Question

20-07-2020

Здравствуйте!
Я бы хотела задать вопрос, касаемый проблем с общением в реальной жизни
Я читала много статей, постов, сайтов о социофобии, и уже давно замечаю фактически такую же проблему в себе: мне очень сложно позвонить кому-то по телефону, часто это доводит до слез, от осознания, что у меня просто почему-то не получается; мне сложно заговорить с кем-то в реальной жизни, я буду очень долго прокручивать возможный диалог с самого начала, а после — думать о том, что я могла ответить иначе. Я напрямую завишу от мнения окружающих меня людей, и прежде чем что-то сделать, сказать, думаю, что об этом могут подумать другие люди, из-за чего очень сильно накручиваю себя вплоть до слез.

Вечером я решилась и сказала маме, что, может быть, лучше было бы обратиться к психологу, потому что мне очень тяжело с такой проблемой на самом деле, но она сказала, что это у нас "семейное", "просто стеснительность" что ничего такого в этом нет и это пройдет.
Но мне кажется, что она просто не понимает большую часть из того, что в этот момент переживаю я.
Кстати, после ее слов я расплакалась: я слишком эмоциональна и ненавижу в себе то, что могу заплакать от любой мелочи.

Я думаю, что большая часть этой проблемы идёт из-за моей низкой самооценки, но получается какой-то замкнутый круг, из которого я не могу никак выбраться.
Мне не нравятся некоторые аспекты во внешности, если я смотрю в зеркало — в первую очередь обращаю внимание именно на них, постоянно трогаю рукой(получаю от мамы за то, что руки постоянно на носу, а мне просто очень не нравится горбинка и у меня вошло в привычку закрывать ее ладонью).

Как лучше решить эти проблемы? Стоит ли пытаться завести диалог с мамой, конкретно на него настроившись, чтобы объяснить ей всё? Стоит ли обратиться к большей помощи специалиста, возможно, на личные консультации? Или же это можно побороть самостоятельно?

Вопрос от: yt; Возраст: 14

понравился вопрос?

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Вы можете предложить автору этого вопроса пообщаться

Отправить запрос на общение могут зарегистрированные пользователи

Чтобы отправить автору этого вопроса предложение пообщаться, Вам нужно быть авторизированным.

Поради відвідувачів

Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.

Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!

Наші психологи

Катерина Вовк
(Київ)

Олександра Соколова
(Дніпро)

Татьяна Дмитриевна Рощина (Киев) · Answer 1 · 2020-07-20 07:12:45

Доброе утро! Вы пишите, что мама говорит, что это наследственная сложность.Причины социофобии биологические и эволюционные. В давние времена, чтобы не быть изгнанным из племени, важно было соответствовать требованиям других. У приматов есть иерархичность в отношениях - на слабом альфа-самцы отрабатывают свои навыки агрессии, поэтому никто не хочет оказаться в конце иерархии. Вы видели когда -либо виноватый взгляд собаки или кошки, в котором содержится "я виноват, подчиняюсь, только не отбрасывай меня", все это говорит о биологической природе социальной тревоги. Есть люди, которые имеют с рождения ген социальной ингибиции - чрезмернуюю стеснительность. Также поддерживают социальную тревожость - травматические события детства - буллинг, например. Тогда ребенок начинает недоверять людям, чтобы избежать опасности отношениях, избегает людей. Чтобы помочь Вам, надо разобраться в причинах проблемы. Рассматривали ли Вы вариант индивидуальной работы?

Оксана Сенченко (Львів) · Answer 2 · 2020-07-20 13:29:01

Доброго дня, yt.

цитата:

Вечером я решилась и сказала маме, что, может быть, лучше было бы обратиться к психологу, потому что мне очень тяжело с такой проблемой на самом деле, но она сказала, что это у нас "семейное", "просто стеснительность" что ничего такого в этом нет и это пройдет.
Но мне кажется, что она просто не понимает большую часть из того, что в этот момент переживаю я.

Дуже співчуваю, що Ваша мама Вас не почула. Якщо Вас це хвилює і заважає Вам жити, то це обов'язок Вашої мами попіклуватися про Ваше психологічне здоров'я (адже Ви неповнолітня). Підлітковий вік - це складний етап у житті кожної людини (страх соціального осуду, розподіл соц. ролей у групі, "боротьба за статус", вимірювання своєї самоцінності через визнання інших, горомональні зміни (емоційність і т. д.), неприйняття своєї зовнішності і т. д.). У цей період життя формується Ваша ідентичність, що є запорукою Вашої подальшої психологічної дорослості. Безумовно, як зазначила вище колега, можливі й інші додаткові чинники, які вплинули на Ваш стан. Хочеться Вас підтримати і сказати, що Ви велика молодчинка, що намагаєтеся пізнати себе! Багато людей стикається із проблемами в цьому віці, деякі особи і справді долають їх самостійно, а деякі - лише переконані, що їх подолали. Скажу Вам як психолог, якби батьки підтримували своїх дітей у поході до психолога у цьому віці, то у них би було менше проблем у дорослому віці

.

Знаєте, мені здається, що можливо Ваша мама боїться відвести Вас до психолога (це яскраво виражено саме у теперішнього старшого покоління, адже ця професія у нашій країні стала популярною лише нещодавно). Можливо мама боїться, що вона не впоралася зі своїми обов'язками як мама + вона виховує Вас так само, як це робили її батьки.

цитата:

Кстати, после ее слов я расплакалась: я слишком эмоциональна и ненавижу в себе то, что могу заплакать от любой мелочи.

Запам'ятайте, що у прояві Ваших почуттів немає нічого ганебного. Ваші сльози були проявом суму і цього не варто соромитися. Якщо Ви намагаєтеся "подавити" у собі переживання, то це може лише призвести до гіршого: психосоматики, депресії, неврозів, безпричинної агресії тощо. Не намагайтеся бути "кимось", будьте "собою". Одна із складових Вашої особистості - це емоційність і це прекрасно! Не всім це дано, а дехто навіть йде на психотерапію, щоб цього навчитися!

цитата:

Как лучше решить эти проблемы? Стоит ли пытаться завести диалог с мамой, конкретно на него настроившись, чтобы объяснить ей всё? Стоит ли обратиться к большей помощи специалиста, возможно, на личные консультации? Или же это можно побороть самостоятельно?

Я б Вам рекомендувала поговорити із мамою ще раз, сказавши, що для Вас це дуже важливо і що Вам зараз справді важко. Ви розумієте, що вона у підлітковому віці також зустрічалася зі схожими труднощами, однак Ви - це не вона і Ви б хотіли пройти цей вік якомога менш травматичніше. Вам шкода, що мамі доводилося справлятися із цим самостійно, однак зараз у Вас є вона і Ви вірите, що вона Вам допоможе звернутися до спеціаліста. Також запитайте у мами, чи її можливо щось лякає у зверненні до психолога або заважає цьому. Якщо мама всерівно не погодиться, то скажіть, що Вам дуже сумно, що вона Вас не підтримала, проте Ви готові взяти відповідальність за свій психологічний стан і тому звернетеся самостійно до шкільного психолога або у соц. службу.

Також, можливо, хтось інший із дорослих міг би Вас підтримати (наприклад, тато чи бабуся і дідусь), якщо мама не погодиться?

Вірю у Вас і бажаю Вам удачі!

Ответ отредактирован автором 20-07-2020 13:30:29

Проблемы с живым общением

Поради відвідувачів