Депрессия

Я завжди була в якійсь апатії, депресії. Це з дитинства. У дитсадку у мене не було друзів. Пам'ятаю, я щось пропонувала типу гри, але на мене ніяк не реагували, хоча між собою вони придумували ідеї і потім грали в це. Я дивилась на ляльку однієї дівчинки і так заздрила, ну дуже гарна лялька була. Я просила погратись, але була черга бажаючих, коли дійшло до мене, мені чомусь не хотіли давати, типу уже все. Це дрібниці, але чомусь я до сих пір цк пам'ятаю. Усі з кимось грали, а я наче і в групі, але одна. Я хворіла і рідко ходила в садок, я його ненавиділа. Тоді у мене сформувалось відчуття наче я не така, у всіх є друзі, а я одна, у інших краще, інші кращі. Мені боляче від цього. У школі теж саме. Мої ідеї не підхватували, не подобались іншим. Я не була лідером, але хотілось. Пам'ятаю, як усі на екскурсію по парам брались за руки і йшли, усі швидко знвходили пару, а мені хто залишиться. У перших класах була подружка. До неї приходила на перервах старша сестра, вона не хотіла зі мною спілкуватись. Приходила якась подружка із старших класів. А до мене ніхто не приходив. Я заздрила. Мені було сумно. Ця подружка щиро хотіла зі мною дружити. Коли вона мені дзвонила після школи, щось розказувала, я не знала що їй відповідати, не знала що правильно сказати, хотілось втекти, бо боялась якщо скажу щось не то то ображу чи засмучу її, я відчувала себе неловко, якоюсь дивною. Через якийсь час я подружилась з іншою дівчинкою, мені з нею було цікаво, у неї були якісь цікаві ручки, мультфільми на касетах дівіді і т д. А з попередньою подружкою я перестала спілкуватись, чим її образила. Мені казали вона багато плакала. Потім ця моя нова подружка переїхала і я залишилась без друзів. І отак я була одна. Школа викликала страх. Я боялась опозоритись і опозорити батьків. Була відмінницею. Усі одне з одним дружили. Я боялась щось сказати, боялась засудження, що мене висміють чи причепляться, 'нападуть'. Були агресивні особи, які любили сваритись у класі. Боялась, коли мені треба було захищатись, а говна летіло багато, бо я вчилась добре, а вони ні. Я ходила після школи в музичну і вільного часу не було. З друзями гуляти не ходила,а інші ходили. Я відчувала себе ізгоєм. Я була в окулярах через поганий зір, сиділа на перших партах, не одна, але з однокласницею не спілкувались особо. Моя проблема, що я не знала навіщо мені треба з кимось спілкуватись, і що взагалі казати, що робити. Мені сказали треба вчитись-я вчилась. А що треба заводити дружбу я не знала.

Добрий день. В мене осінню почалися тільки одні проблеми. В вересні покинув цей світ , мій улюблений котик Мурчик , якого я дуже любила і люблю. Він був ще такий маленький і молоденький , мав 1 рік і 5 місяців. Сусідка сказала , що він зїв щура і помер...
Він не був моїм , а сусідським , приходив до нас в село...
Він так мало прожив на тому світі , так мало приніс мені радості...
Я думала , що він буде довго жити і тішити мене .

Потім я дала оголошення про роботу , і мені нічого не відписали.

І от вчора взнала , що я тепер не можу заходити на один свій сайт , форум. Там я сиділа майже 8 років.
В мене там були різні теми , там можна було спілкуватися з різними людьми і психологами...
Там я познайомилася з одної хорошою психологом , з якою спілкувалася більше 5 років...

...І це все в мене в одну мить обірвалося.... В мене там за ці всі роки майже 300 різних тем назбиралося...
Я вчора і сьогодні плачу...

....Плачу за Мурчиком, за тим сайтом, за то що не маю роботи , а взяла кредит , і мені його треба в грудню віддати.
А не маю з чого.
Плачу ще , що не можу бути здоровою.
В мене анемія 8 років.
Причини не знаю.
А від препаратів заліза я чуть не втрачала свідомості...вони мені не йшли...

Моя анемія не хоче сама по собі проходити.
І кожен день однакові , фізичні симптоми , які мене дуже махають і не дають працювати ...

Мені 44 роки.
Не заміжня, дітей не маю...
Моя донечка народилася мертвою....
І живе з Богом в Раю...
Вже майже 14 років...

Мені дуже важко жити і це все переносити..
Алкоголь мені не допомагає.
Я від нього не пянію..
А пю його , щоб швидше заснути і так гостро не думати за своє життя і проблеми...

Я завжди була невпевненою і замкненою у собі, але поступово з цим боролася і намагалася зростати духовно і професійно. Декілька років тому зіштовхнулася з проблемою вагітності. Було 2 невдалі спроби ЕКЗ. І мій психологічний стан дуже погіршився - пропало бажання що-небудь робити (працювати, розвиватися, спілкуватися з людьми, допомагати комусь), дуже втомилася ходити по лікарях і ще поєднувати це з роботою. Час від часу хочеться покинути рідних, роботу, місто, заховатися від усіх і жити суто для себе. Не відчуваю підтримки від рідних. Коли намагаюся комусь виговоритися, співрозмовники починають змінювати тему або просто послухали та кажуть: \'Все буде добре, не переживай\'. Від цього ще гірше. Чоловік часто наголошує на тому, що він приносить основний прибуток додому, тому йому важче.