Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму?

» Травми » Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму?

Цю статтю, як і попередню, написано ВИКЛЮЧНО на моєму власному досвіді та досвіді моїх клієнтів, із чужих статей чи книжок нічого!!! не бралося. Думаю, цей практичний момент буде важливий для розуміння читачами.

Для початку важливо розуміти, що таке «нарцисична травма»?

Нарцисична травма – це психологічна травма, завдана дитині родичем-нарцисом. Як правило, батьками. Буває, хоч і рідше, обома батьками одразу. А також іншими родичами – сестрами-братами, дядьками-тітками, дідусями-бабусями тощо.

Більше того, нарцисичне травмування батьками-нарцисами починається в ранньому дитинстві й триває протягом усього життя людини. І зачіпає безліч аспектів життя: і самоцінність-самооцінку, і глибинну структуру особистості (нарцисичний радикал), довіру до себе та інших, соціалізацію та соціальні навички, самореалізацію, побудову стосунків і створення сім'ї.

Внаслідок такого травмування в дитини формується особливе «я» – «Я - травмоване» або «забита і поранена дитина». Це така частина особистості, яка в психології називається ще й терміном «субособистість».

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

Визначити, що в людини є така субособистість, можна навіть за зовнішніми ознаками, а також за її внутрішнім відчуттям.

Зовні виглядає: скромна, затиснута іноді навіть і сутула поза, часто захисне положення рук, що прикривають тіло (наче людина хоче зменшитися в розмірах або сховатися), дуже сумний, сумний (іноді навіть підлесливий) або опущений донизу погляд, невпевнена хода і невпевнені рухи.

Внутрішньо відчувається:

- дуже некомфортно і незатишно;

- сприйняття зовнішнього світу як винятково ворожого і небезпечного;

- боязнь осуду від оточуючих;

- страх пережити знецінення або отримати нищівну критику на свою адресу;

- сильний страх помилитися, зробити щось «не так»;

- страшно бути «неідеальним» і постійне прагнення бути «ідеальним»;

- часті думки «я не заслуговую на любов»;

- безперервні страждання від несправедливості;

- потужна повинність або внутрішній примус – внутрішній голос, що говорить: «ти маєш/повинна» і «роби як треба!», якому складно чинити опір;

- нездорова жертовність, яка може набувати навіть патологічних форм у вигляді самоушкоджень і загалом поганого ставлення до себе: відсутність необхідної турботи про себе, про своє здоров'я, погане харчування (за можливості харчуватися добре), відсутність відпочинку, трудоголізм;

- невміння отримувати задоволення від життя;

- бажання і прагнення всім догоджати, бути тільки!!! приємним/приємною;

- неприйняття себе з дитинства – своїх зовнішності, фігури, характеру тощо;

- хибна скромність, коли «не хочеться напружувати інших людей».

Навіщо взагалі говорити про «нарцисичну травму»? Чому не можна обійтися просто поняттям психологічної травми. Невже цього замало?

Так, саме так, замало. Цього явно недостатньо для розуміння всього того, ЩО і ЧОМУ відбувається з людиною, яка пережила саме цей специфічний вид травмування.

Одразу слід зазначити, що нарцисична травма – це ЗАВЖДИ політравма.

І в цьому полягає її головна особливість. Інакше кажучи, якщо ви травмовані родичем-нарцисом, то порушення психічного функціонування відбуватимуться не на одному, а одразу на кількох рівнях.

Перший і головний:

Самооцінка у травмованих нарцисами людей однозначно знижена і вони хронічно відчувають почуття малоцінності. Через постійне знецінення такими родичами дій і самої особистості дитини.

Головний, тому що від нього залежить дуже багато чого:

- ставлення до самого себе впливає на якість життя людини, на те, ЯК вона відчуває саму себе і своє життя,

- невпевненість у собі й почуття безпорадності,

- почуття малоцінності та низька самооцінка впливають і на якість взаємин людини, на її вибір партнера (як правило, такого ж нарцисичного, як і той, хто її травмував),

- неможливість досягти значущих результатів або привласнити собі заслужений успіх у будь-якій діяльності через звичне САМОзнецінювання,

- і найжахливіше: через низьку самооцінку і відчуття малоцінності людина часто НАВІТЬ НЕ намагається щось змінити у своєму житті, бо ж а заради КОГО вона це робитиме?! Адже вона ж сама по собі НЕ цінна!

«Нарцисичний радикал» – може бути у людини, «укушеної» нарцисом, а може і не бути. Буває по-різному і закономірності цього особисто мені поки що не зрозумілі. Може це якась особистісна схильність, може навпаки, у когось є вроджений імунітет до нарцисизму, не знаю. У моїй практиці був випадок, коли клієнт, виражений соціалізований психопат мав вельми нарцисичну матір. Нарцисичних рис у нього при цьому НЕ спостерігалося в принципі і він повністю НЕ розумів її поведінку і її психологію. Можливо, його психопатія і дала йому такий унікальний захист від нарцисизму? Хто знає.

Далі, цей радикал може бути різного ступеня вираженості: від порівняно невеликого в 10-20% до доволі вираженого в 40-50%.

Закономірності процентних співвідношень знову ж таки поки що не вивчені.

Тому я сприймаю їх просто як даність – комусь дано так, а комусь – так.

І все.

Які наслідки для самої людини – в наявності у людини нарцисичний радикал або його немає?

Є в наявності подібної частини і свої плюси, і свої мінуси.

Із позитивного:

1. Допомагає у взаємодії з нарцисичними людьми, дає певний імунітет від їхніх «укусів» і отрути, і розуміння механізмів впливу на себе, дає змогу не піддаватися на різноманітні хитрощі та маніпуляції;
2. Допомагає в самореалізації (зокрема й творчій) і кар'єрі – лідерство і керівництво, контроль і самоконтроль, уміння боротися, змагальність, цілеспрямованість і впертість, вміння комунікувати, створення привабливої атмосфери навколо себе, вміння подобатися і привертати увагу, отримувати визнання, бути пробивним, не упускати свій інтерес, досягати своїх цілей, бути цікавим, яскравим і гучним, харизматичним, вміння себе показати і проявити, зробити саморекламу – щоб тебе помітили тощо;
3. Допомагає створити максимально комфортні та сприятливі умови і для себе, і для своїх близьких (бо вони ж зі мною, вони – МОЇ), турбота про себе – своє здоров'я (заняття спортом, здоровий спосіб життя) і безпеку;
4. Допомагає в ситуаціях, в яких потрібно себе захистити, відстояти свої кордони та інтереси – або нападом з агресією, або бути спритним і винахідливим – щоб викрутитися зі складної ситуації.  

З негативного:

1. Заважає побудові близьких, здорових і повноцінних стосунків – і любовних, і дружніх – через зайву драматизацію, маніпулятивність, егоцентризм, вихваляння, поверхневість і мінливість-ненадійність, критику й осуд, недовірливість і байдужість-товстошкірість;
2. Ідеалізація і тяга до власної перфектності – відхід від реальності у свої фантазії.

Потужний і жорстокий внутрішній критик і, пов'язане з ним, стійке відчуття своєї «неправильності». Критик – це інтроєкт нарцисичного родича, ввібраний у себе образ батьків, які критикують. А відчуття «неправильності», як неминучий наслідок постійної критики. Тобто «раз скрізь усе НЕ ТАК, значить я якийсь/якась неправильний/неправильна».

На особистісному рівні перебуває і хронічне бажання бути тільки хорошим/хорошою, і заперечення в собі всього злого-агресивного-поганого, на яке дитина просто НЕ має морального права – на думку нарцисичних родичів. Наприклад, не можна бути жадібним, потрібно все віддавати тощо. У підсумку – синдром хорошого хлопчика/хорошої дівчинки або по-англійськи «people-pleasers» і поведінка «терпили».

На цьому ж рівні перебуває й образ себе. Так ось образ себе у травмованого нарцисами – розмитий! Така людина НЕ знає ХТО вона і ЯКА вона? Тому що родичі-нарциси не тільки ніколи НЕ цікавилися її особистістю, а й постійно нав'язували дитині СВІЙ образ її, якою «вони її бачать», а НЕ якою вона є насправді. А його справжні, природні прояви при цьому придушувалися й ідентифікувалися як НЕправильні та «погані».

На цьому рівні перебувають різні викривлення у сприйнятті себе та інших, а також усілякі психологічні захисти.

Що стосується захистів, то доволі поширеними є:

- заперечення або самообман, спроби сховати правду про себе та інших навіть від самих себе, у разі нарцисичної травми часто має вигляд заперечення наявності нарцисизму у свого родича та переконаність у факті «хорошого» дитинства у себе;

- інтелектуалізація і раціоналізація – коли вигадуються добре логічно вибудувані, але водночас псевдореалістичні пояснення своїй поведінці або поведінці інших. Наприклад, «мама часто критикує мене і порівнює з іншими тому, що хоче мені допомогти стати кращим/кращою» тощо;

- туманність свідомості або обнубіляція (англ. brain fog) – стан, у якому реальність сприймається наче крізь туман або вуаль, що допомагає людині НЕ бачити чогось очевидного, але такого болючого для неї;

- ізоляція або втеча від складнощів у внутрішній світ і захисне фантазування – вигадування фантастичного світу, в якому людина нібито живе – тобто не з нарцисичними мамою чи татом, а з батьками, зачарованими злим чаклуном;

- ідеалізація – сприйняття нарцисичного родича як ідеального і всемогутнього;

- ідентифікація з агресором або інтроекція – вбирання в себе поглядів та уявлень нарцисичних тата чи мами, які людина починає вважати «своїми», наприклад, що «він/вона – негарний/негарна або бездарна/бездарна» або що «всі оточуючі лише й хочуть, що зашкодити нашій родині», а також нерідко, на жаль, можна почути навіть і таке: «я сам/сама винен/винна в такому ставленні до себе рідних, я його заслужив/заслужила» – чудове виправдання реального агресора його жертвою;

- аутоагресія або поворот проти себе – коли відповісти родичу-нарцису агресивно – це табу, але натомість можна!!! проявити агресію до себе - заподіяти біль, наприклад;

- соматизація, коли психологічний стрес від токсичного спілкування, наприклад, із нарцисичною мамою переводиться на рівень тіла у вигляді, наприклад, головного болю.

А щодо викривлень у сприйнятті, то це і сприйняття себе якоюсь «неповноцінною» людиною, і сприйняття нарцисичних батьків як «ідеальних», а решту оточуючих вона сприймає як «кращих», ніж вона сама. Відповідно довіряти людина з нарцисичною травмою буде НЕ собі, а іншим. І слухати теж їх, а НЕ себе.

Хронічні почуття провини та сорому. Це наступний і воістину жахливий!!! наслідок нарцисичної травми, що б'є по емоційній сфері людини.

Ні від чого людина не страждає так сильно, як від деструктивного і штучного почуття провини. Така провина 100% нав'язується спеціально саме для контролю дитини, для гарантованого управління нею. Друга вигода – це зняти відповідальність таких батьків з себе і повісити її на невинного, то що називається «з хворої голови – на здорову». Таким чином нарцис полегшує свої переживання. Подвійна вигода для родича-нарциса і подвійна шкода для дитини.

Що ж стосується такого соціального почуття як сором, то це основне почуття, яке так мучить будь-якого нарциса (через хронічне відчуття власної недосконалості). І в бажанні його позбутися, він часто соромить ВСІХ, включно зі своїми дітьми-онуками-племінниками тощо. «Як тобі не соромно?!» – подібну риторичну фразу можна почути від таких людей.

«А ось ніяк!» – так і хочеться на це відповісти)), нейтралізувавши отруту іронічним антидотом. Але на це здатні ми, дорослі, а не підневільні діти. Та й то, тільки ті дорослі, які на психотерапії пропрацювали в собі всі ці маніпулятивні «гачки».

Найсильніше почуття образи – через постійну несправедливість на свою адресу від подібної рідні (а ображати вони вміють віртуозно – і грубо, і тонко, і як завгодно), якої накопичили за роки дитинства-батьковості-юності-дозрілості тонни і навіть сотні тонн. Непідйомна вага, насправді, пробачити яку швидко і легко не вийде за всього бажання.

Почуття самотності

Через відсутність підтримки в дитинстві та емоційну порожнечу нарцисичних батьків виникає відчуття самотності та покинутості. Ніби такі, які ми є – ми НЕ потрібні таким батькам. Від цього самотньо і страшно. Хочеться будь-яким способом уникнути цього почуття – тому так часто відбувається потрапляння в залежні стосунки.

Тривожність, панічні атаки, різні страхи. Причини виникнення подібних деструктивних моментів в емоційній сфері на поверхні:

- відчуття постійної загрози, що виходить від нарцисичної рідні,

- психологічне програмування такими родичами з формуванням параноїдальної підозрілості й недовіри: «все й усе навколо небезпечне», нагнітанням страхів і всілякими безглуздими «лякалками», частково через власну дурість і марення (до якого нарциси схильні), а частково за допомогою яких вони намагалися вас контролювати й затискати-блокувати ваш розвиток.

Один із найпоширеніших страхів – страх засудження чи «що про мене подумають люди?». Частково він нав'язаний нарцисичними батьками, які й самі постійно переживають із цього приводу та психологічно залежать від думок та слів оточуючих про себе. А частково він є наслідком постійних обговорень у негативному ключі дій дитини між собою чи аналогічними токсичними родичами-друзями-подругами-колегами. І людина, виростаючи, починає боятися та уникати подібних обговорень.

Глибока депресія і суїцидальні думки та настрої також дуже нерідкі в травмованих нарцисами людей, бо ступінь пригнічення особистості в нарцисичних сім'ях часто досягає такої межі, за якої депресія є чимось навіть закономірним, а суїцид здається людині єдиним виходом із ситуації. Що за катастрофічної нестачі любові та прийняття – тобто того, що могло б утримати її від необдуманих дій, уже є реальною небезпекою. Принаймні відчуття безвиході та апатія незмінно присутні у вигляді емоційного фону.

Нарцис формує у своїх дітей викривлене, спотворене уявлення про них самих як про «слабких, дурних, безглуздих, потворних, невмілих й мало знаючих» із сильною зав'язкою на себе – «красивого, вмілого і того, хто багато знає». У підсумку в людини – стійка думка, що «хтось інший точно знає БІЛЬШЕ за неї», а «вона сама знає дуже і дуже мало».

Тому так і важко надалі сепаруватися підлітку від батьків-нарцисів. Бо такі батьки з раннього дитинства навіюють своїй дитині, що та без них-чудових НЕ впорається. Що в неї, дитини, все буде виходити погано і «неправильно», якщо поруч не буде їх – умілих БАТЬКІВ.

А в результаті – в людини формується так звана «вивчена безпорадність», яка не тільки їй потім ще довго відгукуватиметься, а й прив'язуватиме вже дорослу!!! людину до своїх маніпулятивних батьків (як правило, мами) – «А як же я без неї?! Не виживу, пропаду».

Звідси також і звичка постійно себе порівнювати з іншими далеко НЕ на свою користь із невблаганним висновком: «вони – кращі!». Крім того, такі батьки часто порівнюють свою дитину з іншими дітьми, які здаються їм успішнішими і талановитішими за власну. За підсумком, людина виростає з величезним комплексом неповноцінності і змушена доводити!!! іншим свою повноцінність. Адже їй так хочеться визнання, якого вона не отримала від близьких.

Тому й похвалу, навіть справедливо заслужену, зароблену наполегливою працею та реальними успіхами, травмовані нарцисами люди НЕ приймають – просто не вірять у неї, бо вже є в'їдлива звичка бути «НЕдостатньо хорошими". Тобто позиція «не може бути, щоб я це заслужив(-ла)».

Близько до цього, хоч і не тотожне, таке:

НЕдовіра до самих себе - своїх почуттів, думок, відчуттів, виборів через постійний газлайтинг. Батьки-нарциси постійно ставлять під сумнів уявлення, почуття, відчуття і спогади своїх дітей.

«Тобі здалося», «цього не було», «а ти впевнений(-а)?», «невже ти не бачиш, що тобі це не личить?!», «що ти на себе вдягнув(-ла)?!» – та інші подібні фрази можна почути від нарцисичних мами чи тата на свою адресу. Як же тоді дитина буде довіряти самій собі, якщо їй не довіряє головна людина в її житті, на яку вона орієнтується як на маяк?! І маленькій людині не спадало на думку, що ця недовіра НЕ пов'язана з нею особисто, а пов'язана винятково з патологічною природою її батьків. І ніхто тоді їй про це не міг розповісти. У цьому й біда. 

Слухняність

В результаті маніпулювання хворобливими почуттями провини та сорому, за допомогою залякування негативними наслідками непослуху та емоційного відторгнення «поганої» дитини, а також нищівної критики та знецінення батьками-нарцисами досягається максимальна слухняність дитини. Яка НЕ зникає й після того, як людина стала дорослою за віком. Але продовжує себе вести часто як слухняна дитина.

Гіпервідповідальність

Через постійне «напрягання» нарцисичною ріднею – вічне спонукання: «ти маєш робити і те, і те» і перекладання своєї особистої відповідальності на дитину (зокрема й за її молодших сестер-братів) виникає чітка установка на гіпервідповідальність - «за всіх і вся».

Захисна поведінка для маскування

Щоб не отримувати негатив на свою адресу і не виглядати слабким/слабкою, такі люди часто виявляють скритність. А також, уникаючи все того ж враження слабких і вразливих, часто носять маску безтурботної, веселої людини, якій усе байдуже.

Складнощі з сепарацією

За великим рахунком у людини з нарцисичною травмою присутній навіть страх сепарації, оскільки сепарація від батьків хибно сприймається і відчувається нею як ВІДТОРГНЕННЯ, чого вона з самого дитинства!!! боїться, внаслідок того, що нарцисичні батьки або інші родичі емоційно відштовхували цю дитину, і в неї сформувалася патологічна установка: «Якщо я не буду гарною, слухняною дитиною і не відповідатиму очікуванням рідних: бути з ними ЗАВЖДИ поруч!!! (це ТЕ, чого вони хочуть) – від мене відмовляться зовсім і Я ВМРУ». Звідси й страх втрати родових зв'язків, відлучення від роду.

Як наслідок цього – інфантилізм, комплекс "маминого синочка" і "татової донечки".

Звідси і страх бути покинутим, і страх залишитися на самоті – тенденція до залежності, або, навпаки, бажання свободи і незалежності (від батьків, які контролюють) – тенденція до контрзалежності.

Постійний пошук справедливості, якої катастрофічно НЕ вистачало в дитинстві. Бо яка справедливість може бути у батьків-нарцисів, які маніпулюють своєю дитиною. За підсумком, виростають такі собі вічні "воїни" і "войовниці", яким обов'язково необхідно боротися за правду і справедливість. Завжди і скрізь. НЕ розслабляючись і НЕ відпочиваючи. І тим більше НЕ ставлячи собі "злочинне" питання про доцільність цього вічного бою за справедливість. Замість того, щоб просто ЖИТИ й отримувати від життя ЗАДОВОЛЕННЯ. Подібні поведінкові патерни дуже нав'язливі.

Особливо активно вмикається ця програма в моменти прояву несправедливості щодо них або їхніх близьких (а буває, що й до неблизьких людей), а також необґрунтованого звинувачення в чому-небудь. Тоді їх триггерить "не по-дитячому".

Протестна поведінка

Не дуже часто, але також трапляється й така форма поведінки, в основі якої лежить принципове небажання спеціально подобатися оточенню, що виявляється у відсутності посмішки, навмисній брутальності, правді прямо в обличчя тощо, і все це заради того, щоб у жодному разі!!! НЕ повторювати патерни поведінки нарцисичних родичів, від яких у травмованих ними людей присутня стійка відраза

Додано на сайт 2025-02-21 в 05:57:18

Опубліковано на сайті 21-02-2025

» Травми » Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму?