Оповідь Служниці (Маргарет Етвуд). Коментар психолога.

» Психологічний аналіз кіно й літератури » відносини » Оповідь Служниці

Антиутопія Маргарет Етвуд  «Оповідь Служниці» напрочуд реально показує, якими тендітними є надбання цивілізації людини. Та як легко можна скотитися до «темних віків», не припиняючи користування сучасними технологіями. Як можна не помітити зловісні зміни, які відбуваються у суспільстві. А потім прокинутися – а за вікном інше життя, інші умови і найважливішим завданням стає виживання. Якщо знайдеш, заради чого виживати. 

Одного ранку жінки країни прокинулися й виявили, що їх усіх звільнено з роботи. Незважаючи на посаду, досвід та статус. Що всі їхні рахунки заблоковано. Ні, гроші не зникли. Просто тепер ними мають розпоряджатися мужчини  з оточення – чоловіки, батьки, брати. Просто в країні тихо відбувся військово-релігійний переворот. Таке собі: «Назад, до джерел!»

Під гаслом турботи про них жінки позбавлені права голосу, не можуть працювати, мати власність, отримувати освіту. Читати й писати не можна. За читання відрубають палець, який перегортав сторінки. Ті, хто буде спійманими за писанням, залишаться без руки. У жінки залишається тільки «біологічний обов’язок» - завагітніти й народити.

Книжки, дипломи, сучасний одяг – все полетіло у вогонь. Тепер крій та колір одягу повідомляють про соціальний статус того, хто його носить. Особливо жорстко це стосується жінок.

Цінність жінки для суспільства тепер визначається працездатністю її яєчників. Є ще «Марфи» – ті, хто не народжують, та займаються хатнім господарством. Як розповідає Служниця, вони боролися за це. Та тепер, в реальності, яка настала, далеко не всі задоволені результатом своєї боротьби. Серед розчарованих й дружина Командора, одна з голових надихачок нового устрою. Найстрашніше – потрапити в категорію «Нежінка». 

Авторка добре показує психологію людини під тиском, яка живе в постійному стресі. Зміни, що відбуваються, та пристосування задля виживання. Проходить небагато часу відносно продовжуваності життя людини з моменту перевороту. Але героїня (сучасна молода жінка, в минулому – заступник редактору одного з глянцевих журналів) вже почуває себе шокованою при зустрічі з туристками з іншої країни. Вона сприймає їх як дуже оголених, тому що мають легкі літні блузки, а спідниці всього на декілька сантиметрів нижче коліна! Сама вона тепер зобов’язана носити довгі, до землі, сукні.

«Оповідь Служниці» має дуже вдалу екранізацію, серіал. Та все ж таки за умовами жанру деякі важливі моменти книги в екранізації є спрощеними на користь видовищності. Деякі коментатори закидали авторам серіалу, що героїня є непривабливою, має бідну міміку. Що її реакція майже на все однакова – почервоніння носу, набряклі губи й сльози, які набігають на очі. Та з точки зору психології  така психофізіологічна реакція в людини, що живе в умовах позбавлення волі, приниження, переживання втрати є типовою.

«Машкара» на обличчі, бідність міміки, підвищена сльозливість – все це є через виснаженість нервової системи постійним стресом.

Героїня не схожа на типових жіночих персонажів бойовиків. Тих, що мають накачані м’язи, «кубики» пресу та можуть битися з трьома спецназівцями одночасно й всіх перемогти.  Вся її фізична підготовка – це щоранкові пробіжки з подругою  задля підтримки тонусу та гарного вигляду, а не для бійки. Вдачу має теж не «спецназівську». Просто жінка. Та вона мусить виживати. Й не може, навіть коли життя стає зовсім незносним, відмовитись від нього. Хоча піти з цього життя за власним бажанням не так легко. З кімнати, де живе Служниця, прибрано все, за допомогою чого можна заподіяти собі смерть. Вона майже ніколи не залишається наодинці із собою. В неї немає навіть імені. Її звуть, як власність даного Командора – Фредова.

Героїні є заради чого виживати. Є мета – знайти свою дитину, яку відібрали.

«Служниці» - з великої літери, - це не прислуга. Це статус. Це жінка, яка за станом здоров'я може завагітніти (майже тотальне безпліддя – наслідок екологічної катастрофи). Вона живе в сім’ї Командора й має три спроби завагітніти й народити дитину. Такий спотворений варіант біблейської історії про безплідну дружину й народження дитини від служниці. Впорається – звільниться від своїх обов’язків. Якщо ні – її шлях ляже до колоній.

Ні, вона не є наложницею. Жодного сексу, тим паче еротики чи дотиків. Служницям заборонено залишатися наодинці із Командорами. Тільки технічне злигання в присутності дружини з метою завагітніти. Неможливість зачати цілком лягає провиною на жінку. Навіть припущення про безплідність чоловіка є злочин.

Взагалі злочином є майже все в країні, де закон тепер має зворотну силу. Більшість «злочинів» карається на смерть. Можна бути покараним за те, що ти робив (на законних засадах) до перевороту. Так страчують вчених та лікарів, які за цивілізованих часів робили аборти. Контрацепція також є злочином. Вибір іншої, ніж гетеро, сексуальної орієнтації, є «гендерною зрадою», жахливим злочином.

Щодо статусів, то жінка начебто має примарний вибір. Ти можеш відмовитись стати Служницею. Й потрапити у колонії  прибирати радіоактивні й небезпечні відходи після екологічної катастрофи. Без жодного захисту. Смерть буде дуже болісною.

Деякі коментатори до книжки закидали героїні, чому вона не бореться. Чому, якщо вже наважитися на суїцид, то не забрати із собою когось з ворогів.

Так легко можна розмірковувати, знаходячись у безпеці. Маючи друзів чи приятелів, з якими можна поділитися переживаннями. В людини, що знаходиться  в умовах постійного тиску, насильства та приниження, є ще один ворог - самотність. Нема з ким розділити цей жах. Служниця, яку призначають в пару ( під приводом турботи, щоб Служницям не було нудно), насправді має слідкувати за тобою та доносити. Як й ти сама. Ви обидві знаєте про це. Так що душевні розмови є небезпечними.

Маєш бути правовірною, та Біблію читати не можна. Біблія зберігається у хазяїна, Командора, й тільки він може читати її своїм домашнім. Точніше, не весь текст, а тільки «правильні» вибірки з неї. Повний текст знати заборонено. Розповсюдження повного тексту в релігійній (!) країні – злочин.

Неможливість розпоряджуватися своєю долею й непевність в майбутньому є типовим для такого життя. Наша Служниця  не знає, як склалася подальша доля її подруги. Чи живий ще її чоловік. Читачеві залишається тільки здогадуватися про долю самої героїні. Оповідь обривається, коли за нею приїздить зловісна чорна автівка. В реальності нового правопорядку люди просто зникають.

Фраза з «Оповіді Служниці»: «Ніщо не відбувається зненацька» звучить зараз дуже на часі. Головна героїня з гіркотою говорить, мовляв, ми не бачили, не хотіли бачити. Як з’являються на вулицях міста люди в схожому одязі напіввійськового покрою. Як  з’являються інформаційні вкидки певної тематики. Як жінку в спортивному одязі супроводжують осудливі погляди. А одного ранку…