные проблемы заставляют меня чувствовать тревогу и панику. Это немного относится до того, что я боюсь не успеть. Мне страшно, что с моими близкими может что-то произойти, со мной, с планетой..

Скажіть, будь ласка, коли саме Ви помітили у себе виникнення цієї тривожності? Після початку пандемії? Чи сталися у вашій сім'ї чи з Вами, за це час якісь стресові події чи кардинальні зміни? Які у Вас стосунки із батьками?
цитата:

Я всегда знала, что немного отличаюсь от других, немного другое мышление, что приводит к спорам с подругами, одноклассниками, близкими. Иногда, мне пофиг, но это бывает редко, зачастую меня это добивает, что меня никто не понимает.

В чому саме проявляється Ваше "відмінне мислення"?
цитата:

Недавно близкий друг сказал, что я нравлюсь такой какая я есть и я хочу продолжать ему нравиться, но и хочу нравиться другим и себе. У меня самая обычная фигура, но я хочу скинуть вес, но и хочу оставаться такой...

Ви не подобаєтеся собі? Чи Ви хочете подобатися якійсь конкретній людині?
цитата:

Также мне делают хуже *выяснения отношений* моих родителей, я знаю,что это необходимо, но я не могу, меня это очень огорчает, что они друг друга не понимают.

У Ваших батьків проблеми у стосунках? Як у них відбувається "вияснення відносин"? Коли Ви помітили, що у них змінилися стосунки? Чи Ви їм відкрито казали, що Вас дуже хвилюють їхні стосунки? Особисто Ви вмішуєтеся у їхні сварки?
цитата:

Последнее время мне немного хуже, я знаю, что нужно немного больше пофигизма, это один из ключей к одной из проблем, но я не знаю как относиться более холодно ко всему. Даже сегодня: я не пойму, почему каждый раз пытаюсь организовать что-то, сделать как лучше, но потом всем, как всегда, это не нравится и я остаюсь с чувством вины за плохую организацию.

Звідки Ви взяли таку думку, що "пофігізм" - це добре (можливо від того друга)? Коли Ви визнаєте важливість якоїсь проблеми чи справи і вклаєте у неї свої зусилля, то це вже 50 % успіху. Щодо організації якихось подій: Ви молодчинка, що є настільки ініціативною, проте, можливо, Ви не отримуєте позитивного зворотнього зв'язку від інших через те, що Ви не питаєте їх чого вони хочуть, а берете всю ініціативу у свої руки? Або у Вас настільки великі вимоги до себе та своєї діяльності, що Ви вимагаєте це і від інших, а люди це відчувають і гніваються (тоді виходить наступний сценарій - Ви "звалюєте на себе" майже всі обов'язки (адже лише Ви здатні зробити це "досконало") і звсіно, Ви все не встигаєте тому, що у Вас просто не вистачає ресурсів)?
цитата:

Я боюсь быть похожей на кого-то из них: быть как мама или как папа, оба варианта меня пугают, я очень не хочу унаследовать их черты характера.

Які саме риси характеру Ви боїтеся від них унаслідувати і чому?
цитата:

Также я ненавижу свои эмоции, когда с кем-то ссорюсь. Я становлюсь более агрессивной и я не хочу этого, не хочу быть похожей на животное...

Ви людина, і, як кожній людині, Вам властиві емоції та почуття. Найгірше - це їх заперечувати та придушувати тому, що вони накопичуються, а потім відбувається "вибух" або невроз чи психосоматика. На скільки я зрозуміли, Ви не приймаєте свій гнів. Скажіть, будь ласка, хтось із батьків Вас осуджував в дитинстві, коли Ви гнівалися? Або можливо це риса характеру, яка властива комусь із Ваших батьків, за які його (її) критикує інший партнер? З ким Ви найчастіше сваритеся, що у Вас виникає інтенсивний гнів? Насправді, гнів нам дала природа не просто так, адже він еволюційно допомагає нам відстоювати свої кордони та вирішувати руднощі. головне - вміти його виражати конструктивно та зрозуміти, в чому причина його виникнення.

👍 рекоммендовать:


психолог онлайн
цитата:

Ещё я боюсь остальных подростков, которые не являются моими давними друзьями. При их виде у меня начинается паника, потеют руки и я сама. Особенно я могу пройти возле них и посмотреть *как на говно*, но, на самом деле, мне уже становится плохо.

Скажіть, будь ласка, чого саме Ви боїтеся збоку незнайомих підлітків (опишіть Ваші фантазії - якісь конкретні дії)? Чи були у Вашому житті випадки, коли однолітки Вас ображали, принижували чи булерили? Чи можете Ви пригадати серед свого оточення особу, яка також використовує стратегію *дивитися на інших як на гівно*?
цитата:

Для прикола, я проходила какие-то тесты в Интернете, большинство из них говорили про депрессию и про консультацию у специалиста, но почему-то я боюсь.

По перше, тести в інтернеті є ненадійним джерелом інформації. По друге, в чому я погоджуюся з інтернетом, так це в тому, що Вам варто сходити до психолога (адже помітно як Вам зараз важко + криза підліткового віку - становлення Вашої ідентичності, виникнення запитання "Хто я?", зміна Вашого емоційного фону викликана пубертатом, поява конфліктів із батьками через початок сепарації тощо).
цитата:

Также мне грустно из-за того, что я живу в пгт и тут абсолютно ничего нет, людей, которых я могу назвать друзьями - 5, новые знакомства - только в Интернете. Атмосфера, будто никого и ничего больше нет. Ничего интересного.
Я боюсь не успеть, не знаю, что, но боюсь. Не успеть посмотреть много фильмов, почитать, повеселиться, найти друзей, найти вторую половинку и всё.
Я боюсь входить в отношения. Мне кажется, я привяжусь, а всё равно, это закончится, ведь первый партнёр никогда не бывает последним, и тогда я буду страдать, зная, что это нормально, но это будет ранить.

А чому Ви вважаєте, що 5 друзів - це мало (особисто я вважаю, що це адекватна кількість)? Можливо Ви боїтеся, що "Ваша молодість пройде", а Ви не насолоджуєтеся її принадами на всі 100%? А особисто Ви б хотіли будувати стосунки? І звідки у Вас таке переконання, що перші стосунки є не останніми (можливо це негативний досвід Ваших друзів чи батьків)? Які у Вас стосунки із татом?

Що я можу сказати: Ви зараз у підлітковому віці і це природньо, що Ви починаєте рефлексувати, намагаєтеся зрозуміти "Хто Ви" і яке місце займаєте в соціумі. Так само Ви починаєте думати за майбутнє, яке є наперед невизначеним і Вас це лякає. Крім цього, ситуація загострилася через коронавірус, проблеми у стосунках Ваших батьків, афективнісю підліткового віку. Я б Вам однозначно рекомендувала звернутися на індивідуальне консультування до шкільного психолога або індивідуального психолога, щоб він Вас зміг психологічно підтримати та допомогти Вам у процесі самопізнання.


👍 рекоммендовать:

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Психологічний аналіз творів
Спершу скажи НІ
книгаСпершу скажи НІ теми: вибір самореализация мотивация
Загублена (2014)
фільмЗагублена (2014) теми: поведінка нарушение идентичности социопат
Пребудь со мной
книгаПребудь со мной теми: травма утрата ПТСР
qr