(Смуток і самотність)
Я таки маринував себе у думці, що мушу втопити тушу свою в лимонаді з гірчинкою сліз і перчинкою слів. Я таки шукав надію стати і знайти опору в русі.
Навкруги був безкрайній простір. Та це омана - пустоти. Бігти було нікуди. Я ходив колами як мураха, що продовжувала би до самої смерті. Куди би я не прямував, всі дороги знущались з моїх відчайдушних спроб. Вели до місця, з якого все почалось. З нікуди. Чи знаєте ви, як пахне безвихідь? Я не відчував опори під ногами. Ніби крокував повітрям. Але чому ж так тяжко йти? Наче камені під моїми ногами. Наче зламані були ноги ті. Коли холодний вітер пронизував тіло а пітьма - душу, від думок відволік різкий біль. Один погляд донизу. Білі шкарпетки вмить стали червоними. Кров. Дорога з битого скла. Ріже наче найгіркіші слова. Розбите різнокольорове скло - пам'ять про те, що більше не гріє душу. Не треба намагатись зібрати уламки, щоб зігрітися. Це прекрасне холодне сяйво. Прекрасно те, що оманливо.
(Соціальна тривога і невпевненість)
Думки твої самотні лунають геть усюди.
Вони тобі як судді.
З тобою щось не так.
Ти зламаний літак.
Всі тебе засудять.
Від тебе вже нудить.
Біжи не озирайся,
Падай та вдаряйся.
Утікай дорогою
Зі своєй тривогою.
Гній знатний перемогою
Над твоєю змогою.
Ти бридкий на смак.
Ти іржавий цвях.
Не ходити тобі по квітах.
Камінь та не птах.
Ходиш по скляних слідах.
Ноги у снігах.
(Неповноцінність і досвід насилля у дитинстві)
Марна дитина.
Мальована картина.
Синцями замість ковдри крита.
І цвяхом криво забита.
Забризкана, заляпана,
Сльозами вся уплакана.
Засуджена не знати як по краще стати.
Засуджена до страти не вміючи літати.
Як зірок дістати?
Хоче сонцем стати, а каменем їй бути.
Як стріли відвернути?
А дитина не картина!
Повинна буть перлина.
Але її данина як кров на скатертині, білій скатертині.
Не признають, винні.
Їх каяття примарне.
Поміч же як мрія.
Згубно марна мрія,
За обрієм хмарина.
Марно ти уроджена, маленька людино.
Нам потрібна квітка, а не насінина.
(Нехтуванням батьками у дитинстві, а також
страх перед агресією матері)
Що і не скажи, усі були байдужі.
Боляче було та й набридло дуже.
Плавала веселка у брудній калюжі.
Здається, що повітря згодом стає важче.
Здається, щось страшне із цього виросте.
Здається, злість твоя мене і загризе.
Здається, бо не бачу.
Страх мій геть ледачий.
(Самотність, замовчування почуттів, відчуття непотрібності, натяк на самогубство)
В мовчанні гинуть люди.
Тихо вигорають.
В мовчанні і мені, раз вони не знають.
Мовчали і всі ті, що серед нас були.
Щоб осталь їх слова більше не забули.
Історії не сказані.
Все, що то не казане, на папері писане.
Зверху кров'ю мазане.
Як не бути нам творцями,
Покінчимо зі всім цим самі.
(Відраза до своєї сім'ї, бажання розірвати її. Образи від матері. Повторюване фізичне і психологічне насилля наді мною у сім'ї)
Якщо пролитій крові не минати завтра,
Назавжди полишиш ти своє завзяття.
Хворобою постало могутнє знаряддя.
Тінь у платті.
В кровному багатті.
Гори воно до біса.
Опускаймо занавісу.
Сум твій нам не личить.
Тінь перед обличчям.
Горить букет мімоз.
Батогів прогноз.
Шквал летить погроз.
Пече в твоєму серці кожне кляте слово.
А ми йдемо по колу,
Знову все по колу.
Це не мине ніколи.
