Питання від:
Юлія
Вік:
22
Не переношу плач дітей
Доброго вечора.
Коли чую на вулиці плач дітей малих (0-4рр) всередині все розривається, зразу починаю думати що дитині завдають шкоду і вони почуває себе погано біля тих людей які з нею зараз знаходяться. Хочеться підійти і впевнитись що дитина в безпеці і заспокоїти її (не підхожу звісно, стримуюсь). Стараюсь швидко зчезнути з того місця де плаче дитина бо просто не можу чути цей плач. Навіть якщо я бачу що з дитиною поводяться ок, всеодно хвилююсь за цю дитину і хочу її заспокоїти. Я виросла в повній сім'ї. Але коли в дитинстві мама кудась йшла і лишала мене з бабусею я дуже плакала за мамою (коли мама верталась додому я просто з рук бабусі виривалась і тряслась бо так раділа що мама прийшла). Я просто страшно була прив'язана до мами. Тільки мама і всьо і мені ніхто не був потрібний. Всі сусіди і родичі казали: що вона так за тобою? чого так плакати за мамою? Мама прийшла та вже нема ради. Тільки мама їй і потрібна; Ті хто мене бавили або сиділи зі мною то казали що коли моя мама кудась йшла то я страшенно за нею плакала (це перше що вони говорили коли моя мама заходила в квартиру).
Пізніше коли я ходила в садік то там мені було сумно бо скучаю за мамою (з 4 р. пішла в садік бо народилась молодша сестра). Коли згадую садік то зразу згадую як за мамою скучала, вже була старша і не плакала але всередині було все в сльозах бо скучаю за мамою.
Потім коли їздила в табори то крім того що мені було важко адаптуватись я знову скучала за мамою. Там я не плакала але всередині була така сумна і це відображалось назовні бо інші діти часто мене питали: чого ти така сумна?. Я їздити в них не хотіла бо знала що знов буду сильно скучати за мамою. В таборі не було мені дуже цікаво але я старалась чимось себе займати і приймати участь в різних заходах бо цей сум за мамою супроводжував всюди і дуже важко було в тому плані що цей сум постійно з тобою і він нікуди не зникає; І переключити увагу з суму на щось інше було дуже важко. Коли в таборі говорила з мамою по телефону то стримувалась щоб не розплакатись бо так сильно скучала.
І щодо мами, вона є такою що любила дуже сильно (обнімала, цілувала ну 1000 раз на день) і гіперопікала також (ну така мама що всьо для нас). І ще я високочутлива людина, і тривожна.
І тепер питання: 1. Чому я не переношу коли дитина плачить? Чому від цього плачу всередині все прям розривається?
2. Чому такий сум був за мамою сильний? Чому так важко давалась мені розлука з мамою?
Коли чую на вулиці плач дітей малих (0-4рр) всередині все розривається, зразу починаю думати що дитині завдають шкоду і вони почуває себе погано біля тих людей які з нею зараз знаходяться. Хочеться підійти і впевнитись що дитина в безпеці і заспокоїти її (не підхожу звісно, стримуюсь). Стараюсь швидко зчезнути з того місця де плаче дитина бо просто не можу чути цей плач. Навіть якщо я бачу що з дитиною поводяться ок, всеодно хвилююсь за цю дитину і хочу її заспокоїти. Я виросла в повній сім'ї. Але коли в дитинстві мама кудась йшла і лишала мене з бабусею я дуже плакала за мамою (коли мама верталась додому я просто з рук бабусі виривалась і тряслась бо так раділа що мама прийшла). Я просто страшно була прив'язана до мами. Тільки мама і всьо і мені ніхто не був потрібний. Всі сусіди і родичі казали: що вона так за тобою? чого так плакати за мамою? Мама прийшла та вже нема ради. Тільки мама їй і потрібна; Ті хто мене бавили або сиділи зі мною то казали що коли моя мама кудась йшла то я страшенно за нею плакала (це перше що вони говорили коли моя мама заходила в квартиру).
Пізніше коли я ходила в садік то там мені було сумно бо скучаю за мамою (з 4 р. пішла в садік бо народилась молодша сестра). Коли згадую садік то зразу згадую як за мамою скучала, вже була старша і не плакала але всередині було все в сльозах бо скучаю за мамою.
Потім коли їздила в табори то крім того що мені було важко адаптуватись я знову скучала за мамою. Там я не плакала але всередині була така сумна і це відображалось назовні бо інші діти часто мене питали: чого ти така сумна?. Я їздити в них не хотіла бо знала що знов буду сильно скучати за мамою. В таборі не було мені дуже цікаво але я старалась чимось себе займати і приймати участь в різних заходах бо цей сум за мамою супроводжував всюди і дуже важко було в тому плані що цей сум постійно з тобою і він нікуди не зникає; І переключити увагу з суму на щось інше було дуже важко. Коли в таборі говорила з мамою по телефону то стримувалась щоб не розплакатись бо так сильно скучала.
І щодо мами, вона є такою що любила дуже сильно (обнімала, цілувала ну 1000 раз на день) і гіперопікала також (ну така мама що всьо для нас). І ще я високочутлива людина, і тривожна.
І тепер питання: 1. Чому я не переношу коли дитина плачить? Чому від цього плачу всередині все прям розривається?
2. Чому такий сум був за мамою сильний? Чому так важко давалась мені розлука з мамою?
Що означають ці оцінки?
Оцінки питань
Користувачі можуть голосувати за запитання, що сподобалися. Найкращі питання ми розміщуємо у спеціальній секції сайту.
Ви можете проголосувати за питання, якщо воно чимось вам сподобалося. Можливо, цікава тема, чи добре описана проблема, чи ви вважаєте, що відповіді психологів на поставлене питання корисно було б почитати багатьом іншим людям.
Якщо ви голосуєте за якесь питання, то посилання на нього пізніше може бути відображене на вашій особистій сторінці, у секції "Сподобалися питання". Ваші негативні оцінки ніде не відображаються.
У психологів на особистих сторінках запитання, що їм сподобалися, відображені не будуть.
