Я не танцюю, тому що мені соромно...

танцюю З тих пір як я почала своє навчання в програмі підготовки танцювально-рухової терапії, я  почала більше слухати і цікавитись, а що ж відбувається навколо, особливо звертаючи свою увагу на те, як ми ставимось до танцю, руху і тіла взагалом.
І одним з найбільш сумних для мене відкриттів стало, що ми направду мало танцюємо. З якихось таємничих причин це раптом стало дуже страшно.

Я доволі довго думала саме про те, як це могло трапитись, адже, танцювальних студій на будь-який смак, вік і фізичну форму, стало в рази більше ніж, наприклад, 10 років тому.

Та не зважаючи на це, зовсім недавно я була свідком і дискотек з трьома людьми на танцполі і затишних лаунджів з живою музикою, де здавалось би така магічна атмосфера мала б притягувати закохані пари, але чомусь це не працює. Коли я почала запитувати своїх знайомих чому ви не танцюєте, найпопулярнішою відповіддю було "я не вмію". І раптово ця тема стала більш зрозумілою, адже, абсолютно така ж історія відбувалась і часом досі відбувається у мене зі співом. Справа не  лише в тому, що я не вмію робити це правильно (адже, я зовсім не претендую на шоу "Голос") але раптова німота нападає навіть серед самих близьких під час вечірніх "завиванні" під гітару - тому що мені соромно...Так ніби в кінці всі піднімуть таблички з оцінками, і я просто згорю на місці. Будь-яке творче вираження себе - танець, спів, картина, поезія чи проза, навіть допис в фейсбуці -пов'язане в першу чергу з видимістю. З тим, що я показую себе такою якою я себе зараз відчуваю,  і в силу певних соціально-культурній установок - раптом стає дуже страшно не влізти в рамку: "хоча б як в людей" і тоді кращим рішенням здається не висовуватись. Проблема в тому що скільки б часу не провести в студії оволодіваючи технікою, цього ніколи не буде достатньо для вашого критика з лінійкою, який буде прискіпливо дивитись, качати головою і казати: "а ось тут могло б бути і ліпше, ти ж це сто раз робила і досі не навчилась".
Адже для того щоб отримати задоволення від будь-якого процесу, потрібно бути присутнім в цьому конкретному моменті, а не уявляти як це виглядає зі сторони. І цей дозвіл на задоволення від самовираження можливо отримати лише з середини.

У Психолога » Комплексы » Я не танцюю, тому що мені соромно...
психолог

Оценка публикации
  нравится публикация?  

Бесплатная рассылка интересностей!

 
статья по психологии kompleksy Вокзальная жизнь

Случалось, ли Вам встречать людей, которые довольствуются только малым? Которые могли бы насладиться вкусным кофе на пероне, а вместо этого просто сидят и ждут, они не уберут со стола грязную посуду, и даже не отодвинут, чтобы удобно присесть ...

статья по психологии kompleksy Снежная королева

Она жила, гордо неся свое прозвище, свое знание о своей исключительности, о своей красоте, величии и считала, что именно это и есть жизнь.

Все публикации раздела Комплексы >>

 
Комментарии к "Я не танцюю, тому що мені соромно..."

ещё нет комментариев...


Чтобы прокомментировать, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!
qr