Чому так шкода кошенят? Про внутрішню дитину і як про неї турбуватися.

» Самопізнання » Чому так шкода кошенят? Про внутрішню дитину і як про неї турбуватися.

Один брудний котик на холоді біля картонної коробки. Поруч хтось поставив мисочки. Підгодовують. Але цього замало. Він всеодно нявчить. Потім він певне зовсім здичавіє від самотності. Ніхто не буде гладити його, брати на руки: такого брудного, блохастого, занедбаного...

Я вже давно не плакала. Намагаюся зрозуміти, чи це про дорослість, чи про те, що немає таких причин. Чи я так міцно заховалася-зачерствіла?

Зате про котика сльози пролились. Пробувала віднайти, що це за котик в мені? Де ця покинута занедбана і самотня дитина? Яку я оплакую... І спогад не забарився. Він завжди був ясний для мене. Чіткий яскравий спогад. Тільки відокремлений від почуттів.

Тато злився, і я вибігла з дому. Ховалася попід вікнами, щоб він не зловив мене. Це  було страшно і принизливо. Тоді він вибіг, з якоюсь різкою в руці. Він був просто лютий, ніби хотів знищити мене. І я побігла в яр. Треба було бігти по стежині над яром. Зліва було урвище, нічим не загороженне. А сходини з різних по розміру каменів, закопаних в землі. І бігти потрібно було чимдуж. Бо хоч я і швидка була, але мені було років 6-7. А тато високий, біг гігантськими кроками, перескакуючи ті сходини з жахливим гупанням. І щось кричав. Здавалося, що я впаду і мене розчавлять як непотріб.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

І я втікла тоді. Кудись за яр. Заховалася на чужому городі, поміж зелених дерев. Не хотілося зустріти чужих людей, бо соромно. Але місце запам'яталося: був травень, скрізь зелена трава, тепло і сухо. Жовті кульбаби. І велика, стара деревяна колода. Дзижчали комахи. Так я і сиділа на тій колоді. А тоді прилели джмелі, чи оси. І я завмерла. Але продовжувала сидіти. Хоч дуже боялася і джмелів, і ос, і бджіл. Але тата тоді більше за всіх.

І не було нікого, до кого я би могла піти тоді. Мама бувала ще страшніша. Зрештою, я за щось дуже провинилася. Брат старший сам був у своєму кошмарі. Та й все. Там я і залишилася.

Прекрасний та безпечний світ всередині мене. І самотній. Зате прекрасний.

Я узнала, що люди не допоможуть. Вони стараються ігнорувати, бути осторонь. Мене впринципі ніхто ніколи не рятував. Не захищав. Було мені 5 років. Чи 10. Чи 30.

Спершу я пішла на заняття з дзюдо, і навчилася боротьби. Потім дала мамі здачі. А потім татові. І ще багатьом чоловікам і жінкам. Не завжди вдавалося захиститися, бо сили не безмежні. А коли була можливість, я захищала інших.

Одним словом, по ту дитину на галявині так ніхто добрий і не прийшов. Навіть жоден психотерапевт не дійшов так близько. Тільки я до неї почала приходити. Я їй вірю, як ніхто інший. І я з нею можу побути, поплакати. Усміхнутися їй.

Так і ви можливо зрозумієте і приймете себе. Полюбіть. Ту травмовану внутрішню дитину.  Якщо відшукаєте її в собі.

Є багато людей, які мене провели за руку через "болото", і спускалися зі мною глибше. Друзі, гештальтисти-колеги, навчальні тренери. І досі я тримаюся за них. І тримаю інших людей. Бо це така людяність, і те, що я добре вмію. Слухати, чути, захищати, підтримувати, глибоко пірнати, або "триватися на поверхні", відчувати, відстоювати самоцінність, знаходити опори, знаходити радість.

Дата публікації 2023-08-29 в 09:53:55

Опубліковано на сайті 31-08-2023

» Самопізнання » Чому так шкода кошенят? Про внутрішню дитину і як про неї турбуватися.