Павел Леонидович 2 години тому: 
Хочу умереть не получаю радости жызни селфкарм
»
Вопрос психологу онлайн (бесплатно)
»
Хочу умереть не получаю радости жызни селфкарм
| Виталия Юрьевна Мельник (Харьков 22-09-2020 19:37:28 |
Добрый вечер.
Судя по тяжести вашего эмоционального состояния, Вам нужна индивидуальная помощь психолога, возможно в тандеме с психиатром. У вас есть возможность обратиться к специалисту лично? Скажите, как вы видите помощь психологов в рамках данного форума? Какой у вас вопрос, вы не уточнили? 
|
| Ольга Владимировна Головченко (Днепр) 22-09-2020 19:55:15 |
|
А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?
| 22-09-2020 20:19:35Дополнение от автора |
| Спасибо за ответ. Я хочу понять как мне справится и избавится от такого состояния. Когда то у меня били цели мечти я обожнювала своє життя но сейчас я ничего не чуствую, хоча нет меня наверно даже бесит все єто. Меня начало пугать то что раньше я могла немного его контролювать, а сейчас мне очень трудно. Оно начало контролювать мою жизнь мне кажется что однажди я просто не смогу уже подняться с кровати. Мне то насрать поднимусь я или нет, но у меня есть люди которим не насрать. И что я им скажу? И как оно отразиться на них ,какой пример я подам своему брату и сестре, А мама она ведь будеть винить себя? Но вони не зможуть тримати мене вічно. Я понимаю что мне нужно обратиться за помощью, мне нужно было это сделать давно. Но я не могу, сейчас просто не могу. Как я должна це сказать мам мне плохо мне нужна помощь я хочу умереть я устала не чуствую радости жизни. А она что скажет ти все собі вигадала це все твої інтернети це не проблеми. Но если раньше я могла справляться то сейчас я уже на грани. Я так устала од не понимание откуда взялось це состояние? Почему, и как мне вернуть нормальное состояние? |
| Виталия Юрьевна Мельник (Харьков 22-09-2020 20:39:14 |
Звідки ви знаєте відповідь мами? Ви вже їй казали щось подібне?
цитата:
Как я должна це сказать мам мне плохо мне нужна помощь я хочу умереть я устала не чуствую радости жизни. А она что скажет ти все собі вигадала це все твої інтернети це не проблеми. Звісно чути мамі це бути нелегко, тому вона й може знецінити ваші переживання, але ви скажіть ще раз, і про те, що вам потрібна допомога спеціаліста. Чому з вами це відбувається? Всі відповіді у вас. Коли це почалося? Чим ви займаєтесь? Які стосунки з батьками /друзями /можливо кохання... Це кропітка робота не одного разу.
|
| 22-09-2020 20:40:20Дополнение от автора |
|
Добрый вечер! Родители ничего не знают, отношение наверно нормальные мама только знает что в 14 лет я голодала по 3 дня визивала рвоту думала что я жирная и т.д. За помощью я не обращалась. Когда я сказала что у меня когда то было такое состояние мама сказала шо я просто сама себе все придумала и она просто стала контролювать ем я или нет. Она не понимает что проблема в голове, моя мама хороша просто ми різні. Сейчас проблем с принятием свого тела нету, мне нужно просто избавиться од етого состояния я питалась сама но в мене не виходить. Такшо тепер (через те що я це писала) я зрозуміла що мені потрібно робити. Моя ціль протриматись до того часу поки я не зможу обратиться за допомогою) Протриматись то я протримаюсь но важніше заставити себе вставати з ліжка і робити свої справи. Но дякую за цю мини переписку я хоть тепер знаю свій приблизний план дій. Осталось тільки заставити себе виконати його, дякую і вибачте за те що потривожила |
| 22-09-2020 22:06:00Дополнение от автора |
| Дякую за відповідь. Це все почалося з лютого цього року. І ніби не звідки в січні я ще відвувала себе прекрасно, я повню був такий день коли я даже плакала від щастя я можу сказати прям світилася щастям. Хоча напевно не не звідки я почала відчувати провину за те що стала менше робити справ ніж раніше. Потім я така а зачем я взагалі їх роблю. Потім втратила інтерес а потім мене бісило те що я мало що роблю і шо я така лінива задніца. І це все відчуття провини якось росло і росло і я перестала кайфувать від всього що зі мною відбувається, в мене все падало з рук і я почала себе ще більше винити. Якщо раніше я могла намалювати 3 малюнка в день то зараз дайте один осилити. Я почала швидко втомлюватись, а потім і почала прокидатись втомленою. Потім був період коли я вже і не чуствувала вини коли я нічого не відчувала я чуствувала себе роботом це було жахливо мені казалось що я доживаю свої останні дні життя. Мені почало казатись що я засну зараз і вже не проснусь і через це я написала прощальний лист для близьких. Но спустя тиждень такого стану я вже благала заснуть і не проснуться. А потім почався той період коли я маю включаться я маю як раніше просто своєю енергією робити багато справ. І я себе заставляла но нічого не виходило все падало і падало. Разом з цим я не могла розібраться зі своїми чуствами до одного парня і через цю неопродельоность я його подкалювала я робила вигляд тіпа ти мені не нужен да ти чмо. Наверно боялась шо я йому не нужна не цікава він на ді мною сміяться, хоча вів він себе адекватно. І коли я вже приняла той факт шо походу влюбилась, я вже все спортила но така думаю а фігня ще буде куча парней. Но обстоятельсва такі шо нам треба бачитися буквально кожен день. Ну а потом всі мої опосанія подтвердились, раньше це були просто опосанія шо я його раздражаю а потом вони підтвердились. І я почала вести себе ще більш мразотно. Я не хотіла нападати я просто чуствувала що на мене нападають мене питаються задіть а я не позволю себе задівати такщо я захіщалась. Разом з цим в моїй голові кожен день думка вот би в мене остановилось серце і я померла. + я приняла шо я влюбилась а потом поняла шо ще це безответно+ через такі резкі зміни в характері я начала бісить і своїх подруг+ чуство вини яке вже стало просто огромним. І в мене є така риса характеру шо мені важко приймати емоції і показувати їх. І для мене саме гірше в житті це заплакать перед кимось ну це просто гірше шо я можу зробити. І я не можу розказати свої проблеми своїм подругам для мене це тоже прояв слабості. А я не можу позволить собі бути слабой я всегда маю бути сильна. Якби дермово мені не було - в мене все добре. І от якось це все перемішалось і вийшов ужасний коктель шо останні тижні чуствую себе в вакуумі якого здавлюють і здавлюють . І я почалам якось заглушувати своє оце давленія чи пустоту чимось , спочатку це була стервозна поведінка потом алкоголь а потом селфкарм. Мені не сподобалось що від алкоголю я стаю більш чутливою і даже розплакалась такшо я згадала як я різала собі пальці в 14 15к оли думала шо я страшна і хоть тоді я дала собі клятву шо більше ні одного порізу я не зроблю спеціально. Через це я довго відтягувала цей спосіб. Но коли зробила свій перший надріз після перерви я вже не змогла остановиться. Но мене це напрягає бо це вже увійло впривичку, і шо саме напряжне в впривичку від якої я не хочу ізбавлятись. Я вже шось багато написала , дякую вам за переписку. І надобраніч |
| Виталия Юрьевна Мельник (Харьков 22-09-2020 22:35:12 |
Дякую вам за те, що ви змогли надати форму вашій історії, викласти її тут.
Я і здивована об'ємом, і в той же час відчуваю щось на кшталт радості,чи визволення. Я багато в чому вас розумію, наприклад "необхідність бути сильною". Я сама колись була навчена дорослими "не эмоционировать". А тепер вже чотири роки вчуся бути живою та чуттєвою. Не стидатися своїх сліз, а плакати щиро (щоправда в надійних місцях). Я не знаю, що для вас - бути сильною, а для мене це про хибний шлях, з якого я зійшла з початком власної терапії. Надобраніч.
|
| Оксана Станиславовна Лысенко (Киев) 23-09-2020 12:09:50 |
Здраствуйте!
Ваша ситуация действительно не простая, и Вы молодец, что нашли в себе силы обратиться за помощью. То, что Вы чувствуете имеет накопительный эффект и нужно время для того, чтобы разобраться с этим и научиться контролировать такие срывы. Буду откровенна, это не вопрос одной консультации или разговора, возможно Вам понадобятся годы работы со специалистом. С чего Вам нужно начать сейчас? Найдите контакты службы психологической поддержки в Вашем городе или обратитесь к психиатру по месту Вашей регистрации. Это минимум, с которого Вам нужно начать. В дальнейшем обязательна личная терапия. То, что Вы переживаете обусловлено в первую очередь Вашей личной историей, не возможность проявлять свои чувства, делиться ими в кругу семьи, быть понятыми и получать поддержку в трудных ситуациях - отразились таким образом на Вашей психике. Научиться доверять, принять себя и свои чувства, различать "первые признаки" ухудшения и принимать для этого адекватные меры - это все Вам даст личная терапия и наблюдения у психиатра. Вы больше узнаете о своем состоянии и научитесь с ним справляться. Но первоначально психиатр должен поставить Вам диагноз и назначить медикаментозное лечение - это первый шаг к решению Вашей проблемы. Помните, что если не в семье, то хотя бы здесь Вы всегда можете получить поддержку.
|
Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
 |
|
Наші психологи
