Question

29-01-2012

Доброго дня. Я живу з матір'ю. У неї дуже специфічний характер. З людьми, які здаються їй слабшими за неї, вона поводиться деспотично, зверхньо, по-хамському.
Я з дитинства мала нахил до музики, до мистецтва. Мене в цьому підтримував хто завгодно, крім моєї мами. Вона одна вважала, що ніяких талантів у мене нема, і взагалі присвячувати себе некомерційним заняттям означає псувати собі життя. Висміювала мої пісні, викидала вірші. Навіть коли я стала здобувати серйозне визнання, отримувати премії і т.д. - вона применшувала мої заслуги. А мені, їй-богу, здається, що навіть визнання цілого світу не може замінити слів рідної матері про те, що вона мою пишається.
Далі. Мені з дитинства заборонено приводити додому друзів. Коли я стала студенткою, я поставила питання руба: "я вже доросла, ця квартира - і моя теж, ти не можеш мені забороняти бачитися з друзями". Вона сказала: "Можеш приводити кого хочеш, але потім нехай вони не нарікають". І варто мені запросити до себе подругу чи друга, як мама робить усе, щоб гість почувався зніченим, небажаним і якнайшвидше пішов.
Наступне. Вона має якесь патологічне прагнення мене контролювати. Коли я була підлітком, вона пояснювала це хвилюваням за мене, говорила: "на тебе нападе наркоман/грабіжник/маніяк, зґвалтує і вб'є". І досі, коли я йду до когось у гості, вона мені дзвонить по 5 разів за вечір. Якщо їй не подобається хтось із моїх друзів, вона може знайти його телефон у моєму записнику, задзвонити й наговорити якихось капостей, закінчивши монолог приблизно так: "І не смійте чіпляйтеся до моєї дитини!" Я стала ховати від неї записник.
Упродовж кількох років я мала полегшення - мама тоді працювала на керівній посаді, пізно поверталася додому, і на сварки їй не лишалося ні часу, ні енергії. Але коли вона вийшла на пенсію - все розпочалося з новою силою. Вона - людина, яка потребує активності, а роботи вона не має й шукати її чомусь лінується. Усі дні вона проводить із телевізором та цигарками. Звичайно ж, незадоволена. Почала пити, що мене також хвилює. Коли вип'є, стає ще агресивнішою.
Моє ставлення до неї вкрай суперечливе. З одного боку, коли я всерйоз хворіла, вона возила мене до лікарень, лаялася з лікарями, які здавалися їй некомпетентними :) Кілька разів мене намагалися ошукати роботодавці (не заплатити за виконану роботу), я сама не могла нічого з ними вдіяти, а варто було прийти мамі і зчинити скандал - гроші для мене одразу ж знаходилися. Але інколи мені здається, що я б хотіла більше ніколи не бачити її.

Вопрос от: Далія; Возраст: 29

понравился вопрос?

29-01-2012 04:14:52Дополнение от автора

Але все-таки я за маму хвилююся, значить, люблю (хоча в нашій родині не заведено говорити одна одній ніжні слова). Мені здається, наші стосунки були б кращими, якби ми жили окремо.
Коли я була молодшою, думала: буду працювати і зможу жити окремо від мами. Роботу свою я дуже люблю, але сьогодні в суспільстві за неї платять не надто щедро. Окрему квартиру купити я не можу. Знімати - не можу теж, бо вартість місячної оренди міської однокімнатної квартири якраз десь і становить суму моєї місячної платні.
Час від часу, коли в мене з'являються шанувальники, виникає шалена думка втекти заміж. Не вийти, а саме втекти. Але ж це означатиме, що я використаю іншу людину лише як засіб для розв'язання моєї проблеми.
Крім того, чоловік теж може виявитися деспотом або алкоголіком (чого я дуже боюся).
І взагалі - мені здається, що будувати свідомі стосунки з партнером людина може лише тоді, коли навчиться сама давати раду своїм проблемам. Адже повноцінну любов ти можеш дарувати світові тоді, коли сама ти - людина гармонійна і самодостатня. А такого я, на жаль, сказати про себе не можу.
Я дуже нервова, багато плачу. Причому коли я живу не вдома (кілька тижнів жила в доброї подруги), сльози зникають, знервованість теж, я стаю конструктивною і доброзичливою. Але варто повернутися додому, як усе повертається - і скандали, і образи, і сльози. Я багато разів намагалася з мамою поговорити: "якщо ми з тобою ніяк не можемо роз'їхатись, то наймудріше - спробувати побудувати гармонійні стосунки, бо інакше житимемо в пеклі". Але те, що для мене пекло, для неї - норма. Їй подобається демонструвати свою силу, владу, свавільність. Часто каже: "У мене всі по ниточці будуть ходити".
Я помічаю, що стаю поганою. Я копіюю її агресію, сама починаю на неї кричати, вигукую образливі слова. Але вона тільки сміється. Мабуть, це і справді смішно: заєць намагається копіювати вовка й теж показує ікла.
А ще ловлю себе на такому болісному переживанні як заздрість. І заздрю навіть не багатим, ні: заздрю тим, кого з дитинства батьки любили й підтримували. Адже бувають такі теплі родини, в яких навіть твою поразку сприймають як незначущий промах і допомагають тобі пережити це якнайлегше. А в моєму випадку навіть перемоги мої знецінюються.

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

29-01-2012 13:44:48Дополнение от автора

Пані Олено, я не просто "велика дівчинка" - я жінка, мені скоро 30. Але коли була молодша, віри в себе було більше: думала, якось усе владнається, може, в подруги можна буде жити, може, у друга, може, на роботі дадуть тривале відрядження до іншого міста (на півроку, рік...). Ніколи не відмовлялася від поїздок, кожну можливість утекти з дому сприймала як подарунок. Моя найбільша мрія - це свобода.

Не знаю, чи мама дійсно "травмована", чи просто має такий характер. Вона не вміє бути щасливою, завжди невдоволена (якщо, приміром, вона робила 2 справи і одна закінчилася вдало, а одна невдало - успіхові вона не радітиме, а весь час говоритиме про невдачу й злитиметься).

Дякую, що читаєте і даєте поради!

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Алексей Лемещук
(Одеса)

Катерина Вовк
(Київ)

Юлия Якименко
(Онлайн)

Ирина Островерх
(Харків)

Елена Николаевна Ищенко · Answer 1 · 2012-01-29 11:41:19

Далія, Вы уже большая девочка, Вам 29. Да, мама у Вас очень видимо травмированный человек раз так себя ведет с Вами в частности, но ее это видимо особо не тревожит, а Вам жить. Пойдите на очную консультацию, запишитесь в терапевтическую группу, это позволит Вам расширить свое виденье окружающего Вас мира и способов заимодействия в нем. Вы сейчас зациклены на маме - так Вас воспитывали, а мир значительно шире. Возьмите свою жизнь в свои руки. Мама это почувствует и станет вести себя с Вами по другому. Это трудный путь, ведь 29 лет у Вас было по другому, но вполне преодолимый.Удачи Вам.

Елена Николаевна Ищенко · Answer 2 · 2012-01-30 00:11:50

Далия, по возрасту, Вы действительно молодая женщина, но с мамой вы себя ведете как ребенок - маленький и обиженный. Конструктивно решать вопросы свого жизненного пространства даже в родительском доме это уровень взрослости – у Вас пока с этим слабовато. Вам очень не хватает поддержки, признания, принятия Вас такой, какая Вы есть именно мамой. Вы всего этого не получили тогда когда Вам это было очень нужно и продолжаете недополучать потому что продолжаете это принятие ждать и на это уходит много жизненных сил, которые можно было бы направить на что-то другое, а именно на саму жизнь. Личная и групповая терапия поможет Вам перенаправить эти силы на Вас, найти эту опору в себе. А характер – это набор шрамов души, травм и у Вашей мамы он действительно, такой как есть. Мама к психологу не идет – со своей жизнью она справляется по-своему. Удачи Вам, Далия.

ене деспотична мати: як мені зберегти себе?