Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму? Частина друга

Продовження

Рівень дій і поведінки

Нарцис формує у своїх дітей викривлене, спотворене уявлення про них самих як про «слабких, дурних, безглуздих, потворних, невмілих й мало знаючих» із сильною зав'язкою на себе – «красивого, вмілого і того, хто багато знає». У підсумку в людини – стійка думка, що «хтось інший точно знає БІЛЬШЕ за неї», а «вона сама знає дуже і дуже мало».

Тому так і важко надалі сепаруватися підлітку від батьків-нарцисів. Бо такі батьки з раннього дитинства навіюють своїй дитині, що та без них-чудових НЕ впорається. Що в неї, дитини, все буде виходити погано і «неправильно», якщо поруч не буде їх – умілих БАТЬКІВ.

Знайдіть психолога в Україні або онлайн, ознайомтеся з цінами на послуги психологів, читайте та отримуйте безкоштовні поради психологів.

А в результаті – в людини формується так звана «вивчена безпорадність», яка не тільки їй потім ще довго відгукуватиметься, а й прив'язуватиме вже дорослу!!! людину до своїх маніпулятивних батьків (як правило, мами) – «А як же я без неї?! Не виживу, пропаду».

Звідси також і звичка постійно себе порівнювати з іншими далеко НЕ на свою користь із невблаганним висновком: «вони – кращі!». Крім того, такі батьки часто порівнюють свою дитину з іншими дітьми, які здаються їм успішнішими і талановитішими за власну. За підсумком, людина виростає з величезним комплексом неповноцінності і змушена доводити!!! іншим свою повноцінність. Адже їй так хочеться визнання, якого вона не отримала від близьких.

Тому й похвалу, навіть справедливо заслужену, зароблену наполегливою працею та реальними успіхами, травмовані нарцисами люди НЕ приймають – просто не вірять у неї, бо вже є в'їдлива звичка бути «НЕдостатньо хорошими". Тобто позиція «не може бути, щоб я це заслужив(-ла)». А це, як ми знаємо, і як писалося раніше, в першій частині статті: «Як зрозуміти, чи пережили Ви в дитинстві нарцисичну травму? Частина перша», прояв синдрому самозванця.

Близько до цього, хоч і не тотожне, таке:

НЕдовіра до самих себе – своїх почуттів, думок, відчуттів, виборів через постійний газлайтинг. Батьки-нарциси постійно ставлять під сумнів уявлення, почуття, відчуття і спогади своїх дітей.

«Тобі здалося», «цього не було», «а ти впевнений(-а)?», «невже ти не бачиш, що тобі це не личить?!», «що ти на себе вдягнув(-ла)?!» – та інші подібні фрази можна почути від нарцисичних мами чи тата на свою адресу. Як же тоді дитина буде довіряти самій собі, якщо їй не довіряє головна людина в її житті, на яку вона орієнтується як на маяк?! І маленькій людині не спадало на думку, що ця недовіра НЕ пов'язана з нею особисто, а пов'язана винятково з патологічною природою її батьків. І ніхто тоді їй про це не міг розповісти. У цьому й біда. 

Слухняність

В результаті маніпулювання хворобливими почуттями провини та сорому, за допомогою залякування негативними наслідками непослуху та емоційного відторгнення «поганої» дитини, а також нищівної критики та знецінення батьками-нарцисами досягається максимальна слухняність дитини. Яка НЕ зникає й після того, як людина стала дорослою за віком. Але продовжує себе вести часто як слухняна дитина.

Гіпервідповідальність

Через постійне «напрягання» нарцисичною ріднею – вічне спонукання: «ти маєш робити і те, і те» і перекладання своєї особистої відповідальності на дитину (зокрема й за її молодших сестер-братів) виникає чітка установка на гіпервідповідальність - «за всіх і вся».

Захисна поведінка для маскування 

Щоб не отримувати негатив на свою адресу і не виглядати слабким/слабкою, такі люди часто виявляють скритність. А також, уникаючи все того ж враження слабких і вразливих, часто носять маску «безтурботної, веселої людини, якій усе байдуже».

Складнощі з сепарацією

За великим рахунком у людини з нарцисичною травмою присутній навіть страх сепарації, оскільки сепарація від батьків хибно сприймається і відчувається нею як ВІДТОРГНЕННЯ, чого вона з самого дитинства!!! боїться, внаслідок того, що нарцисичні батьки або інші родичі емоційно відштовхували цю дитину, і в неї сформувалася патологічна установка: «Якщо я не буду гарною, слухняною дитиною і не відповідатиму очікуванням рідних: бути з ними ЗАВЖДИ поруч!!! (це ТЕ, чого вони хочуть) – від мене відмовляться зовсім і Я ВМРУ». Звідси й страх втрати родових зв'язків, відлучення від роду.

Як наслідок цього – інфантилізм, комплекс "маминого синочка" і "татової донечки".

Звідси і страх бути покинутим, і страх залишитися на самоті – тенденція до залежності, або, навпаки, бажання свободи і незалежності (від батьків, які контролюють) – тенденція до контрзалежності.

Постійний пошук справедливості, якої катастрофічно НЕ вистачало в дитинстві. Бо яка справедливість може бути у батьків-нарцисів, які маніпулюють своєю дитиною?! За підсумком, виростають такі собі вічні "воїни" і "войовниці", яким обов'язково необхідно боротися за правду і справедливість. Завжди і скрізь. НЕ розслабляючись і НЕ відпочиваючи. І тим більше НЕ ставлячи собі "злочинне" питання про доцільність цього вічного бою за справедливість. Замість того, щоб просто ЖИТИ й отримувати від життя ЗАДОВОЛЕННЯ. Подібні поведінкові патерни дуже нав'язливі.

Особливо активно вмикається ця програма в моменти прояву несправедливості щодо них або їхніх близьких (а буває, що й до неблизьких людей), а також необґрунтованого звинувачення в чому-небудь. Тоді їх триггерить "не по-дитячому".

Протестна поведінка

Не дуже часто, але також трапляється й така форма поведінки, в основі якої лежить принципове небажання спеціально подобатися оточенню, що виявляється у відсутності посмішки, навмисній брутальності, правді прямо в обличчя тощо, і все це заради того, щоб у жодному разі!!! НЕ повторювати патерни поведінки нарцисичних родичів, від яких у травмованих ними людей присутня стійка відраза, особливо до їхнього лицемірства. При цьому нерідко відбувається перебір у подібній поведінці, коли людина спеціально, навмисно викликає до себе антипатію – щоб показати в такий спосіб оточуючим, як їй начхати на симпатію до себе, продемонструвати свою незалежність від думки оточуючих про себе. Так вона ніби "очищується" від нарцисизму батьків, дистанціюється від нього. Це прояв контрзалежності.

Втягування своїх дітей нарцисичними батьками через свою маніпулятивність і театральність, а також любов до ефектів, у розбірки з чоловіком/дружиною, бабусею/дідусем, тітками/дядьками та іншими, розігруючи з себе "безпорадних жертв" і голосно!!! волаючи про співчуття (ясна річ – до себе, бідних) та тавруючи ганьбою своїх кривдників. У такий спосіб вони не тільки налаштовують своїх дітей ПРОТИ своїх же бабусь, дідусів, свого тата чи мами та ін., а й формують стійку установку на "миротворчість".

Як результат: постійне рятування будь-кого і різні "миротворчі місії".

!!! Не секрет, що і деяка частина психологів страждає на ознаки хворобливого та нав'язливого рятування своїх клієнтів. Тепер ми знаємо про його причини, а значить і можемо з цим працювати.

Перфекціонізм – це те, що є у кожного, пораненого родичем-нарцисом. Усе має бути зроблено ідеально і ніяк інакше. Космічно завищена планка. І через природну недосяжність цього – хронічне відчуття незадоволеності собою. А також уникнення починати будь-яку діяльність зі страху зіткнутися з незадоволеністю знову – що називається прокрастинацією. Ще постійне відчуття своєї неготовності, і постійна підготовка до всього, до будь-якої справи – «інакше люди будуть не задоволені».

Ще, як результат дії перфекціонізму, може спостерігатися відхід від конкуренції. Адже «я напевно програю, бо гірший за всіх інших (як каже мама/тато), а тому який сенс брати участь?!»

Невміння себе захищати – пасивність під час нападу на себе. Поведінка "терпили", блокування здорової агресії.

Через:

1. хронічне порушення особистісних кордонів нарцисичними родичами і звикання до подібного (вже й від інших);
2. моральне придушення та емоційне насильство від них же;
3. постійні сумніви у власній правоті, що сильно послаблює нас і не дає захищатися повною мірою – через ту саму руйнівну критику на свою адресу з боку рідні, недовіру до нас, газлайтинг і маніпуляції;
4. відсутність досвіду захисту в дитинстві, тому що ніхто й ніколи з подібної рідні НЕ захищав цю дитину, а отже потенційно взагалі НЕ має подібної опції – захищатися;
5. уникнення будь-яких конфліктів, щоб потім не відчувати почуття провини за "неналежну" поведінку, оскільки наявне нав'язливе бажання бути тільки хорошим/хорошою, і заперечення будь-якої форми агресії – щоб не засмучувати нарцисичну рідню. Інакше ж будуть потім соромити і винуватити. І відчую себе поганим/поганою. А "поганим" бути ніяк не можна – табу! Інакше – відкинуть.

Куди ж дівається здорова агресія, завдання якої захищати нас від нападу ЗЗОВНІ – фізичного чи психологічного? Дуже просто, спрямовується на самих себе – тобто за нарцисичної травми в людей досить часто спостерігається феномен аутоагресії. А це не тільки самоушкодження (порізи, опіки тощо) і начебто "випадкові" травми – у вигляді "мимовільного" удару об предмети, меблі, кути, стіни тощо, це ще й різноманітні аутоімунні захворювання, алергії, алергічна астма та різна психосоматика.

Вибір і побудова стосунків із нарцисичними партнерами

Чомусь відбувається саме така дивна закономірність: вибір у партнери людей, психологічно (а інколи навіть і зовні) схожих із тими, хто нарцисично знущався і мучив. Це як щось ДО БОЛЮ знайоме. Ключове – саме це "до болю". Оскільки іншого досвіду стосунків і не знали, вибирається звичне. Звично патологічне.

Ще як варіант: вибір роботи, на якій присутнє таке ж нарцисичне керівництво (по суті батьківські фігури) і колеги.

Отже, ЩО з перерахованого вище ви в собі виявили?

Додано на сайт 2025-02-22 в 01:24:05