Из-за чего зачастую я могу отталкивать от себя людей,бить с ними предельно груба и с собой тоже?

Потери близких мне людей.Первым ушел мой папа,еще когда я била совсем маленькой,но об етом мне с раннего возраста рассказал отчим.Вторим ушел 3-ро юродный брат,для меня сложно прошли похороны и я себя винила и продолжаю винить в том,что перед его смертью не общалась с ним.И последний,самый сложный для меня случай-ето дедушка по маминой линии.Я с детства проводила много времени у них с бабушкой в селе,но когда я узнала о болезни и когда мы приехали его навестить я не осмелилась подойти и поговорить с ним.Перед похоронами я не заходила в комнату где он был в гробу,я не попрощалась..Похорона прошли для меня очень сложно,я все время плакала.Со временем меня отпустило,но при етом я поставила его фотографию у себя в комнате,и как-то он мне приснился,я проснулась вся в слезах и каждый раз когда я вспоминаю о нем я не могу не плакать.Я очень сильно себя виню что не попрощалась тогда,и хотя прошло уже много времени я не могу ето пережить.
О том что происходит сейчас у меня в жизни:я состою в отношениях с человеком который ранее меня бросил,друзей у меня почти нет,я чуствую себя подавлено и одиноко,с родителями никогда не делюсь тем,что происходит,с мамой иногда,но мало что я доверяю кому либо в разговорах.Часто стараюсь погрузиться в учебу.При етом часто сриваюсь.Я часто в последнее время плачу,стала более агрессивна..Также часто могу пропускать приемы пищи и нагружать себя разными физическими упражнениями,от которых мне сложно,но я продолжаю себя так мучать и объяснений етому у меня нету

Друзів у мене майже немає тому,що я не можу повністю довіритись людям.Відштовхую я людей своїм важким характером,я емоційна,навіть дуже.Так,багато хто вважає мене доброю,хорошою,милосердною людиною,але я так ніколи не вважала.Багатьом людям просто важко терпіти те,що я хочу більшість того що відбувається контролювати,щоб усе було правильно,мало кому таке сподобається.У мене є друзі,але навіть їм я не можу відкритись,я не вважаю,що вони близькі до мене,і я не можу бути впевненна,що вони в якийсь момент не предадуть мене,чи не будуть обговорювати позаочі.У мене є 4 близькі подруги які мене завжди підтримують та допомагають.Але та людина яку я зі страхом підпустила до себе(і не "зря"),це був найкращий друг,з яким я познайомилась ще влітку.Ця людина підтримувала мене 24/7,завжди питала як я себе почуваю,що робила вдень,ця людина дійсно піклувалась про мене.Почала я з ним спілкуватись після того як розійшлась з хлопцем.Розійшлись ми по його ініціативі,причину на тей момент він не казав,відносини длились пів року.Преживала розрив я дуже важко.Так як ця людина мене завжди захищала і підтримувала.Коли цієї осені померла прабабуся,він посеред ночі прийшов до мене і до самого ранку сидів зі мною,мені стало легше.Але сам розрив я переживала дуже важко.В сам день коли він мені це сказав,в мене була історика,я дуже довго плакала,але мене заспокоювала деякий час сестра.Потім впродовж 2-ох місяців я щоночі плакала,іноді до ранку,іноді так що просто засинала,а іноді так,що готова була вбити себе.На третій місяць я остила,мені стало легше і сльози стали набагато рідшим проявом,усім хто питав за нього,навіть близьким,навіть собі,я всім запевняла що почуття пройшли і що все чудово.В новорічну ніч,я написала йому привітання,на що він відповів,що до цих пір любить мене і хоче усе повернути,я в це не вірила так,як знала що він п'яний,у нас йшла дискусія в 2 дні,але потім я погодилась усе повернути.Те що він пішов,він обумовив тим що втомився від усього,і його це аж ніяк не оправдовує,і я не знаю чи повністю вибачила його тому,що я часто згадую те,що сталось.Єдиної підтримки я в ньому не шукаю,просто я дуже звикла до цієї людини за тей час поки ми були разом і так і не змогла його відпустити.