Я не танцюю, тому що мені соромно...

танцюю З тих пір як я почала своє навчання в програмі підготовки танцювально-рухової терапії, я  почала більше слухати і цікавитись, а що ж відбувається навколо, особливо звертаючи свою увагу на те, як ми ставимось до танцю, руху і тіла взагалом.
І одним з найбільш сумних для мене відкриттів стало, що ми направду мало танцюємо. З якихось таємничих причин це раптом стало дуже страшно.

Я доволі довго думала саме про те, як це могло трапитись, адже, танцювальних студій на будь-який смак, вік і фізичну форму, стало в рази більше ніж, наприклад, 10 років тому.

Та не зважаючи на це, зовсім недавно я була свідком і дискотек з трьома людьми на танцполі і затишних лаунджів з живою музикою, де здавалось би така магічна атмосфера мала б притягувати закохані пари, але чомусь це не працює. Коли я почала запитувати своїх знайомих чому ви не танцюєте, найпопулярнішою відповіддю було "я не вмію". І раптово ця тема стала більш зрозумілою, адже, абсолютно така ж історія відбувалась і часом досі відбувається у мене зі співом. Справа не  лише в тому, що я не вмію робити це правильно (адже, я зовсім не претендую на шоу "Голос") але раптова німота нападає навіть серед самих близьких під час вечірніх "завиванні" під гітару - тому що мені соромно...Так ніби в кінці всі піднімуть таблички з оцінками, і я просто згорю на місці. Будь-яке творче вираження себе - танець, спів, картина, поезія чи проза, навіть допис в фейсбуці -пов'язане в першу чергу з видимістю. З тим, що я показую себе такою якою я себе зараз відчуваю,  і в силу певних соціально-культурній установок - раптом стає дуже страшно не влізти в рамку: "хоча б як в людей" і тоді кращим рішенням здається не висовуватись. Проблема в тому що скільки б часу не провести в студії оволодіваючи технікою, цього ніколи не буде достатньо для вашого критика з лінійкою, який буде прискіпливо дивитись, качати головою і казати: "а ось тут могло б бути і ліпше, ти ж це сто раз робила і досі не навчилась".
Адже для того щоб отримати задоволення від будь-якого процесу, потрібно бути присутнім в цьому конкретному моменті, а не уявляти як це виглядає зі сторони. І цей дозвіл на задоволення від самовираження можливо отримати лише з середини.

У Психолога » Комплексы » Я не танцюю, тому що мені соромно...
психолог

Оценка публикации
  нравится публикация?  

Бесплатная рассылка интересностей!

 
статья по психологии kompleksy Снежная королева

Она жила, гордо неся свое прозвище, свое знание о своей исключительности, о своей красоте, величии и считала, что именно это и есть жизнь.

статья по психологии kompleksy Человек, которому стыдно

Некоторые люди склонны чувствовать стыд за то, какие они есть в целом. Человеку может быть стыдно за то, что он есть, а почему конкретно он изначально не знает и пытается придумать хоть какое-то объяснение. Он хочет быть целостным и сильным ...

Все публикации раздела Комплексы >>

 
Комментарии к "Я не танцюю, тому що мені соромно..."

ещё нет комментариев...


Чтобы прокомментировать, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
qr