Question

09-09-2021

Доброго дня всім! Я вступила до Харкова, хоча сама з Ріненьської області. Додому мені їздити дуже далеко, тому я вимушена залишатися тут одна. Батьки знімають мені квартирку, бо в гуртожиток не поселили, я почуваюся дуже самотньо.
За майже 1,5 тижні я ні з ким не почала спілкуватися в групі, хоча там вже майже всі вже знайшли собі товаришів з якими вони ходять гуляти після пар. Я ж після пар біжу додому, або коли вікно між парами сиджу і чекаю на пару, бо всі кудись розійшлися і я сама.
У школі я теж не мала ні друзів, ні хороших знайомих. Я якийсь аутсайдер.
До прикладу: ідуть люди з моєї групи, голосно розмовляють, сміються, а я так не можу, мені важко підібрати тему та слова для розмови. Я не відчуваю себе комфортно з ними, мене як ніби зжимає, бо вдома я поводжуся геть інакше.
Я розмовляю на теми типу; «яка в рас пара далі?», «ти з Харкова?», «підкажіть який автобус їде туди-то», все. Через те, що не можу підтримати розмову, мені стає тяжко на душі, хочеться ридати.
Я їхала до Харкова тікаючи від мого буденного шкільного життя, а приїхала в таке ж саме життя, змінився лише навчальний заклад.
Мені дуже важко робиться на душі, коли телефонують батькі і питають чи пожружилася я з кимось, мені не хочеться їх розчаровувати, тим паче вони будуть переживати, бо знають про мої проблеми з спілкуванням, тому я завжди змінюю тему.
Я читала багато статей щодо цього і там завжди було питання «якщо у вас немає друзів, то запитайте себе: ви би дружили з самим собою?» і я завжди думаю, що так, я би дружила з тією собою, яка я вдома, але з тією, що в соціумі - ні.
Мені важко бути собою перед іншими

Вопрос от: Олеся ; Возраст: 16

понравился вопрос?

А Вы хотите задать свой вопрос психологам прямо сейчас? Или получить приватную помощь психотерапевта онлайн (по Скайпу, Вайберу, Watsapp)?

10-09-2021 15:19:07Дополнение от автора

Стосунки з батьками маю хороші, іноді сваримося, але у всіх таке буває. Вихованням займалися і мама, і тато. Так, я ходила в садок. У дитинстві, років до 13, все було чудово, я завжди була сором‘язливою, але друзів мала. У класі 7-8 все якось змінилося, певно через те, що шкільна компанія з якою я товаришувала розпалася і я залишилася одна.
Хочу додати, що мені важко підібрати слова, щоб поговорити з кимось. Мені страшно проявляти якусь соціальну активність, чи бути в центрі уваги. Мені важко, я боюся, що й надалі не булу мати ні друзів, ні товаришів, ні стосунків

11-09-2021 16:18:18Дополнение от автора

Дякую, ви змусили мене задуматися над вступом у наше університецьке об‘єднання волонтерів)

Чтобы спросить или ответить, авторизируйтесь или пройдите регистрацию!

Автор вопроса не разрешил его обсуждение. Запрет касается советов от неспециалистов. Открытые для комментирования вопросы - тут.

Наші психологи

Олександра Соколова
(Дніпро)

Катерина Вовк
(Київ)

Оксана Игоревна Истомина (Киев) · Answer 1 · 2021-09-09 16:00:29

Добрый день. Адаптация к новому всегда тяжело, это нормально. Если хотите что то новое, нужно делать по новому. Рекомендую вам поискать терапевтическую группу для подростков вашего возраста. Это хороший способ научиться коммуникации. В группе собираются участники со схожими сложностями и с помощью психотерапевта учатся: коммуникации, искать друзей и т д . Харьков большой город я думаю вы легко найдёте подходящую вам группу.

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 2 · 2021-09-09 17:33:34

Доброго вечора Олесю! Співчуваю Вам, адже жінки - істоти соціальні. І для гармонічного існування обов'язково потребують активного спілкування. Щоб допомогти Вам, потрібно знайти "коріння" проблеми. І, як на мене, його потрібно шукати у Вашому дитинстві. Які стосунки у Вас із батьками? Хто займався Вашим вихованням до 5 років? І що це було за виховання? Чи ходили Ви до дитячого садочку? Як спілкуються між собою батьки? Чи є друзі у Ваших батьків?... І це тільки початок запитань, які можуть допомогти висвітлити причину Вашої скутості...

Катерина Королевич (Киев) · Answer 3 · 2021-09-09 17:47:41

Доброго дня, Олеся, адаптація до нового міста, діяльності, нового оточення та способу життя завжди потребує часу та енергії. А у вас багато змін, як ви зазначили; ще й тепер ви живете окремо від батьків. Це значний крок вперед. І важливо не вимагати від себе швидких та великих результатів, не сваритись на себе, не обзивати, а дати підтримку, ресурс - знайти те, що буде давати вам сили, надихати та наповнювати, помічати свої маленькі/велики перемоги і вдачі, і дякувати собі. І з цим всім натхненням, ресурсом, своїм унікальним досвідом, відчуттям самоцінності іти в спілкування, по-торохи.

Починаючи розмову з однолітками - ви можете бути собою: спробувати назвати свої відчуття, повідомити про хвилювання, а дали подивитись - як розвернеться розмова. В будь-якому випадку це буде ваш новий досвід "бути собою", і буде більше опори на реальність.

Ответ отредактирован автором 09-09-2021 17:48:18

Алла Григорівна Веленко (Київ) · Answer 4 · 2021-09-10 19:34:24

Ви пишете "Мені важко бути собою перед іншими"... Загалом, для дівчини є абсолютно нормальним мати сором'язливість. І те, що зараз, у сучасному суспільстві, дівчата стають аж занадто розкутими аж ніяк не додає щастя у житті. І особливо - сімейному... Як на мене, Вам не потрібно спеціально когось шукати для дружби. Адже, чим внутрішньо глибша людина, тим менше у неї може бути друзів. Як на мене, Ваша проблема у тому, що Ви аж занадто "зачеплені" за бажання з кимось спілкуватися. Адже, чим більше чогось хоче людина у цьому світі, тим рідше вона це отримує. Вам потрібно стати самодостатньою особистістю, якій буде цікаво і наодинці із самою собою. А також, я б порадила Вам почати займатися не лише навчанням, а ще якоюсь безкорисливою діяльністю. Це можуть бути клуби чи гуртки за інтересами. Це може бути допомога людям похилого віку або дітям у будинках-сиротинцях. Це може бути допомога тваринам... І як тільки Вам стане байдуже чи захоче з вами хтось спілкуватися, повірте, у Вас одразу з'являться і приятелі і друзі...

Одиноко в чужому місті