Яка вона - сучасна людина?

» Професійним психологам » Яка вона - сучасна людина?

 Сучасна людина. Антропологи нас упевняють, що ми Homo sapiens sapiens - з лат. людина розумна розумна (двічі розумна!) - від приматів нас вирізняє здатність до абстрактного мислення, висока матеріальна та нематеріальна культура, мова. Можна впродовж поколінь відслідкувати еволюцію, генетичні зміни та ін., проте, людина - соціальна істота і її розвиток напряму залежить від впливу батьків та соціуму. 

   Діти мауглі маючи весь генетичний код Homo sapiens sapiens ніколи не зможуть функціонувати принаймі на низькому рівні в соціумі, в кращому випадку їх можна більш менш адаптувати до виживання серед людей (і то не факт, що вони колись зможуть жити автономно). Але з огляду на важливість соціальних чинників ми не можемо заперечувати важливість генетичних ознак, Павлов дослідив інстинкти собак та довів їх існування в людей, та все ж таки з собаки людину не зробиш як не соціалізуй її від народження. Пригадалася повість Булгакова «Собаче серце», де Поліграф Поліграфович Шаріков (від народження Шарік) навіть ставши істотою Homo sapiens sapiens - Людиною все ж не став. І як багато людей від народження як цей Шаріков так і не стають Людьми.

   Отже, хто ж тоді ця істота - сучасна людина? Я гадаю, що існує безліч думок та суджень на цю тему, але мені ближче розуміння сучасної людини як сукупність біологічних, психологічних та соціальних ознак, які є в залежності між собою та визначають те, ким є ця людина: її погляди, захоплення, інтереси, релігійне сповідання та ін.. Якщо біологічна зумовленість на сьогодні є досить зрозумілою та активно наукою вивчається (стать, раса, геном, гени, хромосоми, мутації, генетичні помилки та ін.), соціальні ознаки теж можна охарактеризувати і сегментувати (країна народження, рік, релігія, традиції, соціальний та матеріальний статус сім‘ї та ін.), то психологічні ознаки набагато важче вивчити та дослідити, бо до них належать і біологічні, і соціальні характеристики, а також і особиста психічна структура людини. Можна запитати, чому взагалі важливо вивчати ці психологічні особливості людини, коли можна розподіляти людей за чіткими біологічними та соціальними ознаками? Але, якщо добре пригадати сім‘ї, в яких по декілька дітей: діти мають ті самі соціальні блага, тих самих батьків (гени братів і сестер однакові наполовину), але дуже часто вони не тільки різні за темпераментом, але й мають геть різний набір психологічних ознак. 

   Наприклад, одна дитина може здаватися досить спокійною, «суровою», відповідальною, таким собі «маленьким дорослим», контролювати як складені її іграшки і не любити, коли їх хтось зачіпає; друга може обожнювати читати, гратися сама, збирати пазли, лєго, проте ховатися від шумних дітей, та ненавидіти виступати на концертах в садочку чи школі; а третя - вимагає постійної уваги, любить бути в центрі уваги, не терпить одноманітної роботи, такої як складання пазлів. Скоріш за все перша дитина буде організованою, охайною персоною, в якої все має бути за певним планом, чітко та на «своєму місці», з неї може вийти чудовий керівник чи відповідальний офісний працівник, напевно, що будуть проявлені обсессивно-компульсивні характеристики. Друга дитина виросте, як кажуть в народі, інтровертом, або інакшими словами із більш проявленими шизоїдними характеристиками, обере професію спокійну, кропітку та технічну, вона буде чудово почуватися десь в кутку, де її робоче місце непомітне, або ще краще вдома. Остання ж дитина напевно, що виросте екстравертом, тобто із більш проявленими істеричними характеристиками, вона бути помічена скрізь, де з‘явиться - чудовий оратор чи артист, або просто «звезда общества». І як пояснити такі відмінності дітей в одній сім‘Ї? 

   Так, гени мають вплив, але, навіть якщо колись вчені досконало вивчать генотип людини, чи дасть це нам розуміння внутрішнього світу людини? Важко наголошувати на єдиній істині тут, але принаймі варто визнати, що життя людини є динамічним, тобто постійно в русі, постійно змінним, тому не залишається нічого, як віддати тлумачення внутрішнього світу людини в руки психоаналізу. Психоаналіз можна розуміти як дослідження душі або психіки. Батьком психоаналізу вважається Зигмунд Фройд, хоча вивченням душі займались ще давньогрецькі філософи, що підкреслює важливість і водночас складність цього процесу. Для багатьох людей не дуже обізнаних в психоаналізі Фройд є постаттю, що наголошувала на диких речах «Кожна дівчинка хоче свого батька, а хлопчик - мати» = едіпальний конфлікт, «Все веде до сексу» = лібідо, але річ у тому, що це лише рвані шматки його теорій (а їх було декілька, Фройд був людиною, яка вміла визнавати свої помилки та починати все спочатку, перебудовуючи чи будуючи заново), головне досягнення Фройда у тому, що людські страждання є внутрішніми конфліктами, які можна «лікувати розмовою» (ця фраза належить другу Фройда Брьоеру, разом з яким вони започаткували цей метод) за допомогою вільних асоціацій та що є можливим за умови присутності психоаналітика. Ще не маючи психотерапевтичного сеттінгу (правил) та діангостичної класифікації, вони помічали, як ці сеанси значно зменшують симптоми істерії (головний психологічний недуг того часу) та полегшують страждання їх паціентів. 

Сайт пропонує психолог онлайн безкоштовно.

   З того часу минуло більше 100 років і сучасний психоаналіз є досить модифікованим, я вже мовчу про кількість інших напрямів психотерапії, які також зобов’язують своєму походженню дідові Фройду. Завданням психіатрії є вилікувати, а психотерапії - прибрати або зменшити страждання. Я не закликаю усіх «сповідати» як релігію психоаналіз, проте я закликаю не терпіти свої страждання, а наважитись зрозуміти їх причини та щось змінити в своєму житті.

Опубликовано 2020-07-24 в 07:39

Опубліковано на сайті 16-07-2020

» Професійним психологам » Яка вона - сучасна людина?