Не можу контролювати емоції. Зриваюсь на оточуючих

Доброго ранку!
Щоб спробувати Вам щось порадити, потрібно дещо більше інформації.
А як Ви до появи дитини реагували у складних ситуаціях, Ви завжди були виважені чи так само періодично зривалися? Бо те, що відбувається, дуже схоже на психо-емоційне виснаження і на невміння відновлювати свої сили, а також, на загальну схильність до невротичного стану...
Дитина потребує дуже багато внутрішніх сил та вміння правильно відпочивати. Вам є кому допомогти? Як у Вас розділені обов'язки в родині?

Доброго ранку!

НЕ МОЖУ КОНТРОЛЮВАТИ ЕМОЦІЇ. ЗРИВАЮСЬ НА ОТОЧУЮЧИХ

Співчуваю Вам. Зриватись на оточуючих - далеко не кращий спосіб проявляти себе у стосунках. Проте, ці зриви, на жаль, сьогодні єдиний для Вас варіант з ЧИМОСЬ важливим впоратись. Інші НЕДОСТУПНІ, не підвладні Вам.
Тому потрібно розбиратись, з чим саме НЕ ВДАЄТЬСЯ впоратись? Бо коли не вдається, то безпорадність спонукає зриватись. Чи не так?

У зв'язку з цим пропоную зазирнути вглиб себе.
Поставити питання, які мої очікування і бажання не справджуються?
Наскільки вони реалістичні?
Чи не знаходжусь я у виснаженому стані?
... і послухати уважно відповіді.

Після того стане актуальним інше. Наприклад, яким чином я можу доносити близьким, чоловіку, зокрема, свої бажання і прохання? В який адекватний спосіб можу виразити свої почуття?

Можливі позитивні зміни навряд чи відбудуться за рахунок листування на форумі. Потрібна взаємодія з психологом. Потрібні від нього сприйнятт Вас, розуміння, підтримка, допомога і СУПРОВІД до повного виходу із стану зривів. Наполегливо раджу звернутись індивідуально.

Дякую за щирість.
Так, з початком вторгнення, більшість з нас зазнали неаби яких стресів, що не могли не позначитися на поведінці...
І все ж, існує поняття сильних та слабких психологічних типів...
От Ви пишете "До появи дитини в звичайних ситуаціях не відбувалося жодних зривів. Інколи траплялось, але рідко...". Тобто, навіть не помічаючи цього, самі ж собі і заперечуєте... І правда виходить назовні несвідомо, як певна обмовка "траплялися, але рідко...".
Тобто схильність до невротичних зривів все ж була, просто проявилася вже на повну потужність з появою величезної кількості стресогенів.
Тому долаю уточнююче запитання, а як з Вами в дитинстві спілкувалася мама, або ті, хто її заміняв? Бо дуже схоже на поведінкову установку, певну модель поведінки, програму, яка "розвернулася" в повному обсязі у важкий період життя...
Ми не можемо себе стримувати тоді, або коли повністю виснажені і від втоми не володіємо собою, або коли така поведінка передалася на рівні навіювання від батьків до дитини, тобто, в даному випадку, до Вас від Ваших рідних, наприклад, мами...

Відредаговано автором 13-03-2024 09:55:36

Добрий день!
За агресією і емоційними зривами може стояти дуже багато чого - від невисказаних емоцій (зокрема і про страх, адеж вагітність співпала з початком повномасштабної війни) до післяпологової депресії. Варто почати помічати, що саме стає тригером такої поведінки, що відбувається до і як ви себе почуваєте до зриву, як довго проявляєте терплячість перед тим, як зірватись? Чи хотілось би вам більше допомоги та підтримки з боку чоловіка і чи просите ви про неї, а коли просите - як реагує? Що ви відчуваєте, коли просите про це?
Загалом виказувати свої емоції і переживання в моменті цих переживань, адже накопичення і правда може перерости з банального "мені дискомфортно від розкиданих шкарпеток" до "якого біса ти дихаєш".
Щоб навчитись екологічно говорити з людьми про свої емоції та почуття, щоб навчитись керувати своєю поведінкою та говорити про свої потреби - запрошую до себе на консультацію онлайн.