Психологиня Анжела Эдуардовна Пасниченко Чернівці Головний

«в мене є спроби себе переборювати, але дуже рідко вдається»;
Стосунки - це не про переборення, а про отримання насолоди, кайфування. Лише це може спонукати людину поводитися легко, невимушено і спонтанно (і по відношенню до інших людей також)

Анна!
Вважаю, що без розмови серйозної із чоловіком ви далі нікуди не зрушите.
Ви маєте поділитися своїми переживаннями із ним.
Якщо тільки не йде мова про сімейне насильство. Тоді треба шукати прихистку в організаціях, які спеціалізуються на цьому (наскільки вам реально загрожує небезпека?).

sacred.clinker!
Ви розумієте, чому я вам задаю такі запитання?
І що можна зробити у вашій ситуації? ::unsure::

Мені дуже сподобалася ваша відповідь!
Вам і донечці всього найкращого!
Я думаю, якщо ви не будете давати бурхливих реакцій на подібні ситуації, то й ваша донечка буде спокійно та з розумінням ставитися до них! Ви робите лише перші кроки у світ дитячих взаємодій і щодня будете робити для себе відкриття! ::wub::

Вітаю, Анна!
«Мене ніхто не зрозуміє, я не маю навіть кому висловитись про це»;

На цьому сайті вас і вислухають, і підтримають. Пишіть

Добрий вечір, шановний sacred.clinker!

Як ви ставитеся до себе? Вам подобається до себе доторкатися?

Здравствуйте!
Почему вы сразу определяете себя, как «енергетический вампир»;?

Может, вы - экстраверт?
Может, у вас сильная составляющая "Ребёнка"?
Может, у вас недостаточно развит какой-нибудь предметный интерес?
Может быть, коммуникация с людьми - это ваш талант и призвание?
::smile::

Уважаемый Ник!
Я думаю, это действительно высокий уровень доверия, если девушка позволяет себе в вашем присутствии выражать свои истинные чувства (какие у неё истинные чувства на самом деле?).
Та и для вас, видимо, это тяжело - вы не готовы принимать её в разных настроениях.

Тогда: или ищите более лёгкую и весёлую подружку, или будьте девушке громоотводом (просто быть рядом, без лишних ожиданий - и да, это трудно).

Вітаю вас, недостатньо досвідчена мама Юлія!

Прийміть мої співчуття з приводу розламаної іграшки, яка могла бути улюбленою у вашої дитини. Ситуація не з приємних. Але і такі ситуації трапляються.

Перше запитання: скільки років вашій дитині? У вас хлопчик чи дівчинка?

Друге запитання: ви брали на майданчик іграшку з яким наміром? Ви хотіли, щоб дитина ваша бавилася сама? Щоб вона була не з порожніми руками? Щоб можна було обмінятися із кимось іграшками?

Загалом, розраховуйте на те, що на вулиці із іграшками може трапитися щось неконтрольоване, бо цей простір належить багатьом різним людям. А ви бачите, що в різних людей різні уявлення про те, як можна гратися, як можна поводитися із чужим майном.

Як ви дозволили гратися вашою іграшкою іншим діткам (10 років - ранній підлітковий період - така собі дитинка), то можна було позначити від початку, що іграшка ваша, ви дозволяєте з нею гратися деякий час, а потім сподіваєтесь забрати її додому.

Ви могли одразу не дозволити брати вашу іграшку іншим діткам (тоді не зовсім зрозуміло, навіщо треба було брати іграшку на вулицю - щоб дражнитися? Хоча також маєте право на це).

Виховувати інших дітей - не ваше завдання, і може нічого не вийти з такої затеї. Проте ви можете на такому прикладі виховувати вашу дитину: як вчинили ви, як вчинили інші діти, чи сподобалася вам ця ситуація, що можна робити в подальшому, щоб такі ситуації повторювалися якомога рідше. І в такому ключі. Тоді поламана іграшка не була б даремна. І ваша дитина зможе винести певний досвід спільного життя з іншими дітками та їхніми батьками.

Нажаль, на дитячих майданчиках дітки зазвичай по-варварські ставляться до несвоїх іграшок. Я вважаю, що їх так навчив попередній досвід. Іграшки трощаться. Погодьтеся, що на вулиці дитина може собі дозволити таку поведінку, яку вдома батьки можуть різко пресекати, а вчиняти так може сильно хотітися. Тобто, дитячий майданчик - це простір часто неконтрольованої свободи (і агресії також). Що може мати і певні неприємні наслідки.

А чекати почуття провини від других дітей - це вам навіщо?
Уявимо собі, одна з дітей, наприклад дівчинка, каже вам: « 'вибачте, ми випадково зламали'»;
Що саме це може вам дати? Це ж, начебто, очевидні речі - якщо не ви зламали цю іграшку, значить, хтось інший її зламав. Для вас принципово визначити, хто саме є винним у поламаній іграшці? Для чого?
Загалом, почуття провини вважаю руйнівним почуттям (до чого доброго воно може призвести? Вгамувати природну енергію дитини?).

Це може бути прямий обман - хтось зламав свідомо і не хоче зізнаватися в цьому (а дорослим завжди подобається визнавати свої помилки і хибні кроки?). Може бути це було просто необережне поводження - тоді взагалі не зрозуміло, за що дитина має брати на себе відповідальність за шкідливу дію, якщо вона такою не була...

Думаю, максимум, що ви могли сказати цим дітям - свідкам вашої некомфортної ситуації: поділитися своїми почуттями - ви розстроєні, що іграшка поламалася, що ви, по суті, не можете у такій ситуації нікого звинувачувати, окрім себе самої, і що ви можете зробити висновки, що чужі дітки можуть іграшку поламати і наступного разу ви не дозволите їм гратися вашими іграшками.
(зауважте, я не примушую вас враховувати почуття дітей, які самі могли бути неприємно вражені, що іграшка раптом поламалася :-) Ви же не знаєте, як на таку ситуацію зазвичай реагують їхні батьки!)
Отже, використайте цю ситуацію як навчальну і зробіть роботу над помилками :-) - адже зламана іграшка може виявитися не останньою!!! Успіхів вам!

«Что это за состояние?»;
Депрессия, здравствуй!!!

Заедать такое состояние - не самый здоровский способ :-)
Нужны консультация и поддержка.

Вы общаетесь с кем-то сейчас тесно, на дружественной основе?
Кто-то знает о вашем состоянии?

Вітаю вас, Наталіє!

Ваша розповідь доволі образна та викликає в мене певні запитання.
Давайте спробуємо по них трохи пройтися:

1. «я боюсь дивитися людям в очі»;
Вже одна з перших фраз таким чином сформульована, що аж кортить довідатися: Що саме ви боїтеся там побачити (в людських очах)? Чиї це можуть бути очі? Коли орієнтовно ви могли вперше у житті зустріти такі очі в людини?

2.«як я на неї реагую, є моєю хронічною проблемою»;. Це
«прояв абсолютно непотрібного сорому, стидливості»;, а саме:
«Очі починають бігати туди сюди, головою то вправо то вліво або взагалі в землю дивлюсь»;
Це - яскравий прояв почуття провини, дискомфорту. У чому саме ви почуваєтеся винною? Або, інакше сформулюю: У чому саме вас могли б звинуватити (ці самі очі якоїсь значимої для вас людини, яка могла звинувачувати і, мабуть, карати - тобто, хтось дорослий)?
**В мене є така фантазія, що це не могли бути ваші батьки (значимі дорослі, з якими ви проживали постійно). Швидше за все, хтось, хто мав до вас тимчасовий доступ (вихователь у дитячому садочку; бабуся, з якою ви не проживали разом постійно). Виправте мене, якщо я помиляюся.

І так, це, швидше за все, пов'язане із вашим дитинством: хтось у дитинстві вас міг звинувачувати у чомусь / або ви почувалися винною у якомусь проступку/вчинку.

3. «Наче посилаю сигнал : "Ну подивіться , хіба я настільки погана ?"»; - ви вже відчуваєте, що ви із кимось подумки розмовляєте? ;-) Хто це, хто ця людина? Перед ким ви виправдовуєтеся? На кого ви бажаєте справити сприятливіше враження? Такі внутрішні розмови - це інтеріоризовані зовнішні діалоги з вашого минулого, з вашого дитинства. Ви були свідком таких розмов.

4. «підсвідома впевненість , що та людина за щось подумки мене принижує або погано подумала + бажання довести що це не так.»; - це виправдовування перед цією людиною (вас могли звинувачувати несправедливо!!!). І у вашому досвіді не знайшлось когось дорослішого, авторитетного, хто б міг за вас заступитися, захистити!!!

5. «Звідки береться ця упередженість та відчуття сорому?»; - з життєвого досвіду. Вашого власного минулого.

6. «я трошки відлюдькувата і все вище написан має пряме відношення до цього . Важко фізично винести контакт . Тому ховаюся.»; - ну, це банальні прояви "інтроверсії", як це описував К.-Г. Юнг. Інтроверт - це тип орієнтації свідомості людини на себе, а не на зовнішній світ. Це не добре і не погано. Це такий стиль, особистісна особливість. Яка може надавати певні переваги людині, яка комфортно почувається із такою структурою психіки.

7. «Підкажіть , що у цій ситуації мені варто було б усвідомити? Чи варто тут шукати коріння в дитячих травмах»; У цій ситуації варто усвідомити свій стан (що саме ви зараз і робите). Швидше за все, у вас був травматичний досвід років у 5-6. До речі, це могла б бути єдина ситуація у житті, на якій ви зафіксувалися. Цей вік дозволяє вам згадати у деталях, що саме у цій ситуації могло тоді відбутися, та поділитися своїми спогадами із психологом, психотерапевтом для подальшого аналізу. ;-)

Розібрала на атоми ваше повідомлення :-) Чи стало це вам у нагоді?
PS: Поки писала вам відповідь, ви уже накатали ще одне простирадло, давши відповідь на поставлені мною запитання. Соррі. Але відповідь залишаю

Ответ отредактирован автором 01-08-2022 21:30:19

Вы пишете: «супруг утверждает, что я «остановилась». Странно, ведь как раз сейчас параллельно своей профессии изучаю новую (совмещаю)»; - это может быть зависть, т.к. муж предъявляет вам требования на совмещение противоречивых устремлений, т.е. невыполнимые в принципе. И:
«Мои действия, как супруги (готовка, уборка, работа, секс, массажи) это стандартные обязанности, как жены,»; плюс: «разносторонняя личность, не стоящая на месте»;, а именно: - «мой супруг желает чтобы я читала научную литературу, новые открытия мира, вникала в строение техники и т.д. »;. Чтобы что? Супруг предъявляет вам заведомо нереализуемые требования, чтобы под чувством вины вы молча исполняли все его прихоти (помыть пол в 11 часов ночи, напр.). Поэтому и газлайтинг. Муж знает заранее, что выдвигаемые к вам требования неосуществимы. Следовательно, вас можно совершенно справедливо упрекать - быть самозабвенной домохозяйкой и самореализовавшейся и финансово независимой женщиной одновременно сложновато. Не правда ли?

И много противоречивости вижу в вашем справедливом распределении домашних обязанностей:
«Он зарабатывает и отдыхает. На мне всё остальное (дом, досуг, моя работа)»; и «- кто не зарабатывает, тот убирает»;
И при этом: «Просто не в силах «вытянуть» финансово то, что он желает.( мелочи не катят)»; - а это нет? Не манипуляция? Ведь по вашим словам, так получается, что: "кто убирает, это всё само собой, ещё должен и зарабатывать "на мои желания"" ? Нет? Не перебор?

Ваш вопрос: «Можно ли что-то менять в паре в одиночестве ? Не будет ли это та же манипуляция?
»;
Вас больше волнует ваш комфорт или комфорт мужа плюс дискомфорт ваш и вашей (не общей, я так понимаю) дочки? Вы здесь отвечаете не только за себя. Боитесь унизить своей манипуляцией супруга? Разговаривайте с ним, обсуждайте все вопросы, которые не согласуются друг с другом.
Хотя, он всегда сможет вас словами убедить, почему его критические слова - это правда и помощь вам, а все слова похвалы/любви/гордости за вас - это пустые слова, которые и произносить-то не надо, чтобы время не терять.

Вот это - очень опасный звоночек: « С мужем перестала делится,»;, и что это вам даёт? Защитный механизм - оттягивание решения проблемы, тем самым перевод её в нерешаемый формат.

Вы спрашиваете:
« Могу ли я сама спасти семью, если для мужа «всё ок!» ? »; - нет. Спасти семью одному человеку (любому) не под силу - этот танец танцуют вдвоём.

И да, вам ничто не мешает работать с психологом онлайн (тем более, что это ваш постоянный формат работы). Так что, обращайтесь на здоровье! :-)

(ответ весь не влез, сорри. Поэтому я продолжу :-))) )

И все наши усилия по преодолению трудностей нужно уравновешивать с заслуженным отдыхом. Как вы отдыхаете? Это могут быть и активные и пассивные формы отдыха, когда вы не горюете, не обсуждаете тревожные моменты актуальной жизни. Вы расслабляетесь, играете, фантазируете, любите, общаетесь с друзьями, смеётесь - т.е. радуетесь жизни. Жизнь нас вдохновляет, если в ней присутствует радость. Не 50% времени в сутки, но достаточное её количество, чтобы вы чувствовали, что вы живёте, не замерли, не умерли.

Иначе победит смерть, победит война, победит Путин.
Мы никак не можем подарить ему такую возможность. Нас много и мы хотим жить - долго и счастливо.
Как вы хотите жить? Живите эту жизнь уже сейчас. Другой жизни у нас нет.

Iri, приветствую вас!

Вы всё правильно пишете в своём вопросе. Мне импонирует ваш трезвый взгляд на состояние вещей.
Давайте поговорим о вашем состоянии и где взять ресурсы.

«В последнее время я почти всегда чувствую себя усталой и ничего не хочется»;
- это симптоматика эмоционального выгорания. Причин может быть несколько. Ну вот хотя бы это: «все мои мысли исключительно про войну и единственное желание, чтобы она поскорее закончилась и вернулась мирная жизнь»;
и вот это: «мой родной город бомбят каждый день.»;, а так же вот это: «В городе, где я живу, большую часть времени относительно спокойно, но пару недель назад прилетело и сюда и погибло много людей»;
Так же на утоньшение ресурсов работает вот такой механизм:
«у меня была работа, учеба, хобби, волонтерство. Это все и до сих пор есть, но без ресурса, просто потому что " так надо"»; - вы на подъёме адреналина своей активностью хотели залатать эмоциональные "дыры" - активность вложена, а эффекта нет. Вы сами себя обессилили, обесточили и начали работать по инерции - "так надо", а не из ощущения необходимости и полезности вашей активности.

Вы описываете своё теперешнее состояние: «Остался только страх и ощущение опасности»;
«теперь каждую тревогу очень сильно беспокоюсь и думаю о том, что может снова прилететь»; - в ситуации стресса наши инстинктивные реакции: бей, беги, замри. Какую стратегию используете вы? По вашим словам, скорее, "замри" - самая бесплодная стратегия: изматывает наши психические силы и никак не решает ситуацию, в которой мы оказались.
Как минимум, есть подсказка: - ещё два неиспользованных механизма: беги и бей. Стратегию "беги" вы не можете использовать в полную меру (надеюсь, ваш любимый человек рядом с вами). Значит, остаётся "бей" в варианте разрешения вашей жизненной ситуации (не буквально ввязываться в драку в поиске выхода, но необходимо предпринимать некие активные действия, чтобы помочь себе, - буквально: много физической активности).

Теперь о том, где взять ресурсы:
- вас не очень устраивает ситуация, в которой вы оказались. Следовательно, те действия, которые вы предпринимали, видимо, не очень эффективные.
Чтобы получить иной результат, стоит поступать иначе. Например, обратите внимание на такие источники внутренних ресурсов:
- Есть ли в Вашей жизни традиции, ритуалы, которых Вы любите придерживаться?
- Вам нравится чувствовать принадлежность к какой-то компании, как будто это «большая семья» или «стая»?
- Для Вас важно иметь возможность делиться мыслями и тревогами с теми, кто рядом?
- Что для Вас в жизни значит взаимная помощь и поддержка?
- Как Вы считаете, насколько важно делить обязанности в семье?
- Вам нравится быть лидером, вести за собой других?
- Вам нравится помогать тем, кто оказался в более трудном положении, чем Вы сами?
- Вам нравится создавать что-то новое? Насколько Вы новатор?
- Импровизация – Ваша стихия?
- В своей жизни как часто Вы тренируете себя, самодисциплинируете?
- Вам важно иметь реалистический сценарий будущего?
- Как Вы чередуете свою активность и периоды отдыха?
- Вы можете увлечься работой, несмотря на физический дискомфорт (голод, холод, сырость)?
- Какие виды отдыха Вам больше нравятся?
- Пользуетесь ли Вы техниками релаксации?

Каждый подобный пункт - это один из возможных источников ресурсов.
По вашему вопросу я так поняла, что вы рациональный человек, можете анализировать ситуацию и принимать решения по поводу её изменения. Чего не хватает в вашем запросе, так это доверия своей эмоциональной сфере и сфере мотивации к деятельности.
Поэтому, во-первых, ваша наипервейшая задача - позаботиться о собственной безопасности (крепкий дом, наличие бомбоубежища рядом, собранный тревожный чемоданчик и т.п.).
Во-вторых, если вы делаете нечто, что "так надо", то кому, собственно говоря, это надо. Ваши эмоции вам сигнализируют - это нужно не ВАМ. А что нужно вам лично?

Войну пережить нам помогают не вечные стенания по поводу утрат и болезненных моментов. В вашей теперешней жизни вы обязаны (себе обязаны, понимаете?) найти те моменты, которые вас РАДУЮТ. Буквально радуют, а не вынимают из вас все силы, которые ещё остались.

Поэтому, например, не скрольте новости с передовой 24/7. Отведите себе на это какое-то время в течение дня (не сразу после просыпа, часа два в день выделяйте на это в первую половину дня. Никогда перед сном). Всё остальное время в течение дня вы не позволяете себе горевать о трагических новостях: "Я сегодня уже два часа потратила. Следующий сеанс горевания будет завтра". Вы же можете себе так сказать? Правда?

Приветствую!

Как-то нерадостно у вас началось утро последнего месяца лета!

Что происходит в вашей жизни? Есть какие-то обязанности?
Как ваши близкие относятся к вашему состоянию?

Вот эта фраза - убийственная:
«чувствую себя лучше только если много выпью и не смогу не о чём думать»;
И как много вы пьёте? И как часто? И чем балуетесь? Откуда берёте?

Какие-то есть интересы в жизни, кроме как "думать" и "пить"?