Question

11-01-2025

Добрий день. Я постійно шкодую про те, що захистив дисертацію, що витратив на неї 4 роки свого життя. Я людина з синдромом відмінника, завжди з захопленням навчався в школі, потім і в університеті та аспірантурі, мені подобалась моя спеціальність, навчався з великим фанатизмом, з фанатизмом писав та захищав дисертацію. Проте після захисту у мене зник інтерес до моєї спеціальності (бухгалтерський облік), не розумію чому. В аспірантуру вступав, бо хотів викладати, але після навчання в аспірантурі я зрозумів, що освіта - це дуже жорстока професійна сфера, де тебе за людину не вважають, а викладати беруть тільки своїх та наших, тобто по блату. Тому мені місця там не знайшлося, викладати мене нікуди не беруть. Після вступу в аспірантуру я влаштувався на підробіток в колекторську компанію, ця робота мені дуже сподобалась і зараз надзвичайно подобається, досі тут працюю. Саме після влаштування на цю роботу у мене почав потроху зникати інтерес до своєї спеціальності, а тепер його взагалі немає, я тепер не розумію як у мене взагалі знайшлося натхнення працювати 4 роки над дисертацією, яка по факту нікому не потрібна. Викладати не беруть, працедавцям вона взагалі не цікава, їм тільки досвід подавай або ще незрозуміло що. Для чого я її тоді захищав і витратив скільки часу та сил на написання, не розумію. Мене цілком влаштовує моя поточна робота, але всередині сидить якийсь черв'ячок, який ніби постійно нагадує про мій диплом доктора філософії і що ніби з ним треба щось робити. Але я хочу забути, що я взагалі її писав, бо мені іноді здається, що після її захисту я не порозумнішав, а подурнішав. Скажіть, будь-ласка, як перестати жалкувати про те, що я захистив дисертацію? Коротко додам ще інформації: неодружений, дівчини у мене немає, друзів також. Є один друг з яким спілкування по телефону. З 20 до 23 років страждав на ОКР, потім вступу до аспірантури він зник само собою. Але у 28 років, після захисту дисертації ОКР почав повертатися. Вже майже рік за призначенням психіатра вживаю селективні інгибітори зворотного захоплення серотоніну, зараз стан більш-менш стабільний.Підкажіть, будь-ласка, як забути про дисертацію і не перейматись через неї?

Питання від: Денис; Вік: 30

подобається запитання?

подобається: 1 з 1

11-01-2025 19:51:02Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 376307 для Валентина Михайловна

Да, мне хотелось преподавать, начиная с первого курса университета. Это было исключительно мое желание писать диссертацию, хотя родители его поддерживали. Но потом, когда я начал работать коллектором, это желание начало угасать. Я постепенно начал терять интерес к своей специальности, хотя по ней никогда не работал. Мне больше начинало нравится быть коллектором. Я начинал чувствовать, что именно коллекшн - моя стихия, мое при. звание. И стал осознавать, что у преподавателей очень напряженная работа с постоянными нервами, постоянными аккредитациями, аттестациями. Я когда поступал в аспирантуру, думал, что защищу диссертацию и буду просто ходить преподавать и все. А там все не так как я думал. Нужно постоянно писать статьи, публиковать их за свой собственный счет. При этом их пишут не ради развития научной мысли, а просто для галочки, для закрытия плана по статьям. А на самом деле статьи никому не интересны. За них ты деньги не получишь. И писать статьи в свободное от работы время, нужно тратить на них свои выходные. А мне нравится когда выходные - это выходные, когда можно все выходные пролежать на диване. А в коллекторской компании я такое себе позволить могу. Не следует также забывать, что преподаватели не могут прокормить свои семьи за свою нищенскую зарплату, не работая где-то параллельно еще. А работать где-то еще не всегда-то получится, учитывая преподавательскую загруженность парами, статьями, силабусами и прочей ерундой. После защиты диссертации мой научный руководитель попросила меня написать еще диссертацию еще одной ее аспирантке, пообещав, что после она мне что-то заплатит. Я, как последний придурок, тратил все свои выходные на написание ее диссертации, где-то 70 % ее диссертации собрал я, остальные 30% - мой научрук. Сама аспирантка ничего писать не умеет. Уже в феврале у нее защита, а никакого намека на то, что от нее будет какая-то благодарность мне - до сих пор нет. За все время написание диссертации она отблагодарила меня следующим образом - несколькими частями скинула мне 7500 грн. и один раз под Новый год прислала мне продукты по почте где-то на 1000 грн. И все. Хотя даже за самую плохую диссертации берут как минимум 5000 долларов. Прэтому я понял, что образование - это не моя стихия, я там не выживу, лучше я буду обычным коллектором, буду работать на той работе, где нет нервов, стресса и плохого обращения к тебе. Я считаю, что нет ничего страшного в том, чтобы работать на более простой работе, чем та на которую ты учился. Просто хочется отпустить эту диссертацию со своей жизни и не думать о ней

11-01-2025 22:56:18Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 376311 для Валентина Михайловна

Да, сейчас уже позволяю. Но в детстве, подростковом периоде и даже в юности, наоборот, я считал, что не должен никогда ошибаться, должен быть лучше всех во всем, чтобы мной гордились все окружающие. А после защиты диссертации я понял, что не все мои старания, к сожалению, будут оценены окружающими. И теперь стал позволять. Потому что еще хочу избавиться от своего ОКР, окончательно

12-01-2025 13:46:14Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 376314 для Валентина Михайловна

Ну например, позволяю себе не быть идеальным, не пытаюсь кому-то понравиться, могу с кем-то некорректно поговорить и т.д.

12-01-2025 18:27:00Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 376323 для Валентина Михайловна

Не знаю почему так. Возможно потому, что на диссертацию я потратил больше усилий, поэтому она мне кажется более важной

12-01-2025 18:37:02Доповнення від автора

↩ Реакція на відповідь № 376330 для Володимир Анатолійович

Дякую, Володимире Анатолійовичу, я Вас зрозумів. На жаль, те, що в університет беруть на роботу лише по блату - це відбувається всюди. Кожен завідувач кафедри бере на роботу виключно своїх людей, а не людей з вулиці на кшталт мене. Тому така сумна реальність. Якщо у тебе немає знайомств у сфері освіти - то всім буде начхати на твій розум, твої навички та здібності. В якості прикладу наведу приклад: та людина, якій я робив дисертацію - давно працює в університеті, навіть не отримавши вчений ступінь. А у мене вже 2 роки вчений ступінь, а мені ніхто не пропонує викладацьку роботу. Мені то вона вже і не треба, але факт залишається фактом.

Щоб запитати або відповісти, авторизируйтесь або пройдіть реєстрацію!

Ви можете запропонувати автору цього питання поспілкуватися

Надіслати запит на спілкування можуть зареєстровані користувачі

Щоб відправити автору цього питання пропозицію поспілкуватися, Вам потрібно бути авторизованим.

Поради відвідувачів

Ще немає коментарів. Ви можете бути першим, хто запропонує автору якусь пораду.

Щоб прокоментувати, авторизируйтеся або зареєструйтеся!

Наші психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

Answer 1 · 2025-01-11 18:41:35

Если не ошибаюсь, то когда-то вы писали на сайт.

Предположу, что у вас были ожидания и какие-то надежды вы возлагали на эту диссертацию, но они не оправдались.
Вы хотели преподавать?
Был ли это ваш интерес и потребность писать диссертацию, либо это было навязано родителями, например?

Предположу также, что есть убеждение, что раз чем-то занимался, то все, нужно теперь до конца жизни чтобы с этого была польза. И что нельзя по ходу жизни изменить свои интересы, цели, деятельность.
Есть такое?

Answer 2 · 2025-01-11 21:04:22

С одной стороны, решение ваше и вам хотелось писать диссертацию - и вы это сделали. То есть выполнили свое желание.
Сейчас вы тоже получаете то, что хотите и вам это нравится - ваша работа.
С другой стороны, ощущение, что вы как будто злитесь на то, что не продумали и не просчитали заранее все нюансы, а должны были.
Вы позволяете себе ошибаться? Что-то не предвидеть?

Answer 3 · 2025-01-11 23:07:43

Чем отличаются ваши ошибки, которые вы себе позволяете и прощаете от той, которая касается диссертации?

Answer 4 · 2025-01-12 14:49:16

Я имею в виду, почему некоторые ошибки себе прощаете и вам ок, а с диссертацией нет?
В чем отличие этих ошибок?

Answer 5 · 2025-01-12 17:13:40

Доброго дня, Денисе!

цитата:

ЯК ПРИПИНИТИ ШКОДУВАТИ, ЩО ЗАХИСТИВ ДИСЕРТАЦІЮ?

Для цього потрібно ПРИЙНЯТИ реальність, адже у вас

цитата:

синдромом відмінника, завжди з захопленням навчався в школі, потім і в університеті та аспірантурі, мені подобалась моя спеціальність, навчався з великим фанатизмом, з фанатизмом писав та захищав дисертацію.

Тобто на той час і той момент по-іншому ПРОСТО не могло бути(!)

цитата:

В аспірантуру вступав, бо хотів викладати, але після навчання в аспірантурі я зрозумів, що освіта - це дуже жорстока професійна сфера, де тебе за людину не вважають, а викладати беруть тільки своїх та наших, тобто по блату.

Маю думку, що описане вами відбувається не завжди і не всюди. Проте ви сприйняли ситуацію саме в такому ключі. І це, напевно, проблема(!) Тим більше, є наочні підстави

цитата:

З 20 до 23 років страждав на ОКР, потім вступу до аспірантури він зник само собою. Але у 28 років, після захисту дисертації ОКР почав повертатися. Вже майже рік за призначенням психіатра вживаю селективні інгибітори зворотного захоплення серотоніну

Проте не було б щастя, так нещастя допомогло -

цитата:

Після вступу в аспірантуру я влаштувався на підробіток в колекторську компанію, ця робота мені дуже сподобалась і зараз надзвичайно подобається, досі тут працюю.

цитата:

Для чого я її тоді захищав і витратив скільки часу та сил на написання, не розумію.

Ну як для чого? По факту, аби знайти іншу сферу діяльності, яка вас цілком задовольняє. А що може бути краще цього?!

цитата:

Підкажіть, будь-ласка, як забути про дисертацію і не перейматись через неї?

Потрібно працювати з психологом, щоби розібратись у ваших мотивах і намаганнях забути. Саме в них криється ваше ставлення до себе, ніби ви зробили помилку всесвітнього масштабу, скоїли лихо і катастрофічно нашкодили собі(!)

До речі, я пам'ятаю, як кілька разів у минулому ви вже відкривали тему на цьому сайті. Однак, судячи з усього, не просунулись у вирішенні проблеми ані на крок. Чому? А тому що знову-і-знову проблему озвучуєте, а до вирішення її так не долучились - не почали співпрацювати з психологом в індивідуальному форматі(!)
Наразі відомо, що обговорення проблеми не дорівнює її вирішенню. Потрібно йти вглиб вашої свідомості, шукати корені проблеми з ОКР, вирівнювати емоційний стан. аби жити вільно. обходячись без медпрепаратів. Налаштовувати взаємини зі світом і, врешті-решт реалізуватись як цілісна особистість(!)

Answer 6 · 2025-01-12 18:55:16

Да, так бывает, что усилий больше, чем результата. Но любая деятельность, любой опыт, даже самый неприятный дает нам что-то - опыт, знания, какие-то навыки. И важно заметить, что дала вам диссертация. Как минимум, вы погрузились в процесс настолько, что с ОКР стало лучше. Чем не хороший результат?
А еще вы поняли, что это не ваше и хочется вам другого. И так тоже бывает и это тоже опыт.
Предположу, как писала выше, что есть установки про то, что если начал делать и приложил усилия, то должно быть продолжение, выгода и возможно заработок. А если нет, то нечего и браться было, если не просчитал все заранее.
Работа с психотерапевтом все же полезна была бы, и думаю не только по теме диссертации, а в целом, с темой принятия себя и того, что вы делаете, что выбираете

Answer 7 · 2025-01-15 11:52:58

Пане Денисе, вітаю!
Дуже сумно читати про ваші поневіряння. Проте, як влучно помітили колеги, ви у цьому процесі вдосконалювалися, приймали певні рішення, робили висновки. Хочеться сподіватися, що ви вийшли з процесу написання дисертації дещо іншим, ніж увійшли до нього.
Стосовно "забути про дисертацію" - чим більше ми намагаємось шось відкинути, забути про це, не звертати на це свою увагу, тим настирливіше саме ця інформація знов і знов виникає у нашій свідомості.
Отже, звернення до психотерапевта рекомендоване )))

Як припинити шкодувати, що захистив дисертацію?

Поради відвідувачів