Депрессия

Я зараз живу в дні сурка. Прокидаюсь, йду на тренування, прихожу додому і займаюсь з репетитором. В коледж не ходжу, немає сили. Весь час дома проводжу в своїй кімнаті, виходжу тільки в туалет чи на кухню взяти їсти, їм в кімнаті.
Друзів немає, спілкуюсь тільки зі своєю собакою і іноді з дівчатами з тренування. Проблеми з харчуванням: їм не від голоду, а просто, щоб їсти. Мені стає легше від цього.
Я більшу частину дня проводжу в своєму світі, який я створила. Де в мене багато друзів, я щаслива та відкрита для всього світу. Кожну хвилину, як я щось дивлюсь чи слухаю музику, уявляю себе в тому світі. На тренуваннях, в дорозі, дома; коли дивлюсь фільм, ставлю на паузу, вдягаю навушники, включаю музику та уявляю себе там, в тому світі. Під час фільму чи якогось ролику в ютюб, можу зупинити безліч разів. Без цього я відчуваю себе погано, відчуваю апатію та не бажання жити.
Я не можу спілкуватися з однолітками. З людьми старшого віку - так, з молодшими дітьми теж, а з однолітками ніяк. Якщо я находжусь в великій шумній компанії, я хочу плакати та втікати звідти. Дискотеки, коледж, просто велика компанія - все воно викликає в мене паніку та бажання втекти.
В мене немає друзів, я не люблю себе, я просто знаю, що я не гарна, але в якісь моменти я дивлюсь на себе в дзеркало і бачу неймовірно гарну дівчину, виходжу з дому та йду в хорошому настрої, а потім я бачу себе в якомусь відображенні і все, я просто хочу розревітись, я знову не гарна. Із-за того що я їм, тільки для того щоб поїсть, я товста, мені потрібно схуднути для спорту, тренер постійно це говорить.
Спорт для мене єдине реальне місце, не в моїй голові, де я відчуваю хоч трохи радості. Але коли я починаю збиратись на тренування, я не розумію навіщо я взагалі туди йду, але йду, дисципліна. В мене часто перепади настрою під час тренування. Щось довго не виходить- хочеться плакати, але якщо до мене підійде якась дівчина та почне зі мною розмовляти, в той же час я вже сміюсь з жартів, вона відходить - знову хочут плакати.
Постійно якась різка мотивація. В один день можу хотіти записатись на ще якийсь гурток, годинами шукаю кращий, находжу, відкладаю на потім, щоб обговорити це з батьками, на наступний день не розумію навіщо я взагалі це шукала. І так зі всим. Можу навіть кудись записатись, а потім їхати туди зі сльозами на очах та не розуміти, навіщо я взагалі туди їду.
Мені дуже складно, бітьки говорять, що це все моя лінь та те що я не виходжу гуляти. А в мене просто немає моральних сил цього зробити, я просто не можу. Мене можливо будуть відраховувати з коледжу, а я нічого не можу з цим зробити, не можу зробити щось для цього, просто немає сили. Якщо можете, порадьте, будьласка щось, я вже просто не можу так жити, прото не можу

У меня депрессия давно диагностирована психиатром, принимаю сейчас уже год антидепрессанты.
Все время откладываю запланированное если нет сроков, например хочу пройти курсы, оплачиваю и не занимаюсь, покупаю яйца (хочу яичницы) и они портятся в итоге, и очень много важного и неважного так, даже д/з ребёнка не выложила в дневник и получили единицу. Если дело со сроком, то обычно делаю.
Мой вопрос: причины этого- сама депрессия или какой-то дополнительный страх изменений или страх действий.
Хочу понимать почему так происходит и что делать с этим.
Пс. Также в терапии не делала задания психолога, не было изменений и последний раз меня не взяли в терапию по этой причине.

Здравствуйте
Столкнулся с проблемой что я не знаю что делать дальше. У меня в жизни были мечты многие из них я уже сделал, к примеру купил беседку которую давно хотел, получил права на мотоцикл, пару дней назад получил права на автомобиль, вроде бы все мечты исполняются но я не могу описать то состояние в котором нахожусь, у меня есть робота что не мало важно официальная недавно на заработанные деньги приобрёл себе авто. Но на моём пути я всегда был один у меня мало друзей всего 2 друга и то что-то поменялось в их отношении стали намного реже общаться. Я должен сейчас радоваться а у меня какое-то горе на душе мне не кому выговориться поделиться чем-то, откуда возникает ето чувство ? все почти есть для счастья а радости нет. Попалось видео что ето почти во всех в 18-22 года криз 20 лет что не знаешь что делать дальше и в правду я не знаю что делать дальше, мне кажется ето за одиночества. Чувство будто чёрная полоса хотя и права есть и авто своё на которое заработал сам родители хвалят, а на душе совсем не то, откуда эта грусть я не могу разобраться ? Надежда на вас, и что ето все может со временем наладиться, может период такой и я должен его пройти достойно. Грусть апатия возможно и депрессия только главный вопрос почему ? Я себе задавал вопрос много раз но ответа не нашёл.