Question

01-07-2025

Коли я думаю про те, як би краще мені про це розповісти, я не можу дійти згоди сама з собою. З одного боку у мене нормальна родина, у мене було все в дитинстві і зараз, мене ніколи не били в дитинстві, залюблювали. У мене не родина алкозалежних, чи наркоманів, не соціально деградована (якщо це адекватна назва для цього).
Єдиний тиск з дитинства, який я памʼятаю, це навчання і оцінки. У мене був дуже тривожний стан під час середньої школи, бо не завжди вдавалося вчитися на відмінно. У мене клас був трішки ворожий, хоча ми всі роки разом вчилися, могли поспілкуватися, але це не викреслювало тебе з списку потенційних жертв булінгу. Після того як моя шкільна подруга переїхала за кордон, я залишися без друзів в школі і приблизно в той час почали мене однокласники булити. Оцінки зʼїхали, сиділа я сама. І через це дома були скандали. Мама завжди кричала, що оцінки треба виправити, щоб я завтра ж сіла з кимось за парту, щоб вчителі не думали, що я відлюдниця. Я її не слухала) Мені було дуже важко морально, я ненавиділа школу, але мама і слухати про це не хотіла. Вона казала завжди, що в неї є робота і домашні проблеми, щоб перейматися ще й моїми вигаданими. У мене підлітковий вік не відзначився бажанням змінити зовнішність, у мене був внутрішній бунт. Я почала гостро відчувати несправедливість вдома. Особливо від маминих родичів, коли вони приїжджали і могли «в жарт» обізвати мене. Через це я почувалася дуже тупою, але мама забороняла їм протистояти, казала завжди «Я не хочу скандалу, тому мовчи». І так було дуже багато разів. Тобто хтось, навіть якщо це родичі, важливіші їй за мене. Логічно, що у мене зʼявилося багато комплексів.
У нас в той період було дуже багато сварок, подекуди диких, коли мама говорила дуже божевільні речі. Що мені лишалося робити як просто плакати в своїй кімнаті і боятися вийти? Період з 12-16 років у мене це період страху маминого гніву. У мене досі? коли вона сумна або зла, все в животі стискається, ніби на діарею.
Пізніше у нас були скандали, через те, що я хотіла навчатися за 500 кілометрів від дому, тому що хотіла побачити щось нове. Мама не хотіла (родичі теж), їхніми аргументами було: та ти ж там нікого не знаєш, ти така скромненька у тебе там не буде друзів, ти там нікому не потрібна, у гуртожитку дівчата тебе принижуватимуть, бо ти першокурсниця. Я їх не слухала, і зрештою мама відступила, але за краще вирішила мені зняти квартиру.

Вибачте, що так багато. Я продовжу нижче, бо це не все, на жаль

Питання від: Інга; Вік: 21

подобається запитання?

01-07-2025 21:40:28Доповнення від автора

Хочете прикол? Друзів я там так і не знайшла. В перший же день я була дуже перенавантажена емоційно: нові люди, нове місто, навчання. Я пожалілася мамі і хотіла підтримки, і це вилилося в скандал: я казала що тобі там буде погано чого ти мене не слухала? Вже зібрала речі і додому ВЖЕ.
Потім я була дуже невпевнена весь тиждень.
На другому курсі було онлайн навчання. Тоді почалися побої. Дуже дивно це, адже люди від яких ти хочеш, щоб тебе пригорнули й обійняли, коли тобі погано, тебе бʼють. А потім заперечують це.
Ніколи не розуміла дій свого тата. Він мені здавався завжди урівноваженим, підтримував мене у всьому, навідміну від мами. А тут почав бити разом з мамою, одночасно. І найдивнішим було те, що коли він розмовляв тільки зі мною, він погоджувався і засуджував те саме, що і я. Коли ж йому мама жалілася, він перемикався на її бік і лупив мене.
У мене був шок і заціпеніння. Я тоді втекла до бабусі і вона мене пожаліла.
Зауважу, кожна така ситуація ставалася після суперечок. Наприклад: я зробила мамі зауваження, бо вона продавцю консультанту сказала «Ай, то такий покупець. Вона сама не знає, що хоче, а іншим мороче голову». Мене це зачепило і я без крику сказала так не говорити з чужими людьми про мене. Висновок, мене знову побили. Але дуже смішна ситуація була під час цього: тато бʼє, а мама каже «Тільки не в живіт, вона ж дівчинка». Супер.
Тоді я знов побігла до бабусі. Вдома був і дідусь. Мама моя копія дідуся, тому він сказав мені заспокоїтись і піти спати, бо у нього немає часу на ці проблеми. А бабуся сказала «Ну якщо вони кожного разу таке роблять, то може задумайся і змінися». Ні) змінюватися я не буду.
Ну і так з ситуацій було трохи.
Найбільше мене вражають стосунки моєї мами з іншими членами родини. Вона стверджує що «вона нормальна», а я «дурна, бо не можу сидіти і не висовуватись». Але у мене є співчуття до інших, я не буду кричати просто так, або просто тому, що хтось є на кухні, коли моя мама прийшла їсти (трапляється кожен день).
У мене є сестра двоюрідна 5-річна. У неї ті ж проблеми з мамою, що і в мене, адже наші мами - сестри. Я знаю як це і я не хочу щоб вона це все відчувала. Тому я проводжу з нею час, сама прошуся посидіти з нею. І врешті-решт вона мабуть полюбила мене. Бо завжди хоче зі мною проводити час і слухає лише мене зі всієї родини. Лише зі мною вона пише прописи і вчить букви. Секрет простий: я на неї не кричу, як її батьки).
Коли ж її мати сварить її за щось незначне, типу вилитий сік, чи розбита ненароком чашка, сестра плаче аж задихається. І кожен раз коли таке стається в присутності моєї мами, її незмінний коментар це: «Бий по сраці доки не пізно, лупити треба, бо воно розбалуване.» чи варто зазначати, що через це в нас теж були сварки?
З рік тому у мене зʼявилася звичка бити себе саму вже. Тупо товкти кулаком в голову чи живіт, коли стається якась суперечка і з мене роблять зло. З мене завжди роблять ініціатора конфлікту, навіть якщо я просто намагалася захищати свої кордони, але для моєї сімʼї це просто я зле, яка всіх ненавидить і хоче скандалу - слова моєї мами.
Я втомилася завжди бути аутсайдером. Моя мама завжди жертва. Вона маніпуляторка, мені здається. Недавно сталася ситуація, через яку я дуже сумувала і вирішила відкритись їй. Вона мене обійняла, запевнила, що я нормальна людина, і не повинна про себе думати погано. Наступного дня, через дрібне непорозуміння, вона мене обізвала тими самими словами через які я плакала. Я їй сказала про це, сказала що так робити лицемірно, і тепер зі мною не розмовляють. Вона вже 3 день приходить з роботи, ні з ким не спілкується, а тільки по телефоні спілкується з татом, який зараз далеко. Вона заборонила розповідати йому будь-що погане, будь-які мої переживання, бо він на фронті. Я так і робила, але мама вже 3 день плачеться йому в трубку, що вона нікому непотрібна, вона хоче зникнути, вона не може вже нікого тут терпіти. Якісь подвійні стандарти. (Я не кажу що я б дзвонила і тривожила його там, я давно звикла все переживати самотужки). Окрім того вона агресивно складає речі, гримає дверима, тупцяє, до інших говорить зі злістю. Уникає мене. Хоча я намагалася почати діалог, вона тільки буркає. Ми домовлялися ще раніше про дещо, а сьогодні вона це зробила демонстративно з іншою людиною. Не знаю чи це щось значить, але мені вже всякі думки приходять.
Перед цим у нас був досить спокійний період. Нормальний період, ми були як справжня сім’я, не без дрібних непорозумінь, які ми вирішували розмовами. І от знову. Деколи мені здається, що вона більше турбується про своїх подруг, аніж про мене. Бо навіть в нормальний день, вона спілкується з ними більше.
В періоди коли вона ображається, у мене таке відчуття ніби це безвихідь. Темна прірва, бо я усвідомлюю, що ні підтримки, ні розуміння я тут не отримаю ні від кого. А друзі у мене так і не зʼявилися. Чомусь не було вдалих нагод для цього. Більше того, у мене відчуття, що всі мої навички комунікації загубилися. Я дуже невпевнено спілкуюсь.

01-07-2025 21:40:52Доповнення від автора

Окрім того, я не мою робити, власне не маю своїх грошей, від чого зʼявляється відчуття провини, коли я купую щось за гроші батьків. Мені дуже важко спілкуватися щиро. Ніби завчений текст говорю. В університеті була практика і робоча і я зрозуміла, наскільки я ніякова і не впевнена, навіть якщо знаю, що робити.
Я не все описала, були ще випадки газлайтингу і відвертої брехні. Відчуття, ніби мої батьки не розуміють, що я не тупувата, я все прекрасно розумію. Я так втомилася від цього. Я буває ночами не можу заснути, через те що плачу. Не тому що мені хочеться, а тому що просто погано.

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Автор питання не дозволив його обговорення. Заборона стосується порад від нефахівців. Відкриті для коментарів питання - тут.

Наші психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

Віталія Юріївна Мельник психолог Харків · Answer 1 · 2025-07-01 23:30:58

Добрий день,Інга. Я вражена вашою історією, співчуваю. Дякую, що поділилися, напевно вам це було непросто.
Чи думали ви над тим, щоб почати жити окремо- знайти для цього варіант.

Також, скажіть, будь ласка,на яку допомогу ви очікуєте від психологів сайту?

Проблеми в стосунках з родиною, відчуття безвиході