Подростки

Здравствуйте! Не так давно произошла неприятная ситуация. Объясню по порядку:

Мы приехали с бабушкой в село к родственникам, и там я встретилась со своими четвероюродными племянниками. Будем звать их 1* и 2**.
Позже, уже вечером, мы играли в "правду или действие" с помощью приложения и там появилось действие для 1*: "поцеловаться с человеком слева от вас"
Этим левым человеком оказалась я. Мы не сделали этого сразу. Но когда 2** ушла, он все таки предложил сделать это. Я почему то согласилась.
В общем мы поцеловались взасос, но дальше дело не пошло к счастью. Иногда он мог касаться меня за живот и в области груди(НЕ под одеждой!!), а я особо не сопротивлялась, хотя уже понимала, что это не норм. Он также предлагал мне сделать "приятно" в интимном плане, я категорически отказывалась.

Сейчас мы не общаемся, и слава богу. Но я очень боюсь, что кто то другой узнает об этом.

Дополню, что 2** вела себя так, словно пыталась нас свести, даже зная, что мы родственники.
С ними мы виделись последний раз несколько лет назад (где то ещё в 21 году), и за все это время 1* подрос и стал привлекательнее. Я старше 1* всего на несколько дней.

Мне очень стыдно и страшно, я не знаю, что делать.

Майже весь свій підлітковий вік я витратила вдома, практично кожне літо кожен рік я витрачала сама. Десь в ряди-годи мені могли подзвонити подружки і покликати прогулятися, але здебільшого вони мали свої справи або ближчих друзів. Тож тепер, коли мені 17 і всі навколо говорять, що підлітковий період найкращий, найбезтурботніший і най-най, мене щось болить всередині, бо є відчуття, що я все пропустила і більше ніколи не виправлю це, тим більше я закінчила школу і вже цей факт показує, що я дорослішаю. Я живу в селі і мені так і не вдалося ні з ким більше побудувати близької дружби, знайти ту саму компанію, з якою я проводитиму літо... Плюс я ще й досить сором'язлива і мені важко дається піти і знайомитись першою, подати себе так, щоб зі мною хотіли спілкуватися надалі і т.д. Не знаю, можливо хтось і скаже, що 17 - це лише початок і буде ще краще, ніж будучи підлітком, а мене це чомусь не тішить. Невже і справді пропустила найкращі роки? Може для когось це здасться дурницями, але мені й справді ця думка не дає спокою. Скільки не почую, всі розповідають історії, коли вони були 13-річними, 14-річними, як це було весело й чарівно, а мені й нема особливо що згадати( Як позбутися цих відчуттів? Вони заважають просто жити далі і не обертатися на минуле.

Я не можу контролювати свої ємоції у повній мірі, мене може довести до сліз маленька проблема, я буваю дуже дуже зла, настільки, що намагаючись приховати ємоції здасться що зараз взірвусь. Є періоди десь по 3 місяці де в мене все добре, дуже добре, я не звертаю увагу на розпаяуюяі речі, радію життю і нічого не заважає. Після закінчення цих трьох місяців починається друга фаза теж у три місяці де я почуваюся себе так як написала вище у початку. Дуже часто мені хочется щоб в мене зупинилося сердце, вмерти хочу на підсвідомості, щоб не відчувати такі сильні почуття розпачу у цей період. це триває десь на протязі 5 років,але в останні 3 проявляється дуже яскраво